Номер провадження 2-а/754/619/25
Справа №754/16100/25
Іменем України
(повне виготовлено 16.10.2025)
15 жовтня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Чебанова, справа № 754/16100/25
ОСОБА_1 - позивач
Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - відповідач
Вимоги позивача: визнання проти правною та скасування постанови
Рябоконь В.В. - представник відповідача
Позивачем подано адміністративний позов з проханням про скасування постанови серія 2КІ № 0006614920 від 26.09.2025за ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Ухвалою суду від 29.09.2025 відкрито провадження (спрощене з викликом учасників справи).
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні позивач позов підтримав, а відповідач (представник ОСОБА_2 ) позов не визнав.
Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Згідно ч. 3 ст. 122 КУпАП «Ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.».
Згідно ст. 251 КУпАП «Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.».
Згідно ст. 252 КУпАП «Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.».
Згідно п. ПДР України, 15.9. Зупинка забороняється: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил); в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м; е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився; з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки; и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Згідно п. 1.10 ПДР України «Терміни, що наведені у цих Правилах, мають таке значення: зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо); стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.
Згідно ст. 77 КАС України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 2. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У справах щодо застосування суб'єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов'язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача. 3. В адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу, обов'язок доказування шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішеннями Кабінету Міністрів України, покладається на позивача. 4. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. 5. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. 6. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, 5. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2020 у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
У вирішенні питання про справедливий судовий розгляд ЄСПЛ, застосовує концепцію «плодів отруєного дерева», тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно. Тим не менше ЄСПЛ виходить з того, що при недопустимості одного доказу в єдиному ланцюжку, суд повинен в подібному випадку вирішити питання про справедливість судового розгляду в цілому. Тобто, якщо процес по даній справі в цілому і загалом справедливий, то і отримані у незаконний спосіб докази можуть бути прийнятними, прикладом чого є Постанова ЄСПЛ у справі «Хан проти Сполученого Королівства».
ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції) у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
ЄСПЛ застосовує стандарт доказування "поза розумним сумнівом" (§§ 480, 481 рішення від 31.05.2018 у справі "Абу Зубайда проти Литви", § 26(1) рішення від 08.07.2004 у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" [3]). Водночас, стосовно доведення окремих обставин Суд визнавав за необхідне відхилитися від цього стандарту. Так, внаслідок неподання урядом запитаних істотних доказів або достатніх пояснень стосовно певних обставин, які підлягали доведенню іншою стороною, Суд вказав на можливість дійти висновків про існування цих обставин (adverse inferences), та ухвалити рішення стосовно таких обставин із застосуванням значно нижчого стандарту переваги доказів (preponderance of evidence) (§ 107 рішення від 10.12.2010 у справі "Трепашкін проти Росії (№ 2)". Суд підкреслював, що відповідно до його усталеної практики, доведеність може випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та взаємоузгоджених умовиводів або такого ж плану неспростованих презумпцій (§ 481 рішення від 31.05.2018 у справі "Абу Зубайда проти Литви"). Окрім того, рівень переконаності, необхідний для досягнення відповідного висновку, та, у зв'язку з цим, питання про покладення тягаря доведення, з необхідністю пов'язані зі специфікою фактів, природою тверджень та передбаченим Конвенцією правом, про яке йдеться. Суд також зважає у своїй практиці на серйозність наслідків, які пов'язані з можливим рішенням, що Договірна держава порушила фундаментальні права (§ 481 рішення від 31.05.2018 у справі "Абу Зубайда проти Литви"). Отже важливо відзначити, що ЄСПЛ у своїй практиці розмежовує окремі стандарти доказування, згадує і застосовує стандарт переваги доказів, а також відзначає, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, про доведення яких йдеться.
Постановою відповідача (головний спеціаліст - інспектор з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу КМР (КМДА) Харік М.І.) серія 2КІ № 0006614920 від 26.09.2025 за ч. 3 ст. 122 КУпАП позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 680 грн. з тих підстав, що позивач 26.09.2025 час 11:32 за адресою: м. Київ, вул. Стрітенська, 2/8 керуючи ТЗ Alfa Romeo 159 р. н. НОМЕР_1 здійснив зупинку ТЗ на пішохідному переході або ближче 10 метрів до нього чим порушено пункт «15.9 г» ПДР.
У позові та в судовому засіданні позивач посилається на те, що він вимушений був залишити автомобіль за адресою вказаною в постанові із-за форс-мажорних обставин, оскільки під час керування ним автомобілем йому стало зле, він зупинив автомобіль, вийшов з автомобіля та пішов шукати ліки.
Перевіряючи обґрунтування/доводи сторони позивача суд встановив наступне.
Стороною позивача не надано жодних конкретних правових доказів, які б підтверджували доводи позивача про те, що він залишив або вимушений був залишити керований ним транспортний засіб на місці події саме із-за стану свого здоров'я, зокрема, поганого самопочуття.
Перевіряючи обґрунтування/доводи сторони відповідача суд встановив наступне.
У постанові відповідача чітко вказується, що транспортний засіб зупинено на пішохідному переході або ближче 10 метрів до нього.
При цьому де саме конкретно зупинено транспортний засіб на пішохідному переході чи ближче 10 метрів у самій постанові не конкретизується і не вказується та жодних вимірів у самій постанові не наводиться.
Із доданих до відзиву фотознімків з місця події вбачається, що ТЗ Alfa Romeo 159 р. н. НОМЕР_1 стоїть перед пішохідним переходом.
Крім того, поняття зупинка і стоянка не є тотожними.
У п. 1.10 ПДР України чітко розмежовується поняття зупинка і стоянка транспортного засобу.
Ні в постанові, ні у відзиві, ні в судовому засіданні сторона відповідача не довела конкретними, однозначними та беззаперечними правовими доказами, що на місці події позивач здійснив саме зупинку транспортного засобу.
Доводи сторони відповідача в судовому засіданні, що на фотознімках вказано час фотографування не дають можливості однозначно встановити, що конкретно мало місце зупинка чи стоянка транспортного засобу у урахуванням положень п. 1.10 ПДР України.
У судовому засіданні ні сторона позивача, ні сторона відповідача не змогли чітко і з посиланням на докази вказати скільки конкретно часу знаходився автомобіль без руху на місці події.
Позивач у судовому засіданні зазначив, що на місці події він не здійснював ні посадки (висадки) пасажирів, ні завантаження (розвантаження) вантажу, ні виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо), а вийшов з салону автомобіля та пішов у своїх справах і ці доводи позивача стороною відповідача жоднии правовими доказами не спростовані.
Вищевикладене дає правові підстави для висновку, що оспорювана постанова на порушення ст. 283 КУпАП не містить повний опис обставин, установлених під час розгляду справи про адміністративне правопрушення відповідачем та які необхідні для правильної кваліфікації правопорушення за ч. 3 ст. 122 КУпАП, зокрема, що мало місце зупинка чи стоянка автомобіля та чітке/конкретне місце розташування автомобіля по відношенню до пішохідного переходу.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
За таких обставин позов задовольняється.
Згідно абзацу першого ч. 1 ст. 139 КАС України, 1. При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При поданні позову позивач судовий збір не сплачував з підстав наявності статусу ветерана війни - інваліда війни та визначення позивачу 2 групи інвалідності довічно (посвідчення серія НОМЕР_2 від 27.02.2020).
Доказів понесення судових витрат позивачем суду не надано.
Керуючись ст. 241-250 КАС України,
Задовольнити адміністративний позов позивача ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 , приватний будинок) до відповідача (Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ЄДРПОУ 34926981, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корпус 2).
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозйомки), серія 2КІ № 0006614920 від 26.09.2025 головного спеціаліста - інспектора з паркування першого відділу контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки транспортних засобів управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Харік Мар'яни Іванівни про притягнення позивача ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 , приватний будинок) до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 680 грн..
Доказів понесення судових витрат позивачем суду не надано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.