16 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 564/4854/24
Провадження № 22-ц/4815/982/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання :Ковальчук Л.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Костопільський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівному апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Панчелюги К.М. на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року, ухваленого в складі судді Снітчук Р.М., повний текст якого виготовлено 30 квітня 2025 року, у справі №564/4854/24
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Костопільський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.
Позов мотивований тим, що рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 13.12.2012 р. присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , починаючи з 03.12.2012 року аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 300 (триста) грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення ними повноліття.
Виконавчий лист у справі №1710/2-1141/12 про стягнення аліментів у період 2012 - 2022 років до примусового виконання пред'явлений не був, оскільки сторони примирилися та продовжували проживати в шлюбі, ОСОБА_1 утримував сім'ю, забезпечував дітей та дружину матеріально.
У 2022 році відповідач звернулася до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей по причині його втрати, який лише 14.02.2023 року звернуто до примусового виконання.
Шлюб між сторонами розірвано 27.01.2023 року.
Стверджує, що у період 2012 - 2022 років сторони проживали однією сім'єю та позивач у добровільному порядку повністю забезпечував дітей матеріально.
Державним виконавцем нарахована заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 254 451,90 грн за період з 01.02.2014 по 31.10.2024. При цьому не було враховано ні факт спільного проживання сторін у період з 2012 року до 2022 року, ні здійснення позивачем фактичних платежів на утримання дітей.
Покликаючись на положення ч. 2 ст. 197 СК України, з урахуванням істотних обставин, тривалого спільного проживання сторін однією сім'єю, ведення спільного господарства та надання позивачем матеріальної допомоги на утримання дітей у добровільному порядку, а також забезпечення дітей під час їх проживання разом із ним за кордоном, просив суд про задоволення позову.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Костопільський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про звільнення від сплати заборгованості за аліментами - задоволено частково.
Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами за період з 01.02.2014 року до 31.10.2024 року в сумі 160032 грн.(сто шістдесят тисяч тридцять дві) грн. 07 коп.
Вирішено питання про судовий збір.
В поданій апеляційній скарзі представник позивача покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині відмовлених вимог у сумі 94419,83 грн, в зв'язку з невідповідністю його висновків обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не врахованого того, що після ухвалення рішення суду про стягнення з нього аліментів відповідач не пред'являла таке до виконання. Крім того вони продовжували проживати однією сім'єю, він матеріально утримував сім'ю, а тому вважає, що підстав для стягнення з нього заборгованості по аліментах немає.
Вказує про те, що суд неналежним чином оцінив подані позивачем письмові докази, а саме ухвалу суду від 05.10.2022 та показання свідка ОСОБА_3 , щодо добровільного виконання ним обов'язку щодо сплати аліментів. Сторонами не заперечувалось те, що до розірвання шлюбу і після, позивач матеріально забезпечував своїх дітей і підтвердженням цьому є, зокрема, той факт, що ОСОБА_2 пред'явила виконавчий лист від 13.12.2012 року про стягнення аліментів лише в 2023 році.
Крім того, судом не враховано, що ОСОБА_2 визнала факт добровільного надання коштів на утримання спільних дітей до 2022 року під час спільного проживання однією сім'єю.
Отже, матеріалами справи підтверджуються обставини, які є істотними відповідно до ст. 197 СК України, і в розумінні усталеної судової практики Верховного Суду, що викладена, зокрема в постанові від 30 березня 2023 року в справі № 509/5304/20 спонукають до звільнення від заборгованості зі сплати аліментів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами на суму 160 032 грн сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення відповідає.
Убачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується відповідними свідоцтвами про народження.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 13.12.2012 р. присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , починаючи з 03.12.2012 року аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 300 (триста) грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення ними повноліття.
На підставі ухвали Костопільського районного суду Рівненської області від 05.10.2022 року видано дублікат виконавчого листа у справі № 1710/2-1141/12, відповідно до якого присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , починаючи з 03.12.2012 року аліменти в розмірі 300 (триста) грн. на кожну дитину щомісячно, на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення ними повноліття, який звернутий стягувачем ОСОБА_2 до примусового виконання.
Постановою головного державного виконавця Костопільського відділу ДВС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Никончука О.А. від 14.02.2023 року відкрито виконавче провадження № 71024083 з примусового виконання зазначеного виконавчого документа.
Згідно наданого суду розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за позивачем рахується заборгованість за аліментами за період з 01 січня 2014 року до січня 2025 року в сумі 242013 грн. 45 коп.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син) досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Отже між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання аліментних зобов'язань.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч. 8 ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч.2 ст. 197 СК України За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Відповідно до пункту 22 постанови пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15 травня 2006 року - суд, у випадках передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.
Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що платника аліментів може бути звільнено за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами у разі, якщо він доведе суду наявність у нього тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. При цьому вказана норма права не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для повного або часткового звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.
Тобто, в розумінні цих положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов'язані із самим фактом виникнення такої заборгованості.
При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19, якою залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у звільненні від сплати аліментів, колегія суддів відхилила посилання заявника на те, що він з 2015 року до січня 2019 року проживав разом з відповідачкою і брав активну участь у вихованні, належному матеріальному забезпеченні сина, що є обставиною, яка має істотне значення та є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, оскільки отримання аліментів на дитину одним із подружжя не залежить від того, перебувають батьки у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року № 344/12158/16-ц, яка прийнята за результатами розв'язання подібного спору зазначено, що спільність проживання позивача разом із відповідачем та дитиною в одній квартирі не є безумовною підставою вважати, що таке проживання за своєю суттю ґрунтувалося на інституті сім'ї та позивач надавав матеріальну допомогу дружині та сину. Суд касаційної інстанції на зазначені у справі обставини звернув увагу на те, що пред'явлення виконавчого листа до виконання з певною затримкою, але в межах строку на його пред'явлення, не є підставою для звільнення позивача від обов'язку сплачувати заборгованості з аліментів
Отже, доводи апеляційної скарги, проте, що він з 2014 по 2020 рік повністю утримував дітей добровільно, оскільки проживав із відповідачкою та дітьми разом, здійснював матеріальне забезпечення сім'ї, вів спільне господарство не заслуговують на увагу, оскільки вчинення вказаних дій не знімає з батька обов'язок зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей.
Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Всупереч вимогам вказаних статей, будь-яких належних та достатніх доказів того, що позивач надавав матеріальну допомогу на утримання дітей у період 2014-2020 років в розмірі, визначеному рішенням суду, які б могли слугувати достатньою підставою для звільнення позивача від заборгованості, позивач суду не надав. Навпаки, із пояснень відповідача убачається, що позивач, у цей період, періодично надавав кошти на дрібні витрати дітей, оскільки не мав стабільного доходу.
Отже, за результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
При вирішенні спору судом першої інстанції були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Панчелюги К.М. залишити без задоволення.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 30 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 16 жовтня 2025 року
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Хилевич С.В.