Номер провадження 2/754/1134/25
Справа №754/14820/24
Іменем України
15 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю
представника відповідача Кільбурта Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про стягнення сплаченого страхового відшкодування,-
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія «ТАС» (далі по тексту ПрАТ «СК «ТАС») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення сплаченого страхового відшкодування.
Свої позовні позивач вимоги мотивує тим, що 11.07.2022 року о 14.15 год. по вул.Прорізній, 17 в м.Києві сталась ДТП за участю автомобіля «Suzuki», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням відповідача, та автомобіля «Jeep», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження. Учасниками ДТП було оформлено електронне повідомлення про ДТП (електронний євро протокол), згідно якого ДТП відбулась під час руху заднім ходом автомобіля «Suzuki», д.н.з. НОМЕР_1 , та під час виїзду з автостоянки, з приватних ділянок, із путівця (колії).
Як зазначає позивач, на момент ДТП діяв договір добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) «Правильне Каско» № НОМЕР_3 від 16.02.2022 року. Страхувальник своєчасно звернувся до позивача із заявою про настання події від 12.07.2022 року та заявою на виплату страхового відшкодування від 08.08.2022 року. Вказану ДТП було визнано страховим випадком та на підставі акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість), рахунку-фактури № 0000005519 від 18.07.2022 року, страхового акту № 15236/01/922 від 17.08.2022 року та розрахунку суми страхового відшкодування позивачем здійснено виплату суми страхового відшкодування в розмірі 5755,43 грн. Вказане відшкодування було сплачене з вирахуванням суми несплаченої частини страхового платежу в розмірі 31 518,32 грн. Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» за полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № 208583004, останнє за вирахуванням зносу виплатило позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 10 218,00 грн. згідно платіжної інструкції № 00082296 від 12.09.2022 року. Різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та виплатою страховою компанією відповідача становить 27 055,75 грн.
Посилаючись на викладені обставини, а також положення ст.ст.993, 1194 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 27 055,75 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 21.10.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
06.11.2024 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», а страхова сума за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду майну, завдану потерпілому, складає 130 000,00 грн., то відшкодувати збитки в межах страхової суми має саме ПрАТ «СК «ПЗУ Україна». Доказів для застосування положень ст.1194 ЦК України, на думку відповідача, позивачем не надано.
Відповідач також заперечив проти розміру шкоди, вважаючи, що він не підтверджується жодним доказом, зокрема, позивачем надано платіжну інструкцію про сплату лише 5755,43 грн. Крім того, оцінка про встановлення вартості матеріального збитку позивачем проведена не була, а також не було надано жодного доказу на підтвердження проведеного ремонту та акту виконаних робіт. Також, у акті огляду та рахунку-фактурі вказані пошкодження, про які ніде не зазначалось і фактично розмір витрат на усунення завданих у ДТП пошкоджень за розрахунком відповідача має становити 8995,75 грн. Відповідач також зауважив, що звертався до ПрАТ «СК ПЗУ Україна» та отримав відповідь, що згідно відповіді СТО пошкоджений автомобіль не ремонтувався, оскільки представник власника відмовився доплачувати кошти.
З урахуванням наведеного, відповідач звертає увагу на те, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження розміру збитків, факту пошкодження елементів та факту здійснення ремонту, а саме акту виконаних робіт, а платіжна інструкція, надана позивачем, підтверджує розмір відшкодування в сумі 5755,43 грн., в той час як ліміти страховика не вичерпані.
Посилаючись на викладені обставини, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 03.12.2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи ПрАТ «СК «ПЗУ Україна».
В судове засідання представник позивача Сечко С.В. не з'явився, надавши клопотання про розгляд справи в його відсутність.
Представник відповідача Кільбурт Д.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
Представник третьої особи, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, надавши заяву, в якій просить розглядати справу в її відсутність, позовні вимоги не підтримує в повному обсязі.
Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та представника третьої особи на підставі наявних доказів.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 11.07.2022 року о 14.15 год. по вул.Прорізній, 17 в м.Києві сталась ДТП, а саме відповідач ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Suzuki», д.н.з. НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом під час виїзду з місця стоянки здійснив зіткнення з автомобілем «Jeep», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Винуватість відповідача у вчиненні вказаної ДТП оформлено електронним Європротоколом. Свою вину під час розгляду справи відповідач не оспорював.
На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди 11.07.2022 року, автомобіль «Jeep», д.н.з. НОМЕР_2 , було застраховано у ПрАТ «СГ «ТАС», що підтверджується договором добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) «Правильне Каско» від 16.02.2022 року № FO 1307756, укладеним з ОСОБА_2 , за умовами якого збитки внаслідок ДТП віднесено до страхових ризиків і страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та в строк згідно з розділом 13 договору.
Відповідно до п.13.4 договору, у випадку, якщо на дату складання страхового акту є частини страхової премії за договором, що неоплачені, незалежно від того, термін сплати настав чи ні, розмір страхового відшкодування в першу чергу направляється в рахунок оплати несплачених частин страхової премії. Частина страхового відшкодування, що залишилась, перераховується в порядку, передбаченому цим договором.
Встановлено, що водій застрахованого за договором добровільного страхування автомобіля ОСОБА_3 12.07.2022 року звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про настання події. 12.08.2022 року до позивача звернулась потерпіла власник автомобіля ОСОБА_2 із заявою про виплату страхового відшкодування.
