Номер провадження 2/754/1472/25
Справа №754/16118/24
Іменем України
15 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
за участю відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач АТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1001036478001 від 15.05.2018 року, за яким відповідачу надано кредит у розмірі 30 000,00 грн.
Як зазначає позивач, відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк, в зв'язку із чим заборгованість відповідача перед банком станом на 09.09.2024 року складає 47 007,13 грн., з яких: 23 248,52 грн. - заборгованість за кредитом; 11,75 грн. - заборгованість процентами; 23 746,86 грн. - заборгованість за комісією.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 47 007,13 грн., а також судові витрати по справі в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 15.11.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив. В матеріалах справи містяться клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.
07.07.2025 року відповідачем подано заяву про застосування спливу строків позовної давності.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 15.05.2018 року між позивачем АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1001036478001, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 30 000,00 грн.
Судом встановлено, що банк виконав свої зобов'язання і надав відповідачу кредитні кошти. Факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідач не оспорював.
Однак, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором і допустив заборгованість з повернення кредиту та процентів.
Станом на 09.09.2024 року внаслідок невиконання своїх зобов'язань за кредитним договором у відповідача утворилась заборгованість в загальному розмірі 47 007,13 грн., з яких: 23 248,52 грн. - заборгованість за кредитом; 11,75 грн. - заборгованість процентами; 23 746,86 грн. - заборгованість за комісією.
09.09.2024 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про виконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, однак добровільно заборгованість відповідачем не погашена.
Відповідно до ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Статтями 204, 227 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша ст.1055 ЦК України).
За змістом ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За частиною першою ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в строк, вказаний в договорі, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюється договором.
Відповідно до укладеного 15.05.2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 кредитного договору №1001036478001 останньому видано кредит у сумі 30 000,00 грн. із відсотковою ставкою 0,01% річних на строк з 15.05.2018 року по 15.05.2021 року.
Звертаючись до суду із позовом, АТ «ПУМБ» надало: копію Заяви №1001036478001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 15.05.2018 року, підписану відповідачем із зазначенням суми кредиту, відсоткової ставки за користування кредитом та інших умов, паспорт споживчого кредиту від 15.05.2018 року підписаний відповідачем, копію платіжної інструкції №TR.28616108.48603.8810 про перерахування на рахунок відповідача 30 000, грн., виписку по рахунку, у якій відображено рух коштів на кредитному рахунку, який було відкрито відповідачу, розрахунок заборгованості.
Відповідачем не надано заперечень відносно того, що він підписував вищевказану Заяву №1001036478001 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 15.05.2018 року та паспорт споживчого кредиту, отримував в АТ «ПУМБ» кредитку картку, а також користувався нею, отримавши від банку кредитні кошти, тобто те, що він отримав від АТ «ПУМБ» кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з відсотковою ставкою 0,01% річних.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що відповідач отримав кредитні кошти від позивача, що також вказує на наявність кредитних правовідносин між АТ «ПУМБ» та відповідачем.
Згідно наданого позивачем розрахунку та виписки по рахунку заборгованість по тілу кредиту, який отримав відповідач від АТ «ПУМБ», станом на 09.09.2024 року становить 23 248,52 грн.
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами та не надав суду доказів відсутності заборгованості за вищевказаним кредитним договором, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ «ПУМБ» про стягнення вищевказаної заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню.
Також, як вбачається із досліджених судом доказів, укладаючи кредитний договір відповідач погодився сплачувати 0,01% річних за користування кредитними коштами. Разом з тим, відповідачем не своєчасно здійснювалося повернення кредитних коштів та сплата відсотків за користування ними, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за відсотками у сумі 11,75 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049, ст. 1050 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.
У разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.
Виходячи з наведеного, позовні вимоги АТ «ПУМБ» в частині стягнення тіла кредиту та відсотків підлягають задоволенню.
В той же час, вирішуючи спір в частині стягнення комісії суд виходить із наступного.
Пунктом 4 Заяви №1001036478001на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 15.05.2018 року та паспортом споживчого кредиту передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99 % на місяць.
16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Отже, суд приходить до висновку, що положення п. 4 договору укладеного між сторонами про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 23 746,86 грн. слід відмовити.
Під час розгляду справи відповідачем зроблено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Зазначена заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Так, відповідно до укладеного 15.05.2018 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 кредитного договору №1001036478001останньому видано кредит у сумі 30 000,00 грн. із відсотковою ставкою 0,01% річних на строк з 15.05.2018 року по 15.05.2021 року. Тобто, відповідно до умов договору, строк позовної давності мав спливати 15.05.2024 року.
В той же час, з наданого позивачем розрахунку заборгованості, а також виписки з рахунку відповідача вбачається, що останній платіж на погашення кредиту відповідачем було здійснено 15.01.2019 року. Тобто, з 15.02.2019 року (дати внесення чергового платежу на виконання умов кредитного договору) почалось невиконання відповідачем своїх зобов'язань і саме з цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку позовної давності, кінцевим строком якої є 15.02.2022 року.
Також, строк позовної давності не припинив свого перебігу 15.02.2022 року, оскільки 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
В подальшому Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у подальшому дія воєнного стану продовжувалась і була безперервною, воєнний стан діє в Україні і на час розгляду цієї справи судом, у зв'язку із чим строк позовної давності зупинив свій перебіг на час дії такого стану.
Отже, з урахуванням вказаних норм в рамках позовної давності позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості, обов'язок сплати якої настав з 15.02.2019 року, а тому заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності задоволенню не підлягає.
Згідно статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача, а тому стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі грн., з яких: 23 248,32 грн. - заборгованість за кредитом; 11,75 грн. - заборгованість по процентам. У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача комісії в розмірі 23 746,86 грн. належить відмовити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1198,66 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279 ЦПК України, ст.ст.15, 203, 229-233, 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ 14282829, заборгованість за кредитним договором в сумі 23260,27 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1198,66 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 16 жовтня 2025 року.
Суддя: