Справа №381/2618/24
Провадження №2/760/4275/25
16 жовтня 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І. О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С. П.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Завальнюк Ж.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Фастівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення,
24 червня 2024 року до Солом?янського районного суду міста Києва за ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2024 року за підсудністю надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Фастівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування вимог заяви зазначає наступне. З вересня місяця 2014 року ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 до дня коли він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свідоцтво про смерть чоловіка ОСОБА_6 у позивачки відсутнє тому разом з заявою подається клопотання про забезпечення доказів. ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 проживали у домоволодінні по АДРЕСА_1 яке належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування. Чоловік ОСОБА_6 працював і турбувався про свою дружину ОСОБА_7 . Він купував їй одяг, продукти харчування, давав кошти на сплату комунальних послуг, вони спільно заробляли спільно використовували зароблені кошти у тому числі на поточний ремонт у будинку в якому проживали та мали спільний бюджет. Коли чоловік був без роботи, то всі витрати на утримання родини брала на себе позивачка. Зазначене може бути підтверджене свідками, про допит яких разом з позовною заявою подається клопотання про їх допит у судовому процесі. Перебуваючи у лавах Збройних сил чоловік переказував кошти для родини на картку позивачки, про що свідчить виписка з банку. Восени 2022 року ОСОБА_8 був мобілізований на військову службу для захисту своєї країни. 01.09.2023 р. виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності та територіальне цілісності України її чоловік, ОСОБА_6 , загинув. ОСОБА_6 не був одружений дітей не мав. Батьки чоловіка померли задовго до його загибелі. Встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно для отримання статусу родини учасника бойових дій. Шлюбні відносини між позивачкою та її колишнім чоловіком припинені, про що надає копію свідоцтва про розірвання шлюбу від 22.03.2000 р. З врахуванням наведеного просила встановити факт, що має юридичне значення - факт проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 із ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з вересня 2014 року до дня коли він номер 01.09.2023 року.
27 червня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О.
Ухвалою суду від 06 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
26 серпня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив у якому відповідач вказує наступне. Міністерство оборони України, вивчивши матеріали позовної заяви заперечує про її задоволення та вважає за необхідне зазначити наступне. Щодо не відповідності позовної заяви вимогам ЦПКУ. Відповідно до ст. 187 ЦПКУ суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. ст. 175, 177 ЦПКУ, в тому числі зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПКУ суддя відкриває провадження в цивільній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Вважають, що наданий позов не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПКУ з огляду на таке. Так, згідно із приписами ч. 1 ст. 4 ЦПКУ, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ч. 1 ст.175 ЦПКУ визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПКУ сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до цивільного суду. Відповідач - суб'єкт владних повноважень, до якого пред'явлена позовна вимога: встановити факт, що має юридичне значення - факт проживання однією сім'єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у період з вересня 2014 року до дня коли він помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . У той же час, заявник звертається до суду із даною вимогою, та жодними доводами та доказами не обґрунтовує і не зазначає у вступній частині позовної заяви, які її права, свободи та інтереси порушив відповідач. Тобто, позовні вимоги, не стосуються особи, до якої вона заявляється. Отже вважають, у порядку усунення недоліків позову позивачу слід надати уточнену позовну заяву, із уточненням складу відповідачів або ж змінити позовні вимоги. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПКУ суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПКУ, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Щодо відсутності правових підстав для притягнення Міноборони до відповідальності за порушення прав Позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом Позивача, а встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Проте, за даних обставин, Позивачем зазначено у якості відповідача по справі Міністерство оборони України, проте не висуває будь-яких окремих вимог для поновлення порушених прав. Не зазначає, при виконанні рішення суду, у разі задоволення позову, які порушені права Позивача відновляться. Звертають увагу на те, що за нормами частини 4 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України, держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має Позивач, який звернувся з позовом до Відповідачів. Тож, заявляючи позовні вимоги до органу державної влади (Міноборони) та інших відповідачів, Позивач мав визначити суб'єктний склад учасників справи, виходячи з фактичних обставин спірних правовідносин, натомість прохальна частина позовної заяви містить вимоги, які жодним чином не конкретизовані до органу, який на думку Позивача має виконати його позовні вимоги Позивач у тексті Позовної заяви не наводить фактів, які його права, свободи та інтереси порушив відповідач. Позивач не надає доказ звернення до органу державної влади, суб'єкта владних повноважень, який порушив його права, свободи чи інтереси. Зазначені вище обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Цивільного процесуального кодексу України, оскільки Позивачем взагалі не вказано, яким чином порушені його права з боку Міноборони, які дії/бездіяльність Міноборони призвели до порушення прав Позивача, та не наведено жодних аргументів чи доказів на наявність причинного зв'язку між такими діями/бездіяльністю та заподіяною йому моральною шкодою. Вказані обставини є недоліками позовної заяви, що своєю чергою, створює перешкоди для вирішення спору. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Міністерства оборони України визначені у законах України «Про національну безпеку України» (ст. 15), «Про оборону України» (ст. 10), «Про Збройні Сили України» (ст. 10), «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (ст. 14), Положенні про Міністерство оборони України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671 та іншими актами. До повноважень Міністерства оборони України належать організація в силах оборони заходів оборонного планування, визначення засад воєнної, військової кадрової та військово-технічної політики у сфері оборони, здійснення в установленому порядку координації діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування щодо підготовки держави до оборони (стаття 15 Закону України «Про національну безпеку України»). Основні функції Міністерства оборони України визначені у положеннях статті 10 Закону України «Про оборону України», положенні статті 10 Закону України «Про оборону України», статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України», відповідно до яких питання які зазначені в позовних вимогах Позивача не розповсюджується. Вважають за необхідне зазначити, що відповідно до вищевказаних положень чинного законодавства України, Міністерство оборони України є неналежним відповідачем по справі. Позивачем невірно було обрано спосіб судового захисту, пред'явивши позов до неналежного відповідача, цього органу чиї дії або бездіяльність завдали таку шкоду Позивачу. Таким чином, Позивачем не доведено порушення його прав з боку Міноборони та не надано будь-яких доказів на підтвердження згаданих обставин. Щодо відсутності порушення прав, свободи чи інтересу позивача з боку Міноборони. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У численних постановах (зокрема, від 2 серпня 2019 року у справі №0240/3532/18-а, 30 квітня 2020 року у справі №826/10631/17, 14 травня 2020 року у справі №805/1479/16-а) Верховний Суд сформував правову позицію, відповідно до якої обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПКУ завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПКУ, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Отже, завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом. За аналогією, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19- рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналіз викладених положень законодавства також дає підстави для висновку, що звертаючись до суду з позовом, позивач повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує дії або бездіяльність відповідачів, як аналогічним чином вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 березня 2020 року у справі №9901/575/19. З аналізу позовних матеріалів вбачається, що позивач в позові не навів які саме, конкретно, його права, свободи або інтереси порушив відповідач. За таких обставин, позивач не мав з боку відповідача порушеного права, свободи чи інтересу, яке б підлягало судовому захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. По суті справи. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі-Закон № 2011-ХІІ). Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 3 згаданого Закону дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти. Статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Статтею 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ передбачено, хто належить до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України. Так, до членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначених у цій статті, належать: один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали своїх сімей: діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія. Згідно з абз. 