На підставі акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 12.07.2022 року, рахунку-фактури № 0000005519 від 18.07.2022 року позивачем було складено страховий акт № 15236/01/922 від 17.08.2022 року з відповідним розрахунком суми страхового відшкодування, на підставі чого потерпілому було визначено страхове відшкодування у розмірі 37 273,75 грн. З урахуванням суми несплачених страхових платежів згідно п.13.4 договору страхування позивачем здійснено виплату страхового відшкодування потерпілій особі в розмірі 5755,43 грн. відповідно до платіжної інструкції від 19.08.2022 року.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» за полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № 208583004, яке здійснило часткове відшкодування завданих збитків в розмірі 10 218,00 грн.
Факт вказаної виплати також визнано стороною відповідача.
З огляду на викладене, ПрАТ «СГ «ТАС» заявлено вимогу про стягнення з відповідача, як особи, відповідальної за заподіяний збиток та який є винним у вчиненні ДТП, збитків, що не відшкодовані позивачу в сумі 27 055,75 грн. посилаючись на те, що страхова компанія відповідача здійснила виплату страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля, яке не покриває суму виплати за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, акти цивільного законодавства, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Згідно ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є в тому числі діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Статтею 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
При цьому, нормою ст.1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Положеннями ст.22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків належать і витрати, яких особа зазнала зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно ст.999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Положеннями ст.ст.3, 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.979, 980 ЦК України передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників (страхувальників) наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За змістом ст.ст.1, 17 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.981 ЦК України договір обов'язкового страхування, яким особа страхує свою цивільно-правову відповідальність, укладається у письмові формі, зокрема, шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва - поліса.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
Пунктом 1 Розпорядження встановлено, що розміри страхових сум за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеними після набрання чинності цим розпорядженням (після 21 вересня 2019 року) за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у розмірі 130000 гривень на одного потерпілого.
За змістом ст.ст.12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим-юридичним особам страховик відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої не може перевищувати 2% від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Згідно ст.ст.28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», різновидом шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, є шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Відповідно до ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц в аналогічних правовідносинах зроблено висновок про те, що за вимогами статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки», при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обов'язку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Суд враховує і правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц про те, що відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача та отримання позивачем від страховика відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 10 218,00 грн. Предметом спору є відшкодування недостатньої, на думку позивача, суми страхового відшкодування для відновлення пошкодженого майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
За змістом статті 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Аналогічні по суті висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).
З урахуванням встановлених у даній справі обставин та керуючись наведеними вище нормами матеріального права слід дійти висновку, що у зв'язку з виплатою ПрАТ «СГ «ТАС» потерпілому страхового відшкодування, що полягало у оплаті вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, до позивача перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв'язку із завданням шкоди власнику застрахованого автомобіля власнику пошкодженого автомобіля «Jeep», д.н.з. НОМЕР_2 , в порядку суброгації.
Вирішуючи даний спір по суті, суд вважає, що визначаючи розмір майнової шкоди, завданої власникові автомобіля «Jeep», д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП 11.07.2022 року, слід виходити з вартості відновлювального ремонту вказаного автомобіля без урахування фізичного зносу КТЗ та його складників, що становить 37 273,75 грн.
Суд враховує і те, що відносини між відповідачем ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» регулюються умовами, визначеними в договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та Закону № 1961-IV, яким зокрема передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Саме з урахуванням вказаних норм ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 10 218,00 грн. Вказану обставину відповідач також не оспорював.
Судом відхиляються заперечення відповідача проти позову в частині недоведеності розміру завданої шкоди, її завищення внаслідок зазначення деталей та робіт з ремонту щодо пошкоджень, які не були заявлені під час ДТП, а також на повідомлення СТО про відмову потерпілої особи від проведення ремонту, оскільки дані заперечення не підтверджені належними та допустимими доказами.
Так, в якості доказів відповідачем до відзиву надано копію його полісу № ЕР.208583004, фотознімки з місця події, які вже містяться у матеріалах справи, а також роздруківку з інтернет-порталу, яка не є офіційним документом і не може бути визнана судом належним та допустимим доказом. Інших доказів на спростування позовних вимог в частині розміру страхового відшкодування стороною відповідача не надано, жодних клопотань про призначення експертизи для визначення розміру шкоди чи витребування доказів, зокрема з СТО щодо проведення ремонту автомобіля потерпілої особи тощо, ані відповідачем, ані його представником під час розгляду справи не заявлено.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведене те, що різниця між виплаченою позивачу страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком відповідача, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Розмір завданої шкоди також є доведеним та не спростованим належними доказами у справі.
Суд відхиляє твердження відповідача про безпідставність задоволення позовних вимог, оскільки вони спростовані вищенаведеними правовими нормами та вважає, що відповідач, як особа, винна у вчиненні ДТП, зобов'язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, слід дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ПрАТ «СГ «ТАС» про стягнення на його користь з відповідача 27 055,75 грн. виплаченого страхового відшкодування на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування».
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування в загальному розмірі 27 055,75 грн. Інші твердження сторони відповідача висновки суду не спростовують та підстави для відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі не дають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 979, 993, 1166, 1167, 1187, 1191, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС», код ЄДРПОУ 30115243, суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 27055,75 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 16 жовтня 2025 року.
Суддя: