Справа № 755/12726/25
"16" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіної Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, на свою користь заборгованість за кредитним договором №6225781 від 29.12.2022 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в розмірі 42287,67 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі - 9826,54 гривень; заборгованість за відсотками у розмірі - 16621,58 гривень, заборгованість по відсоткам, нарахованих позивачем за 81 день - 15839,55 грн., а також судові витрати пов'язані з розглядом даної справи, що є предметом позовних вимог.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.12.2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно - телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладений електронний Договір №225781про надання споживчого кредиту. Зазначений договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом №205-ОД від 10 лютого 2022 року та розміщених їх на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов кредитного договору сума кредитного договору складає 11000 грн., строк кредиту 350 днів з відсотковою ставкою у розмірі 1,99 % в день. Позивач вказує, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за вказаним договором виконав в повному обсязі, надав можливість відповідачу користуватись кредитними коштами надіславши на картку відповідача грошові кошти в сумі 11000 грн.. В свою чергу, відповідач свої зобов'язання за Кредитним договором не здійснював у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 42287,67 гривень. Позивач вказує, що набув право вимоги на вказану суму в зв'язку з укладенням 25.09.2023 року Договору факторингу №25.09/23-Ф.
15 липня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання, задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
04.09.2025 року на адресу суду надійшли витребувані матеріали.
Повідомлення відповідача здійснювалось шляхом викладення оголошення на офіційному веб - сайті суду.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 29 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №6225781 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого, Банк надав Позичальнику кредитні кошти у сумі 11000 грн. зі строком використання кредиту 350 днів, зі стандартною відсотковою ставкою 1,99% в день. (а. с. 16-20)
Згідно листа ТОВ Універсальні платіжні рішення» на картку відповідача, зазначену у кредитному договорі було перераховано суму коштів у розмірі 11000 грн. (а. с. 35-36)
25.09.2023 ТОВ «Авентус Україна» на підставі договору факторингу № 25.09/23-ф за плату відступило, а ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача. (зв. б. а. с. 45-49)
Згідно з п. 1.2 договору факторингу, права вимоги щодо конкретного боржника переходять до фактора (позивача) з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно його заборгованості.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статтей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як убачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором №6225781 від 29.12.2022 року, відповідачем порушено умови Кредитного договору в частині погашення основної заборгованості, у зв'язку з чим виникла заборгованість, у розмірі 42287,67 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі - 9826,54 гривень; заборгованість за відсотками у розмірі - 16621,58 гривень, заборгованість по відсоткам, нарахованих позивачем за 81 день - 15839,55 грн., що підлягає стягненню з відповідача, оскільки розмір заборгованості підтверджується долученими до справи доказами, в свою чергу відповідач не скористався процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали підтвердити належне виконання договірних зобов'язань.
В порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з урахуванням часткового задоволення позову стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений судовий збір в розмірі 2422 грн. 40 коп. відповідно до задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
При розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено, що: «Судова колегія зазначає, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.»
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: копію Договору про надання правничої допомоги №10/12-2024 від 10.12.2024, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 10000,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17. «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄCIIJI. присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св 19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61 -22962св 19) викладено правовий висновок про те. що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Таким чином, оскільки відповідачем не заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 15, 525, 526, 530, 599, 610, 631,1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за Кредитним договором №6225781 від 29.12.2022року на загальну суму 42287 (сорок дві тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 67 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., а всього 12422,40 гривень.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 16.10.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2 код ЄДРПОУ 44559822);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
С у д д я -