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") до членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Абзац перший пункту 4.2 розділу IV Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, що затверджує Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, передбачає, що коло осіб, які мають право на одержання компенсаційних сум за загиблих (померлих) військовослужбовців, визначається відповідно до статей 30 і 31 Закону. При цьому батьки і дружина (чоловік) мають право на їх одержання незалежно від віку та працездатності. Дана норма є підтвердженням того, що до членів сім'ї загиблого військовослужбовця, які отримують одноразову грошову допомогу незалежно від віку та працездатності, належать лише батьки і дружина (чоловік) загиблого військовослужбовця. Позивач не є дружиною загиблого військовослужбовця, відповідно до Сімейного кодексу України, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами (а точніше, їх відсутністю). Відповідно до ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Ст. 55 СК України встановлює обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю: ч. 4 даної статті СК України - дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї. Позивач не являється і, виходячи з цього, не є особою, яка підпадає під визначення "член сім'ї військовослужбовця". Одночасно, для вірного вирішення даного спору, необхідно встановити коло осіб, які вважаються членами сім'ї військовослужбовців та мають право на отримання грошової допомоги у разі загибелі таких військовослужбовців. У даній справі, Позивач в позовній заяві зазначає, що з вересня 2014 року по день смерті військовослужбовця проживали разом (абзац І позовної заяви). Але поряд з цим, Позивачем не зазначено та не надано жодного доказу, які б свідчили про перебування у шлюбних відносинах та проживання однією сім'єю з загиблим військовослужбовцем. Той факт, що загиблий перерахував кілька сум на рахунок позивача не є доказом, та не може бути доказом проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, а є лише фактом про перерахунок відповідних коштів (можливо за купівлю будь-чого, чи надання певних послуг). Звертають увагу суду, що жодних інших доказів Позивачем не надано. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.12.19 року по справі № 490/4949/17. Щодо не доведення Позивачем факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу Міноборони вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вищевказаних вимог, Заявник не підтвердив жодними належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому у задоволенні вказаного позову слід відмовити. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХП (далі - Закон № 2011-Х1І). Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено випадки, коли виплачується одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовців. Стаття 16 Закону № 2011-XII визначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тобто, право на отримання одноразової допомоги у разі смерті (загибелі) військовослужбовця мають члени сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, зазначені в Сімейному кодексі України. Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Отже, ознаками сім'ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: - спільне проживання чоловіка і жінки; - спільний побут; - взаємні права і обов'язки. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Конституційний суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року в справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участь у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Заявниця в заяві зазначає про кілька перерахунків на її рахунок від померлого військовослужбовця протягом кількох місяців у 2023 році (що не є підтвердженням перебування у шлюбних відносинах). А навпаки, на думку представника Міноборони, може бути доказом купівлі товарів чи послуг. Зокрема, під час проходження військової служби померлим військовослужбовцем, ці кошти могли перераховувались для придбання необхідних військовослужбовцю речей, послуг і т. д. (допомога у їх придбанні, організації). Позивач не надає більше жодного доказу, який би міг підтвердити спільне проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини, тим паче з 2014 року (майже дев'ять років). Підтвердження належними доказами близьких відносин між Позивачем та померлим військовослужбовцем також немає. Дане питання стало актуальним для неї тільки після загибелі військовослужбовця, та після усвідомлення про можливість отримати виплату одноразової грошової допомоги, розуміння про втрату можливості отримання державних соціальних пільг, проте відповідно до положень ч. 2 ст. 36 Сімейного кодексу України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією і законами України. Вважають, що вказані доводи (кілька грошових переказів) Позивачці не відповідають дійсним обставинам справи і вимогам закону, тому є необхідність у роз'яснені, чому саме ці доводи можуть визнаватись такими, які б встановлювали факт, що має юридичне значення. Як зазначалось вище, відповідно до ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Про ознаки проживання однією сім'єю висловився і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 р. у справі № 5-рп/99, в якому зазначив, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків. Однак, навіть у разі встановлення, сам по собі факт перебування чоловіка та жінки у близьких стосунках, не може свідчити про те, що вони проживали однією сім'єю. Позивачці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї тощо. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2019 р. по справі № 490/4949/17. Належним та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюб є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних саме подружжю. Однак, звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, Позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю із померлим військовослужбовцем без реєстрації шлюбу. Більш того, подані Заявницею докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків подружжя, набуття майна тощо. На підтвердження своїх доводів Позивачка вказує, як на одну з обставин, яка, на її думку, може підтвердити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме те, що вона проживала разом з померлим військовослужбовцем за однією адресою. Доказом надає своє право власності на будинок, що також жодним чином не є підтвердженням проживання померлого разом з Позивачем за даною адресою, а тим паче перебування у шлюбних відносинах. Окрім права власності на будинок Позивачка не надає докази, які містять іншу інформацію, яка могла б підтвердити факт спільного проживання, ведення спільного бюджету, спільних витрат з померлим військовослужбовцем. Що не є свідченням шлюбних відносин. Заявниця не наводить будь-яких доводів, що шлюбні відносини були в наявності. Заявниці необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї тощо. Щодо спільно набутого майна за період спільного проживання. Позивачка не вказує і не надає доказів, що вона мала з померлим військовослужбовцем взаємні права та обов'язки щодо будь-чого. Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сімї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Однак, на підтвердження факту будь-якої купівлі майна для спільного користування Позивачкою не було надано жодних доказів, а також того, що це майно було придбане за спільні кошти чи будь-ким з них для сім'ї, для спільного використання. Необхідно звернути увагу, що для вирішення питання щодо спільних витрат необхідно встановити факти створення (придбання) особами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Позивачка зобов'язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження своїх доводів щодо факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та набуття спільного майна під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти. Таким чином, Позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, подані нею докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов'язків, подружжя, набуття майна тощо, навіть, якщо таке зазначення висловлять свідки. Вважають суд повинен врахувати, що належного та допустимого доказу проживання померлого військовослужбовця за адресою власності Позивача не надано. Одночасно, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя. Так, факт проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Постанова Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377/св18) суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають, оскільки показання свідків не підтверджують ознак, властивих для проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-11 (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України)». Обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Так, Позивачка жодним чином не підтверджує належними та допустимими доказами, спільне проживання з померлим військовослужбовцем, те що вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та взаємні права і обов'язки. У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №712/7830/16-ц, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу задоволенню не підлягають, оскільки показання свідків не підтверджують ознак, властивих для проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Отже, сам по собі факт спільного проживання без доведення Факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не може свідчити про те, що між особами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю у сукупності усіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Ч. 1 ст. 60 СК України встановлює підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позивач не надає жодного підтверджуючого документу про наявність будь-якого доходу, як майна її сім'ї разом із померлим військовослужбовцем. Зазначення лише, викладеними на папері у заяві, Позивачкою, що вона із загиблим перебувала у шлюбних відносинах з 2014 року, не може бути доказом перебування у таких шлюбних відносинах, а є лише її словами, за відсутності доказів на підтвердження вказаного факту. Крім того, звертаємо увагу суду, що бажання встановити даний факт виникло у Позивачки тільки після смерті військовослужбовця. Тобто, це пов'язано тільки з бажанням Позивача отримати пільги та інші гарантії передбачені для членів сімей загиблих військовослужбовців. Позивачка, також, не зазначає про наявність чи відсутність інших членів сім'ї (своїх та померлого військовослужбовця). Вважають даний факт має безпосереднє значення для вирішення справи, оскільки можлива наявність інших членів сім'ї Позивача, з якими вона веде спільне домогосподарство, має спільний дохід, витрати і т.д. З метою отримання додаткової інформації по справі представник Міноборони направив на адресу військової частини та ІНФОРМАЦІЯ_7 запити. Вважають суд повинен дослідити дійсні обставини у справі для повного та всебічного дослідження доказів, які безпосередньо стосуються вирішення даної справи. З врахуванням викладеного, Міністерство оборони України вважає, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити, оскільки Позивач не довела належним чином факт проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу.
Ухвалою суду від 19 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху, та надано позивачу термін на усунення недоліків.
07 жовтня 2024 року представник позивача подав заяву про усунення недоліків разом із додатками на виконання ухвали суду від 19 вересня 2024 року.
Ухвалою від 22 жовтня 2024 року постановлено продовжити розгляд цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Фастівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту, що має юридичне значення; призначено по справі судове засідання.
