16 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 565/1111/24
Провадження № 22-ц/4815/962/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.
суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач: ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2025 року, ухваленого в складі судді Незнамової І.М., дата складання повного тексту рішення відсутня, у справі № 565/1111/24,
В червні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 10 липня 2023 року та 13 липня 2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 були укладені кредитні договори №5798734 та №100843190 в електронній формі.
28 листопада 2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено Договір факторингу №28112023, у відповідності до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Просить суд стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 31012,50 грн, яка виникла за кредитним договором №5798734 від 10.07.2023 року в розмірі 10062,50 грн та за кредитним договором №100843190 від 13.07.2023 року в розмірі 20950,00 грн
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2025 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість в загальній сумі 31012 грн. 50 коп., а саме, за:
- кредитним договором №100843190 від 13.07.2023 року в сумі 20950,00 грн., із яких: 5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 15000,00 грн. - заборгованість за відсотками, 950,00 грн. - заборгованість за комісією;
- кредитним договором №5798734 від 10.07.2023 року в сумі 10062,50 грн., із яких: 2500,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7312,50 грн. - заборгованість за відсотками, 250,00 грн. - заборгованість за комісією.
Вирішено питання про стягнення судового збору.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі покликається на те, що матеріали справи не містять жодного доказу, що укладення договорів про споживчий кредит №100843190 від 13.07.2023 року та №5798734 від 10.07.2023 року відбулося в порядку, визначеному чинним законодавством
Зазначає, що позивачем не було доведено факту отримання кредитних коштів відповідачем.
Вказує, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягування сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Звертає свою увагу на те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів які підтверджували б користування відповідачем кредитними коштами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам не відповідає.
Встановлено, що 10.07.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі в особистому кабінеті відповідача укладено кредитний договір №5798734, згідно умов якого відповідач отримав 2500,00 грн. кредитних коштів.
Згідно п.2.1 договору, встановлено, що зазначена сума кредитних коштів надається ОСОБА_1 безготівково на банківський рахунок з використанням картки № НОМЕР_1 *30.
Згідно Розділу 1 договору, вбачається, що ОСОБА_1 отримав 2500,00 грн. кредитних коштів на строк 105 днів, з яких:
-15 днів пільгового користування кредитом з 10.07.2023 року по 25.07.2023 року, за відсотковою ставкою 2,00% за кожен день користування кредитом, - проценти за вказаних умов складають 562,50,00 грн.;
-90 днів поточного періоду користування кредитом з 25.07.2023 року по 23.10.2023 року, за відсотковою ставкою 3,00% за кожен день користування кредитом, - проценти за вказаних умов складають 6750,00 грн.
Згідно п.1.5.1 договору визначено вартість комісії за надання кредиту в сумі 250,00 грн.
Кредитний договір №5798734 від 10.07.2023 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором №F20951 10.07.2023 року о 01 год. 22 хв., що вказано в реквізитах договору.
Таким чином, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за кредитним договором №5798734 від 10.07.2023 року в розмірі 10062,50 грн.
Розмір заборгованості за кредитним договором №5798734 від 10.07.2023 року підтверджується розрахунком, наданим позивачем до суду.
13.07.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в електронній формі в особистому кабінеті відповідача було укладено кредитний договір №100843190, згідно умов якого відповідач отримав 5000,00 грн. кредитних коштів.
Згідно п.2.1 договору, встановлено, що зазначена сума кредитних коштів надається ОСОБА_1 безготівково на банківський рахунок з використанням картки № НОМЕР_1 *30.
Згідно Розділу 1 договору, вбачається, що ОСОБА_1 отримав 5000,00 грн. кредитних коштів на строк 105 днів, з яких:
-15 днів пільгового користування кредитом з 13.07.2023 року по 28.07.2023 року, за відсотковою ставкою 2,00% за кожен день користування кредитом, - проценти за вказаних умов складають 1500,00 грн.;
-90 днів поточного періоду користування кредитом з 28.07.2023 року по 26.10.2023 року, за відсотковою ставкою 3,00% за кожен день користування кредитом, - проценти за вказаних умов складають 13500,00 грн.
Згідно п.1.5.1 договору визначено вартість комісії за надання кредиту в сумі 950,00 грн.
Суд зазначає, що кредитний договір №100843190 від 13.07.2023 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором №U28600 13.07.2023 року о 07 год. 15 хв., що вказано в реквізитах договору.
Таким чином, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за кредитним договором №100843190 від 13.07.2023 року в розмірі 20950,00 грн.
Розмір заборгованості за кредитним договором №100843190 від 13.07.2023 року підтверджується розрахунком, наданим позивачем до суду.
28.11.2023 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №28112023, у відповідності до якого ТОВ «МІЛОАН» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників №2 від 28.11.2023 року, витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №2 від 28.11.2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 20950,00 грн., із яких: 5000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 15000,00 грн. - заборгованість за відсотками, 950,00 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників №1 від 28.11.2023 року, витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №1 від 28.11.2023 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 10062,50 грн., із яких: 2500,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 7312,50 грн. - заборгованість за відсотками, 250,00 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідно до ч. 1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст.1056-1ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов?язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 у справі № 554/4300/16-ц.
Отже, банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Убачається, що на підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» було надано копії договорів про споживчий кредит №5798734 від 10.07.2023 року та №100843190 від 13.07.2023 року, копії договорів факторингу, витяги з Реєстру боржників, а також розрахунки заборгованості.
Надані розрахунки містять лише відомості щодо загального розміру несплаченого кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду тощо.
Суд акцентує увагу на тому, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).
Наявність розрахунків заборгованості за договорами є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Разом з тим, вказані документи не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладених кредитних договорів №5798734 від 10.07.2023 року та №100843190 від 13.07.2023 року та наявність у нього заборгованості перед позивачем у заявленому розмірі.
Позивачем не було надано жодного первинного документу, в тому числі виписку з особового рахунку, який би засвідчив, що відповідачу були перераховані грошові кошти у загальній сумі 7500,00 грн за вищевказаними кредитними договорами та з яких можна було б встановити факт належності йому певного платіжного засобу, користування ним банківською карткою, банківським рахунком та наявність у нього заборгованості.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Самі по собі витяги з реєстру боржників до договорів факторингу та розрахунки заборгованості, складені позивачем, не є належними та достатніми доказами отримання відповідачем кредиту.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за кредитними договорами №5798734 від 10.07.2023 року та №100843190 від 13.07.2023 року, факт виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» про зарахування коштів на вказані відповідачем у кредитних договорах рахунки.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4542,00 грн. З урахуванням задоволення апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір понесений відповідачем при подачі апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 22 квітня 2025 року скасувати.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" на користь ОСОБА_1 4542,00 грн понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 16 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Хилевич С.В.