Номер провадження 2/754/3029/25
Справа №754/1924/25
Іменем України
15 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, -
Позивач Деснянська районна в м.Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування (далі по тексту - Деснянська РДА, РДА), звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що на первинному обліку Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації перебуває малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якій розпорядженням РДА від 11.07.2024 року надано статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Відповідач, як одинока мати, відмовилась забирати дитину з КНП «Київський міський пологовий будинок № 5» і дитину було тимчасово влаштовано до відділення термінового влаштування дітей Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). 26.07.2024 року відповідачем до Служби у справах дітей було подано заяву про повернення їй дитини на виховання та спільне проживання і надання їй повної цивільної дієздатності, за результатами розгляду якої розпорядження РДА відповідачу було надано повну цивільну дієздатність, надано висновок про доцільність повернення дитини до біологічної родини, а дитину знято з обліку.
Як зазначає позивач, спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснювались візити за місцем проживання відповідача, з нею проводились бесіди щодо вжиття заходів для повернення їй на спільне проживання та виховання малолітньої дитини, після яких 08.08.2024 року відповідач відвідала дитину. Однак, станом на 27.08.2024 року відповідач більше дитину не відвідувала, її батьківський потенціал на низькому рівні, від запропонованої допомоги та соціальних послуг відповідач відмовилась. На даний час дитина перебуває у Київському міському центрі соціальної підтримки дітей та сімей Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідач дитиною не цікавиться, не відвідує, її утримання не забезпечує, із заявою про повернення дитини не зверталась. Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про ухилення відповідачем від виховання дитини, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 06.02.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 01.07.2025 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в загальному порядку.
06.10.2025 року до суду надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надавши клопотання, в якому просить позовні вимоги задовольнити та розглядати справу в її відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, правом на подання відзиву не скористалась. Відповідач належним чином повідомлялась про відкриття провадження за зареєстрованим місцем проживання шляхом направлення судової повістки. Судові повістки про виклик до суду у цивільній справі відповідачу направлялись за його зареєстрованим місцем проживання, однак повертались на адресу суду без вручення із незалежних від суду причин.
Враховуючи обставини справи та достатність часу для реалізації відповідачем своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відповідача на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення, проти чого не заперечувала сторона позивача.
Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 є матір'ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Реєстрація народження дитини проведена відповідно до ч.1 ст.135 СК України.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 18.06.2024 року та акту закладу охорони здоров'я та органу внутрішніх справ України про дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законний представник відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я від 18.06.2024 року, відповідач відмовилась забирати дитину з КНП «Київський міський пологовий будинок № 5».
Розпорядженням Деснянської РДА в м.Києві від 11.07.2024 року № 608 малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
01.07.2024 року відповідачем до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА в м.Києві надано заяву, в якій вона відмовилась від соціального житла та просила надати час для роздумів щодо повернення їй дитини до 14.08.2024 року.
26.07.2024 року відповідач звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА в м.Києві із заявою про надання їй повної цивільної дієздатності, а також із заявою про повернення дитини в її родину.
З листа Оболонського районного в м.Києві центру соціальних служб від 02.08.2024 року № 25-10-618 вбачається, що спеціалістами центру 30.06.2024 року здійснено соціальне відвідування сім'ї, встановлено, що неповнолітня породілля не усвідомлює ступінь відповідальності по відношенню до новонародженої дитини та нечітко уявляє своє майбутнє з нею. Для встановлення спроможності неповнолітньою виконувати обов'язки з виховання та догляду за дитиною необхідно проведення ряду психологічних та педагогічних консультацій.
З листа Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 08.08.2024 року № 069018-333 вбачається, що 08.08.2024 року відбулась зустріч відповідач з її донькою, відповідач справила хороше враження і адміністрація Центру підтримує бажання матері повернути та виховувати свою дитину.