В судове засідання представник заявника з'явилась, позовні вимоги підтримала, вказала, що подана позовна заява оскільки є спір про право, залучені члени родини загиблого ОСОБА_6 , які однак не мають права на виплату від держави. Зазначила, що з 2014 року позивач проживала з ОСОБА_6 , до матеріалів справи додано фото зі спільних застіль, є довідки, які підтверджують спільне проживання, свідки.
Заявник в судове засідання з'явилась, позицію свого представника підтримала. Вказала, що ОСОБА_6 приїхав до села Кожанка працювати на заводі у вересні 2014 року, працював висотніком, вона поваром, так вони і познайомились. З наступного року почали проживати разом. ОСОБА_6 був два роки без роботи (не платили заробітну плату) з 2015 - по 2016 рік вона в цей час утримувала їх обох, ОСОБА_6 займався облаштуванням будинку, вона купувала продукти. Потім він пішов на війну у 2022 році, з початку пішов у тероборону, вона доставала йому аптечку, бронежилет. Він був штурмовиком, військову частину вона не знає, мобілізувався через Обухівський ТЦК. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 загинув десь у Запорізькій області. Про його загибель їй повідомила його сестра, похованням займалась теж вона, поховали в Обухівському районі біля батьків. Також, вказала, що ОСОБА_6 протягом часу служби переслав їй гроші, які вона витрачала на ремонт.
Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання з'явилась, проти задоволення позовної заяви заперечувала. Вказала, що позивач до них з будь - якими заявами не звертався, з приводу неї будь - яке рішення не приймалось. Тож, відповідачем не порушувались будь - які права позивача. Також, зазначила, що питання отримання відповідного статусу врегульовано законом, врегульовано питання хто відноситься до членів сім'ї військовослужбовця. Крім того, зауважила, що в матеріалах справи є докази тільки пересилання коштів у 2023 році, які є нерегулярними, встановити їх мету неможливо. З врахуванням того, що забезпечення військовослужбовця складало 130 000 грн., тож перекази в розмірі 5000 грн. не свідчать про наявність якихось стосунків з позивачем. Крім того, доказів спільного проживання, наявності спільного бюджету суду не надано.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомила що позивач проживала разом з ОСОБА_8 8 - 9 років, з позивачкою знайома ще з 80-х років. З ОСОБА_8 познайомилась у 2015 році, вона сусідка позивачки, живе через будинок від неї, вони часто спілкувалась. Зазначила, що позивач разом з ОСОБА_8 вели спільне господарство, разом працювали на городі, ОСОБА_8 працював на спиртзаводі висотником. Хто заробляв (позивач чи ОСОБА_8 ) їй не відомо, за продуктами ходив більше ОСОБА_8 . Вказала, що між ними були сварки, оскільки ОСОБА_8 любив випити. Родичів його вона не бачила. Також, знає що він був в АТО у 2014 році (з його слів). Як він опинився в ЗСУ їй не відомо, бачила його востаннє перед призовом. Влітку дізналась від позивачки про його смерть.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні вказала, що ОСОБА_8 та позивачка проживали разом з 2015 року, до цього він жив у гуртожитку, він був добра людина, хозяїн, працював на спиртзаводі будівельником. Також зазначила, що він постійно їздив до мами та сестри. Вказала, що стосунки у ОСОБА_8 та позивачки були гарні, дружелюбні, вони разом робили ремонт, працювали на городі, мали спільне господарство, доходи, робили ремонт в будинку, купили поросят, курей, качок. З його слів він був у 2014 році в АТО. Після повномасштабного вторгнення рф був в теробороні, потім мобілізувався. 01 вересня два роки як його нема, похований у себе в селі. Знає що він пішов на війну у 2023 році. Після мобілізації зідзвонювався з позивачкою, відправляв гроші їй та своїй сестрі, у відпустці після мобілізації не був. Вона була присутня на поминках які організовувала позивачка на 9 та 40 днів. ОСОБА_11 вона бачила 1 раз маму та 1 чи 2 рази сестру, вони приїжджали. Одружитись позивач та ОСОБА_8 хотіли але відкладали.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, правом на подання відзиву суду не скористались.
Третя особа: Фастівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з'явилась, 16.08.2024 року надала суду заяву у якій просила розгляд здійснити за відсутності їх представника, заперечень проти позову не мають.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Як вбачається з довідки, наданої Кожанською селищною радою Фастівського району Київської області (Вих. №04-10/197 від 29.04.2024 року), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , проживала з покійним цивільним чоловіком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2014 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 4).
Суд критично сприймає цей доказ наданий на підтвердження спільного проживання позивачки з ОСОБА_6 , оскільки вказана довідка надана поза межами повноважень селищної ради, зокрема, щодо наявності відносин чоловіка та жінки між особами. Також, вказана довідка не містить у собі будь - яких посилань на підставі чого було встановлено факт проживання ОСОБА_6 за вказаною адресою починаючи з 2014 року.
Судом досліджено Виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 з якої вбачається, що ОСОБА_12 були здійснені перекази на її картку 15.04.2023 року в розмірі 1 000,00 грн., 13.05.2023 року - 6 000,00 грн., 15.06.2023 року - 10 000,00 грн., 14.07.2023 року - 12 000,00 грн., 13.08.2023 року - 5 000,00грн., 19.08.2023 року - 25 000,00грн. (т. 1 а.с. 5 - 15).
З наданої виписки вбачається, що перерахування здійснювались ОСОБА_12 на рахунок позивачки виключно у період з 15.04.2023 року по 19.08.2023 року, мали мінливий характер. Крім того, з призначення платежу не вбачається можливим встановити мету таких переказів.
Судом також досліджено Договір дарування житлового будинку від 24.02.2008 року з якого вбачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 16).
Відповідно до Свідоцтва про розірвання шлюбу від 22.03.2000 року, ОСОБА_1 є розлученою (а.с. 19).
Як вбачається з Довідки, наданої Обухівською міською територіальною громадою Обухівського району Київської області (Вих. №129 від 19.09.2024 року), ОСОБА_6 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; разом з ним буди зареєстровані ОСОБА_3 (сестра), ОСОБА_13 (племінниця), ОСОБА_14 (племінник) (т.1 а.с. 102).
Згідно до листа Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Вих. №710/30.26-105 від 26.09.2024 року), в архіві відділу актових записів про шлюб, розірвання шлюбу та народження дітей ОСОБА_6 немає (т. 1 а.с. 103).
Судом також досліджено спільні фото позивачки з ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 189 - 190).
Однак, з наданих фото не можливо встановити де та коли саме вони зроблені, за яких обставин.
Інших доказів суду надано не було.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними (ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною 1 статті 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.
При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Наведені вище правові висновки узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №127/11013/17, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 712/11298/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 756/3889/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20).
Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 441/1811/20.
При цьому, доказів наявності у позивачки та ОСОБА_6 починаючи з 2014 року та по день смерті ОСОБА_6 спільного бюджету, спільного придбання майна для спільного користування, надання взаємної допомоги, інших доказів наявності між ними реальних сімейних відносин суду не надано.
Показання свідків, допитаних судом носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Крім того, суд зважає на те, що показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Перерахування протягом не тривалого терміну коштів позивачці не може бути беззаперечним свідченням наявності саме сімейних відносин між нею та ОСОБА_6 . При цьому, як вказував свідок, перерахування коштів здійснювалось ОСОБА_6 як позивачці, так і його сестрі, період перерахування коштів у порівнянні з періодом який позивач просить визнати як період існування між нею та ОСОБА_6 шлюбних відносин є нетривалим, перерахування не є системними.
Сам по собі факт тривалого знайомства позивачки з ОСОБА_6 , надання ним протягом певного часу їй допомоги у вигляді перерахування коштів, не свідчить про наявність між ними взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, та не є достатньою підставою для встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
З врахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної заяви слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 6, 21, 36 СК України, ст. ст. 1, 4, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Фастівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідачі:
Міністерство оборони України, місцезнаходження: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Фастівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Шевченка, буд. 2).
Суддя І. О. Тесленко