СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 6/759/440/25
ун. № 759/18906/23
15 жовтня 2025 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., стягувача ОСОБА_1 , боржника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідача - ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, подану у межах розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом зобов'язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв'язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв'язок. У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.
29 вересня 2025 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла заява відповідача - ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу - ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 року у справі №759/18906/23 про забезпечення позову, таким, що не підлягає виконанню.
Вимоги заяви ОСОБА_2 обґрунтувала тим, що наявне судове рішення у справі №759/1382/19, тому вона вважає, що ухвала суду від 09.09.2025 року у справі №759/18906/23 фактично змінює визначений порядок спілкування. Вказала також, що існує два різні правові режими спілкування батька з дитино, що призводить до колізії. Наголосила на тому, що заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову є зловживанням процесуальними правами, оскільки направлена на спробу дублювання способу спілкування з дитиною.
Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14.01.2025 року у справі № 761/44907/24 було частково задоволено її заяву про видачу обмежувального припису та видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 , яким було встановлено заборону наближатися до місця її проживання та місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , а також заборону будь-яким чином розшукувати чи спілкуватися із нею та дитиною. Постановою Київського апеляційного суду від 20.03.2025 року та постановою Верховного Суду від 29.05.2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зазначила, що хоча строк дії припису на даний час завершився, сам факт його ухвалення та підтвердження законності судами апеляційної й касаційної інстанцій свідчить про існування обґрунтованих ризиків для безпеки дитини та матері.
На підставі викладеного просить визнати виконавчий документ - ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 року у справі №759/18906/23 про забезпечення позову - таким, що не підлягає виконанню.
У відповідності до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року заяву прийнято до розгляду та призначено її розгляд у відкритому судовому засідання з викликом учасників виконавчого провадження.
15 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» від стягувача ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. В поданих запереченнях ОСОБА_1 зазначив, що метою подання вказаної заяви є унеможливлення його спілкування з сином та усунення його із життя сина. Вказав, що ОСОБА_2 з квітня 2025 року отримала близько 250 000,00 грн. аліментів на дитину, при тому, що він навіть не бачив сина, а боржниця не надає можливості поспілкуватися з дитиною телефонним зв'язком (месенджерами).
Вказав, що державним виконавцем під час виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києві від 09.09.2025 року встановлено умисне невиконання рішення судів, що підтверджується актами державного виконавця від 04.10.2025 року, від 11.10.2025 року, від 15.10.2025 року та актом державного виконавця від 07.10.2025 року відповідно до якого відключений телефон (телефон у боржниці) вимкнений близько року. Як наслідок, за невиконання рішення суду 14.10.2025 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_2 . Відповідно до листа ДПСУ від 26.09.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетнув державний кордон України 17.12.2024 року та до теперішнього часу не повернувся. Також зазначив про те, що строк обмежувального припису закінчився у липні 2025 року.
Вказав, що вважає ухвалу суду від 09.09.2025 року правомірною. Зазначив, що ОСОБА_2 жодного разу не було добровільно виконано вказане рішення суду, обставини не змінилися, а обов'язок виконувати рішення суду не припинив свою дію.
На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу - ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 року про забезпечення позову у справі №759/18906/23 про визначення місця проживання дитини - таким, що не підлягає виконанню.
15 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» від боржника ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення у справі.
Від стягувача ОСОБА_1 15 жовтня 2025 року за допомогою системи «Електронний суд» також надійшло клопотання про залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 та зобов'язання повідомити її фактичне місце проживання чи перебування за межами державного кордону України, надавши до суду належним чином завірені документи, що підтверджують проживання за вказаною адресою.
У судовому засіданні боржниця свою заяву підтримала, просила визнати виконавчий документ - ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року, таким, що не підлягає виконанню з підстав, викладених нею в заяві та додаткових поясненнях.
Стягувач у судовому засідання заперечив щодо задоволення заяви боржника, вказав, що вважає ухвалу суд від 09 вересня 2025 року правомірно.
Вислухавши пояснення стягувача та боржника, дослідивши наявні докази по справі на основі повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних матеріалів справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Забезпечено позов шляхом зобов'язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв'язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв'язок. У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 157 ЦПК України).
На підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Скориставшись своїм правом, передбаченим цивільним процесуальним кодексом, ОСОБА_2 звернулась до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про визнання виконавчого документа - ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року у справі № 759/18906/23 таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини 1, 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
У поданій заяві ОСОБА_2 , зокрема, посилається на те, що наявне судове рішення у справі №759/1382/19, тому ухвала суду від 09.09.2025 року у справі №759/18906/23 фактично змінює визначений порядок спілкування.
Судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №759/1382/19 (провадження №61-11331св20) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 24.06.2020 року змінено, викладено абзац третій її резолютивної частини в такій редакції:
«Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його вихованні:
1) можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір'ю;
2) можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини;
3) можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв'язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини;
4) можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця;
5) можливість спільного святкування дня народження батька (1 березня).
В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залишено без змін.
Постановою головного державного виконавця Бердянського відділу державної виконавчої служби у Бердянському районі Запорізької області Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 04.08.2021 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №759/1382/19, виданого 01.07.2021 року Святошинським районним судом міста Києва.
Постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 02.06.2025 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа (дубліката) №759/1382/19, виданого 28.05.2025 року Святошинським районним судом міста Києва, про: Визначити спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його вихованні: 1) можливість зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11 год 00 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем проживання дитини з матір'ю; 2) можливість спільного відпочинку один календарний тиждень влітку та один календарний тиждень в зимовий період під час відпустки батька без присутності або у присутності матері дитини; 3) можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв'язку з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; 4) можливість спільного святкування у непарні роки наступних свят: Новий рік (31 грудня) з 20 год 00 хв до 19 год 00 хв наступного дня після свята, Різдво Христове (7 січня), Пасха (Великдень), Трійця; 5) можливість спільного святкування дня народження батька (1 березня).
В своїх додаткових поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що у результаті постановлення ухвали суду про забезпечення позову виникла ситуація подвійного виконання судових рішень, що призводить до колізії: державні виконавці призначають проведення виконавчих дій, за якими вона одночасно зобов'язана і передати дитину батькові, і забезпечити відеозв'язок між ними в той самий день і час, що є фізично неможливим.
Стягувач ОСОБА_1 стверджує, що боржниця ОСОБА_2 добровільно не виконує жодне із рішень суду.
Так, постановою головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.10.2025 року, у межах виконавчого провадженняНОМЕР_1 з виконання ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.09.2025 року у справі №759/18906/23, встановлено систематичне невиконання ОСОБА_2 без поважних причин ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року на підставі чого виконавець постановив накласти на боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , штраф на користь держави у розмірі 1 700 грн., зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
У постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Отже, до підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника; або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа; або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
ОСОБА_2 вважає, що виконавчий документ - ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року, видана помилково.
Однак, судом встановлено, що ОСОБА_2 систематично не виконує без поважних причин ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року, на підставі чого виконавець в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 постановив накласти на боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , штраф.
Крім того, в межах виконавчого провадження НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа (дубліката) №759/1382/19, виданого 28.05.2025 року Святошинським районним судом міста Києва, ОСОБА_2 державним виконавцем направлена вимога забезпечити зустріч сина ОСОБА_4 зі стягувачем ОСОБА_1 з 11 год. 00 хв. 04.10.2025 до 19 год. 30 хв. 05.10.2025 за місцем проживання дитини з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , призначено зустріч на першу суботу жовтня, яка припадає на 04.10.2025 об 11 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягувач ОСОБА_1 стверджує, що боржниця рішень суду не виконує, не забезпечує йому участь у житті їх спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказаний факт ОСОБА_2 у судовому засіданні не спростувала. Крім того, відмовилася повідомляти своє місцезнаходження та місцезнаходження дитини.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства в України є обов'язковість судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Частиною 1 ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Посилаючись на вказані вище вимоги закону, рішення ЄСПЛ та Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17 (провадження № 61-37923св18) предметом якої було, зокрема, визначення місця проживання дитини, дійшов висновку, що невиконання одним із батьків попереднього рішення суду, яке набрало законної сили, про визначення місця проживання дитини та протиправне утримання такої дитини у себе, суперечить властивостям судового рішення, яке набрало законної сили. Верховний суд дійшов висновку, що підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки одного з батьків, що полягає у невиконанні рішення суду. При цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду, яким визначено місце проживання дитини.
Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки про дотримання принципу справедливості виклав Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).
Судом встановлено, що наразі ОСОБА_2 рішень суду, які набрали законної сили, не виконує без поважних причин та позбавляє право ОСОБА_1 приймати участь у житті їх спільної дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, станом на сьогодні поведінка ОСОБА_2 не є добросовісною та спрямована на протиправне утримання дитини у себе, що виражається у свідомому невиконанні рішень суду про визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відтак, твердження ОСОБА_2 про те, що вона не може виконати обидва зобов'язання одночасно суд вважає недобросовісним, оскільки жодне із рішень ОСОБА_2 добровільно не виконує.
ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту дитини особисто з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком.
Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).
За таких обставин, зважаючи на викладені вище правові висновки Верховного Суду, суд вважає, що ОСОБА_1 не позбавлений права звернутись до суду із заявою про забезпечення позову шляхом забезпечення спілкування батька із сином.
Щодо тверджень ОСОБА_2 про наявність обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 .
До матеріалів заяви долучено рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року у справі №761/44907/24 (провадження №2-о/761/664/2024), яким видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 строком на шість місяців, встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов'язки: заборонено наближатися на 100 м до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також до будь якого іншого місця перебування постраждалих осіб; заборонено ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , малолітнього ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року у справі №761/44907/24 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі №761/44907/24 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року залишено без змін.
На час розгляду заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, строк дії рішення у справі №761/44907/24 закінчився.
Відтак, суд не вбачає підстав для взяття вказаного рішення до уваги при розгляді заяви ОСОБА_2 .
Зважаючи на викладене, вислухавши пояснення боржника та стягувача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу - ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року у справі №759/18906/23, таким, що не підлягає виконанню, - задоволенню не підлягає.
Крім того, ч.ч. 11, 12 ст. 153 ЦПК України передбачено, що ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.
Таким чином, боржниця ОСОБА_2 наділена правом оскаржити ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року до суду вищої інстанції.
Керуючись ст. ст. 149-153, 259, 432 ЦПК України, суд, -
Заяву відповідача - ОСОБА_2 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, подану у межах розгляду цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення суддею.
Суддя Н.О.Горбенко