Розпорядженням Деснянської РАД від 15.08.2024 року № 673 надано неповнолітній дитині-сироті ОСОБА_1 повну цивільну дієздатність у зв'язку із тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 неповнолітня ОСОБА_1 народила дитину ОСОБА_2 .
16.08.2024 року за № 102-3513 Деснянська районна в м.Києві державна адміністрація надала висновок про доцільність повернення дитини до біологічної родини.
Розпорядженням № 687 від 22.08.2024 року Деснянської РДА визнано малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила статус дитини, позбавленої батьківського піклування.
Відповідно до наказу Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА від 26.08.2024 року № 114-з малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знято з первинного обліку Служби.
В подальшому листом від 27.08.2024 року № 069-1685 Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київради (КМДА) повідомило Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА про те, що після спілкування з дитиною 08.08.2024 року станом на 27.08.2024 року відповідач дитину більше не відвідувала, відмовилась від відвідування курсів підвищення батьківського потенціалу, а також відмовилась від підтриманого проживання із дитиною на соціальній квартирі. Служба не вважала повернення дитини на виховання та спільне проживання з відповідачем таким, що відповідає інтересам дитини і вказана, що умовами для повернення дитини відповідачу має бути: проходження матір'ю дитини курсів підвищення батьківського потенціалу; регулярного (щонайменше раз на тиждень) відвідування дитини у Центрі; поселення відповідач з дитиною до соціальної квартири з підтриманим проживанням та активна співпраця відповідача з центром соціальних служб та залученими спеціалістами Служби.
З листа Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м.Києві державної адміністрації від 18.09.2024 року № 10413-3335 вбачається, що відповідач у грубій формі відмовилась від роботи із психологом Центру, змінила місце проживання.
Наказом № 127-п від 07.10.2024 року Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської РДА малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поставлено на первинний облік у Службі.
Згідно листа Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.10.2024 року № 069018-411, малолітня дитина перебувала у вказаній установі з 12.07.2024 року по день надання відповіді, за період перебування дитини мати відвідувала один раз 08.08.2024 року.
Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на те, що відповідач повністю самоусунулась від виконання батьківських обов'язків щодо дитини.
Відповідачем відзив на позовну заяву не надано.
Суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, виходячи з наступного.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв'язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв'язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв'язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім'я возз'єдналася (§ 55).
Відтак, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18) сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Дійсно, Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір'ю своїми батьківськими обов'язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Так, позивач як на підставу позову посилався на те, що відповідач належним чином не виконує свої батьківські обов'язки, повністю самоусунулась від виховання та утримання дитини.
Згідно висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.01.2025 року № 102-463 визнано доцільним позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_1 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також, з вищевказаного висновку про доцільність позбавлення батьківських прав вбачається, що станом на 19.12.2024 року відповідач до служби із заявою про повернення їй дитини не зверталась.
Також, доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини відповідач не надала.
Суд враховує і те, що про ухилення одним з батьків від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може свідчити не лише ненадання матеріального забезпечення кимось із батьків, але й брак спілкування, моральної та психологічної підтримки дитини, нездійснення участі у вихованні та розвитку дитини, незабезпечення потрібним харчуванням та лікуванням тощо.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позивач навів численні посилання і докази про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків, дитину з пологового будинку та Центру не забрала, контакту з дитиною не має і не вживала жодних заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров'я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки в добровільному порядку, тобто самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків.
В свою чергу, відповідач не надала доказів наявності обставин на підтвердження належного виконання нею батьківських обов'язків, а так само на підтвердження наявності об'єктивних перешкод у спілкуванні з дитиною та бажання брати участь у її вихованні.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість, достовірність та виходячи із необхідності першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини.
При цьому суд враховує, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дітьми і побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.164, 165, 166 СК України, ЗУ «Про охорону дитинства», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 89, 132,141, 263-265, 280 - 289 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку м. Одеса, батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (а/з № 1896 від 28.06.2024 року, зроблений Солом'янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)).
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 15 жовтня 2025 року.
Суддя: