Справа № 320/18901/24 Головуючий у 1-й інстанції: Білоноженко М.А.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
16 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Штульман І.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі -відповідач/ВЧ НОМЕР_1 ) про:
- визнання протиправною бездіяльності командування ВЧ НОМЕР_1 стосовно питання переведення військовослужбовця ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням наявного висновку військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року;
- зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 прийняти рішення стосовно питання переведення військовослужбовця ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 з урахуванням наявного висновку військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що проходить військову службу за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_1 з 08 травня 2022 року. У період з 26 травня 2022 року по 01 грудня 2022 року він перебував у зоні ведення бойових дій, під час яких 31 листопада 2022 року отримав тяжке поранення внаслідок артилерійського обстрілу. Після лікування та відпусток за станом здоров'я, підтверджених довідками ВЛК, 22 листопада 2023 року за результатами медичного огляду військово-лікарська комісія визнала його обмежено придатним до військової служби, зокрема непридатним до служби у десантно-штурмових військах, морській піхоті та спецспорудах. З урахуванням висновку ВЛК та наданої ще у квітні 2023 року згоди начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на його переміщення, він 12 січня 2024 року подав відповідний рапорт на ім'я командира військової частини. Проте, замість прийняття рішення по суті, листом від 23 січня 2024 року № 1/371022 відповідач фактично уникнув вирішення рапорту, витребувавши повторну згоду ІНФОРМАЦІЯ_5, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Така бездіяльність командування військової частини є протиправною, оскільки суперечить положенням Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, якими передбачено обов'язок командира приймати рішення за заявами і зверненнями особового складу (пункт 59), а також Положенню про проходження громадянами України військової служби, згідно з яким командири мають повноваження видавати накази по особовому складу. Крім того, внаслідок неприйняття рішення командуванням він не лише позбавлений можливості проходити службу у відповідних умовах, з урахуванням стану здоров'я після отриманого поранення, але й фактично недоотримав додаткову винагороду у розмірі 108 000 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність командування ВЧ НОМЕР_1 стосовно питання переведення військовослужбовця ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 з урахуванням наявного висновку військово-лікарської комісії від 22 листопада 2023 року.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 від 12 січня 2024 року та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у даному рішенні.
У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши рапорт позивача від 12 січня 2024 року та маючи у своєму розпорядженні висновок ВЛК від 22 листопада 2023 року і згоду ІНФОРМАЦІЯ_4 , не вчинив належних дій щодо його розгляду та прийняття рішення, чим допустив протиправну бездіяльність. Вимога повторного отримання згоди від ІНФОРМАЦІЯ_5 не може вважатися належним виконанням обов'язку щодо розгляду рапорту, оскільки чинне законодавство прямо покладає на командира військової частини обов'язок приймати рішення за зверненнями особового складу. При цьому, відповідно до Положення № 1153/2008 та Положення № 402 переміщення військовослужбовця за станом здоров'я здійснюється за наявності рапорту військовослужбовця та висновку ВЛК, який підлягає негайній реалізації. Отже, дії відповідача, спрямовані на відкладення розгляду поданого рапорту, суперечать вимогам зазначених актів. Разом з тим суд не вправі підміняти собою адміністративний орган і приймати рішення щодо переведення військовослужбовця, оскільки це належить до дискреційних повноважень командира військової частини. Завдання адміністративного судочинства полягають перевірці законності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а не у прийнятті управлінських рішень замість нього. Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: бездіяльність відповідача у питанні розгляду рапорту слід визнати протиправною, а для відновлення порушеного права позивача - зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт та прийняти за ним належне рішення.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 просить скасувати судове рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні. Скарга мотивована тим, що військова частина фактично розглянула рапорт позивача від 12 січня 2024 року та надала на нього відповідь. Зокрема, зазначено, що ще 05 червня 2023 року командуванням ВЧ НОМЕР_1 було направлено до ВЧ НОМЕР_2 клопотання щодо переміщення позивача для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді гранатометника. Разом з цим скаржник вказує, що для повторного відпрацювання питання переведення позивачу необхідно було надати оновлену письмову згоду начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тому відсутні підстави вважати дії чи бездіяльність відповідача протиправними, оскільки військова частина вчинила належні кроки для реалізації переведення, а подальші дії залежали від надання позивачем відповідних документів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ОСОБА_1 з 08 травня 2022 року проходиа військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України у званні солдат та на посаді водія розвідувального взводу.
В період з 26 травня 2022 року по 01 грудня 2022 року перебував в зоні ведення бойових дій.
31 листопада 2022 року отримав поранення під час артобстрілу за час безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях із захисту Батьківщини.
З 02 грудня 2022 року по 06 грудня 2022 року він проходив лікування у лікувальному закладі.
В період з 06 грудня 2022 року по 17 травня 2023 року перебував у відпустці з лікування, що підтверджується щомісячними довідками ВЛК.
З 30 травня 2023 року по 27 червня 2023 року перебував на лікуванні у лікувальному закладі. Отримане поранення - травма тяжкого ступеня.
22 листопада 2023 року ОСОБА_1 пройшов комісію ВЛК та отримав рішення цієї комісії, відповідно до якого військовослужбовець ОСОБА_1 визнаний обмежено придатним до військової служби (не придатним до служби у Десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спец-спорудах).
Після цього ОСОБА_1 продовжив службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді «стрілець-санітар».
12 січня 2024 року позивачем було подано письмовий рапорт на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 з проханням вирішити питання його переведення до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач наголосив, що ще у квітні 2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було надано згоду на його переміщення з огляду на наявний висновок ВЛК.
В рапорті зазначено про рішення ВЛК від 22 листопада 2023 року, яким ОСОБА_1 визнано непридатним до служби у Десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті та спецспорудах, у зв'язку з чим він просив клопотати перед вищим командуванням щодо його переведення до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
До вказаного рапорту позивач також долучив згоду ІНФОРМАЦІЯ_2 на його переміщення з військової частини НОМЕР_1 .
Листом від 23 січня 2024 року № 1/37/1022, підписаним командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 , відповідач повідомив про результати розгляду рапорту від 12 січня 2024 року та зазначив, що відповідно до письмової згоди начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26 квітня 2023 року № 2/5/1404 командуванням ВЧ НОМЕР_1 було направлено до ВЧ НОМЕР_2 клопотання щодо переміщення заявника для подальшого проходження військової служби. У листі наголошено, що таке переміщення планувалося на посаду гранатометника відділення взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними клопотаннями від 05 червня 2023 року № 1/37/582 та № 1/37/582/1.
Крім того, командування військової частини вказало на необхідність отримання оновленої письмової згоди начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 для реалізації переміщення та подальшого проходження служби на зазначеній посаді.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це є ключовим принципом законності у діяльності органів публічної влади.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною першою, другою статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та діє на момент розгляду цієї справи.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України.
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 від 19 грудня 2007 року позивач є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
З частини сьомої статті 6 Закону № 2232-XII слідує, що порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.
За частиною дев'ятою статті 6 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби військовослужбовцями, які не обіймають військових посад, установлюється положеннями про проходження військової служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153).
За змістом пункту 110 Положення № 1153 порушене у рапорті питання стосується переміщення військовослужбовця до іншого місця військової служби у зв'язку з рішенням ВЛК про обмежену придатність до військової служби.
Згідно з пунктом 112 Положення військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 вказаного Положення.
Відповідно до підпунктів 2 і 3 пункту 82 Положення № 1153 на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії військовослужбовець за станом здоров'я може бути призначений на рівнозначні або нижчі посади.
Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402), норми якого суд застосовує в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 1.1 глави 1 Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно із пунктом 22.12. Глави 22 Положення № 402 постанова ВЛК про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби чинна протягом 12 місяців з моменту проведення медичного огляду.
Постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані негайно.
Проте, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби врегульовано підпунктом 8 пункту 82 Положення № 1153, відповідно до якого призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв'язку з призначенням на посади, що можуть бути заміщені військовослужбовцями, які під час проходження військової служби були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, - на особисте прохання за рішенням посадової особи, до повноважень якої належить призначення на посади відповідно до переліку посад, що можуть бути заміщені такими військовослужбовцями, який визначається Міністерством оборони України.
З цією нормою права кореспондується пункт 90 Положення № 1153, яким визначено, що необхідність і терміновість переміщення військовослужбовців, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарською комісією за станом здоров'я обмежено придатними до військової служби, з посад, що вони займають, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки військової служби з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, визначаються командирами (начальниками), які мають право призначати військовослужбовців на відповідні посади.
Право командирів призначати військовослужбовців на відповідні посади передбачено пунктом 110 Положення № 1153, згідно з абзацом 1 якого переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Пункт 110 Положення № 1153 містить перелік посадових осіб, за наказами яких здійснюється переміщення військовослужбовця з урахуванням підпорядкованості з'єднань, військових частин, оперативних командувань, видів Збройних Сил України та інших чинників.
До таких належить:
1 - посадова особа, якій підпорядковані відповідні з'єднання, військові частини та оперативні командування.
2 - начальник Генерального штабу Збройних Сил України (у період дії воєнного стану);
3 - керівник служби персоналу Міністерства оборони України.
Якщо ж призначення на посади належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, то здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Подібний перелік посадових осіб, що видають накази по особовому складу, передбачає абзац 2 пункту 12 Положення № 1153.
Згідно із пунктом 113 Розділу ІV Положення переміщення військовослужбовця за станом здоров'я або за станом здоров'я членів його сім'ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку.
Відповідно до пункту 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07 квітня 2017 року № 124, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Пунктом 12 Розділу І Положення передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Таким чином, із аналізу норм Положення № 1153 та Положення № 402 слідує, що переміщення військовослужбовця за станом здоров'я здійснюється за рапортом військовослужбовця за наявності відповідного медичного висновку на підставі наказу відповідної посадової особи, до компетенції якої належить вирішення цього питання.
Спірним у даній правовій ситуації є питання розгляду і вирішення відповідачем рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про його переведення (переміщення) до іншого військового формування.
Послідовний аналіз законодавства, що регулює проходження військової служби, свідчить про те, що до серпня 2024 року питання щодо процедури подачі військовослужбовцем рапорту про переміщення та строки його розгляду не було унормовано спеціальними нормативно-правовими актами, зокрема Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Статті 111 і 112 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-ХІV, встановлюють тільки кому безпосередньо подається заява чи скарга та права військовослужбовців, які їх подали.
Лише Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559.
Тому до спірних правовідносин слід застосувати норми загального Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), який встановлює вимоги до звернення, порядок та строки розгляду, права заявника, обов'язки посадових осіб щодо розгляду, вирішення і надання відповіді.
Застереження в частині другій статті 1 цього Закону про те, що військовослужбовці мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності, не може нівелювати гарантоване статтею 40 Конституції України право звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, оскільки згідно із статтею 24 Основного Закону громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Тому, суд застосовує ті норми Закону № 393/96-ВР, які регулюють правовідносини, що не охоплюються спеціальним законодавством, зокрема в частині строків розгляду заяв.
Стаття 20 Закону № 393/96-ВР встановлює, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач фактично не розглянув по суті питання переведення позивача на нове місце служби.
При цьому, суди адміністративної юрисдикції не наділені повноваженнями підміняти собою адміністративний орган та самостійно вирішувати питання переведення військовослужбовця, оскільки завдання адміністративного судочинства полягає у перевірці дотримання прав та законності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а не у забезпеченні ефективності державного управління, що узгоджується з принципом розподілу влади.
Враховуючи це, вимоги позивача в частині безпосереднього переміщення його до іншої військової частини є передчасними та не підлягають задоволенню.
Водночас обґрунтованим є висновок про протиправність бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту від 12 січня 2024 року, у зв'язку з чим правильним є рішення суду першої інстанції про зобов'язання відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти за ним належне рішення.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на те, що ще у червні 2023 року військовою частиною було направлено клопотання до іншої військової частини щодо переведення позивача. Зазначена дія не може розглядатися як належний та остаточний розгляд рапорту від 12 січня 2024 року, оскільки вона здійснювалася в іншому часовому контексті та до моменту отримання висновку ВЛК від 22 листопада 2023 року, який має безпосереднє значення для вирішення питання переведення. Сам факт направлення клопотання у 2023 році не звільняє відповідача від обов'язку розглянути новий рапорт позивача у межах встановлених законом процедур та з урахуванням чинного медичного висновку.
Аргументи апелянта про необхідність повторного отримання згоди від ІНФОРМАЦІЯ_2 суд визнає необґрунтованими, оскільки це не звільняло відповідача від обов'язку розглянути і вирішити порушене в рапорті питання у встановлений законом строк, продовжити строк його розгляду чи направити рапорт за належністю та надати заявнику відповідь.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Вівдиченко Т.Р.
Штульман І.В.