СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14800/25
пр. № 2/759/6624/25
16 жовтня 2025 року суддя Святошинського районного суду м.Києва Бабич Н.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
01.07.2025 р. до Святошинського районного суд м. Києва надійшов зазначений позов. в якому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 2025-001 від 10.01.2025 р. в розмірі 703 400,00 грн. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вказаними договорм позики.
Ухвалою судду від 14.07.2025 року справу прийнято до провадження тавідкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (а.с.27).
Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження (а.с.28).
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, яке вручено останньому 24.07.2025 (а.с.30).
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направив.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення та часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно положень п. 4 ч. 3 статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що 10.01.2025 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики №2025-001, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 710 000,00 грн.
27 січня 2025 року сторони уклали Додатковий договір № 1 про внесення змін до Договору позики № 2025-001 від 10.01.2025, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 82 (надалі - Додатковий договір № 1), яким внесли зміни до п.1.2, 1.3.1 та 4.2 Договору позики.
Так, сторони узгодили, що позика має бути повернена не пізніше 10 серпня 2026 року. У випадку якщо ПОЗИКОДАВЕЦЬ надає ПОЗИЧАЛЬНИКУ письмову вимогу до настання зазначеного строку, останній має виконати таку вимогу про повернення позики негайно, в строк, що встановлений такою вимогою (п.1.2 Договору позики в редакції Додаткової угоди № 1). Сторони обумовили Графік погашення позики, відповідно до якого ПОЗИЧАЛЬНИК зяв на себе обов'язок погашати заборгованість у певні строки і у визначених Графіком сумах.
Сторони узгодили, що повернення позики буде відбуватися у тій же валюті, в якій отримано позику. Повернення позики може відбуватися як готівкою, так і банківським переказом на реквізити ПОЗИКОДАВЦЯ, зазначені в п.1.4 Договору позики.
Позика може бути повернута достроково, до настання строку, що вказаний в п.1.2, 1.3.1 та п.4.2 Договору (п.1.5 Договору позики).
Позика надається ПОЗИКОДАВЦЕМ та повертається ПОЗИЧАЛЬНИКОМ шляхом передачі грошових коштів особисто між Сторонами, в момент та в місці підписання цього Договору. Також, у разі отримання від ПОЗИКОДАВЦЯ іншого поточного номеру рахунку та/або карткового номеру рахунку, що є відмінним від зазначеного в Договорі, позика може повернутися в безготівковому вигляді на наданий ПОЗИКОДАВЦЕМ новий поточний картковий рахунок.
Відповідно до п.3.2.1 Договору позики ПОЗИКОДАВЕЦЬ з моменту підписання Договору позики, в той же день надати позику ПОЗИЧАЛЬНИКУ. Підписання цього Договору є підтвердженням отримання ПОЗИЧАЛЬНИКОМ грошових коштів.
ПОЗИЧАЛЬНИК зобов'язаний повернути позику ПОЗИКОДАВЦЮ на умовах цього договору, що повинно бути підтверджено розпискою з боку ПОЗИКОДАВЦЯ (п.3.4.1 Договору позики).
Згідно п.3.4.2 Договору позики у випадку, якщо до закінчення доби дати, що зазначена в п.1.3.1 п.1.3 Договору, ПОЗИЧАЛЬНИК не здійснить внесення регулярного платежу відповідно до графіку погашення позики, ПОЗИКОДАВЕЦЬ має право, на власний розсуд, застосувати або не застосувати до ПОЗИЧАЛЬНИКА норми р.5 цього Договору. Відповідне застосування та/або не застосування положень р.5 Договору не обмежує ПОЗИКОДАВЦЯ в праві звернення до суду для захисту порушених ПОЗИЧАЛЬНИКОМ прав ПОЗИКОДАВЦЯ. У випадку звернення ПОЗИКОДАВЦЕМ до суду, ПОЗИЧАЛЬНИК зобов'язаний відшкодувати ПОЗИКОДАВЦЮ як суму заборгованості, включаючи передбачені розділом 5 цього Договору санкції, так і всі судові витрати, а також витрати на правову допомогу, в тому числі і у зв'язку із судовим розглядом справи, що були понесені позикодавцем.
У випадку, якщо до закінчення доби дати, що зазначена в п.1.2 та 4.2 Договору, ПОЗИЧАЛЬНИК не здійснить повне повернення суми позики, в результаті чого ПОЗИКОДАВЕЦЬ звернеться до суду для захисту його порушених прав та інтересів, які були порушені ПОЗИЧАЛЬНИКОМ, ПОЗИЧАЛЬНИК зобов'язаний відшкодувати ПОЗИКОДАВЦЮ як суму заборгованості, включаючи передбачені розділом 5 цього Договору санкції, так і всі судові витрати, а також витрати на правову допомогу, в тому числі і у зв'язку із судовим розглядом справи, що були понесені ПОЗИКОДАВЦЕМ (п.3.4.3 Договору позики).
В порушення умов Договору позики, ПОЗИЧАЛЬНИК не дотримується узгодженого сторонами Графіку погашення позики.
В зв'язку з чим ПОЗИКОДАВЕЦЬ був змушений скористатися п.1.2 Договору позики і направив на адресу ПОЗИЧАЛЬНИКА вимогу від 05.05.2025 (надалі - Вимога) щодо повернення позики в повному розмірі заборгованості, існуючої на дату подання вимоги, а саме 709 300.00 грн. В своїй Вимозі ПОЗИВАЧ надав ВІДПОВІДАЧУ 30 днів на повернення суми позики - до 05 червня 2025 року включно.
Станом на дату подання цього позову ВІДПОВІДАЧ не виконав свого обов'язку щодо погашення заборгованості в повному обсязі.
Станом на дату подання цього позову ВІДПОВІДАЧЕМ було перераховано на рахунок ПОЗИВАЧА в погашення заборгованості за договором позики 6 600 грн.:
25.02.2025 року - 700.00 грн. (квитанція № 236174405)
27.02.2025 року - 1 000.00 грн. (квитанція № 236464208)
14.03.2025 року - 2 000.00 грн. (квитанція № 238422062)
25.03.2025 року - 2 900.00 грн. (квитанція 239902218).
У відповідності до ч.1 ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.
Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 207 ч. 1 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно ст. 207 ч. 2 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно статтей 509, 525, 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов'язання не допускається
Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач свої зобов'язання за Договором позики виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу позику в розмірі зазначену у договрах позики.
Відповідно до положень статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.
Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і нині діючий Верховний Суд неодноразово формували правові позиції у подібних справха. Так, у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-79цс14) Верховний Суд України зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1672цс16 також зазначалось, - якщо особа, яка отримала позику в іноземній валюті, не виконала своїх зобов'язань, то з неї стягується сума, визначена в гривневому еквіваленті. Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу. Таким чином, судом встановлено, що відповідач в порушення умов зобов'язань, станом на дату звернення до суду має заборгованість: за договором позики урозмірі 703 400,00 грн. (710000,00 (сума основного боргу) - 6600,00 (погашена заборгованість).
Відповідач не скористався своїми правами, передбачені ст. 76-83, 174, 191 ЦПК України та не надав суду відзив щодо вимог позивача та доказів на їх спростування.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Питання судових витрат у вигляді судового збору вирішити у відповідності до ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 207, 509, 512, 514, 525, 526, 527, 529, 530, 533, 551, 611, 625, 1046,1047,1048,1049 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 2025-001 від 10.01.2025 р. урозмірі 703 400,00 грн., та судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 5 627,20 грн., а всього разом 709 027 (сімсот дев'ять тисяч двадцять сім) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги.
Зазначити дані позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
Зазначити дані відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ..
Суддя: Бабич Н.Д.