ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15405/25
провадження № 2/753/10494/25
16 жовтня 2025 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріаламицивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У липні 2025 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 05.10.2019 р. приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною, видано виконавчий напис № 6056 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс», загальної суми заборгованості в розмірі 42 613 грн. 97 коп.
Послалаючись на те, що вчинення вказаного виконавчого напису було незаконним, кредитний договір на підставі якого було вчинено виконавчий напис не був нотаріально посвідчений, просила суд визнати виконавчого напис таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.07.2025 р. відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 23.07.2025 року задоволено заяву адвоката Шестакова Віталія Юрійовича, в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову у вказаній справі. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на підставі виконавчого напису від 05.10.2019 р., зареєстрованого в реєстрі за № 6056, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною.
Відповідно до ч. 1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
04.09.2025 р. від представника відповідача ТОВ «Дебт Форс» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Заперечуючи проти позову послався на те, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості. Також подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із частинами 1, 8 ст.279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Відповідно до копії виконавчого напису від 05.10.2019 р. зареєстрованого в реєстрі за № 6056, приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною, на підставі ст.ст. 87-91 ЗУ «Про нотаріат» стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал»заборгованість, оскільки вона є боржником за кредитним договором № 630042108від 18.10.2013 р., укладеним з АТ «Альфа-Банк». Загальна сума заборгованості складає 42 613 грн. 97 коп. Період, за який проводиться стягнення: з 16.01.2019 р. по 23.09.2019 р.
Як вбачається із даного виконавчого напису, правонаступником усіх прав та обов'язків АТ «Альфа-Банк» за кредитним договором № 630042108від 18.10.2013 є ТОВ «Фінансова компанія «Кредитні Ініціативи», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №2019-1КІ/ВЕСТА від 26.12.2018, правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал»на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами №16-01/19/1 від 16.01.2019 р.
15.10.2019 р. приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А.,відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №6056 від 05.10.2019 р., зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко О.А. від 05.02.2024 р., у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №6056 від 05.10.2019, замінено стягувача ТОВ «Вердикт Капітал» на його правонаступника ТОВ «Дебт Форс».
Отже, правонаступником стягувача (стягувача за виконавчим написом нотаріуса) ТОВ «Вердикт Капітал» фактично являється ТОВ «Дебт Форс».
Відповідно до п.1 ч.2,ч.6 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно із ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до п.19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в пункті 1 даної Постанови визначено, що нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до п.п. 1.1., 3.1., 3.2. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Як передбачено ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
В той же час, з виконавчого напису вбачається, що стягнення заборгованості проводиться за період з 16.01.2019 р. по 23.09.2019 р., однак суду не було надано детального розрахунку заборгованості, тому суд позбавлений можливості перевірити існування заборгованості та її розмір, враховуючи що позивач заперечує вказаний у виконавчому написі розмір заборгованості.
Як роз'яснено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 31.01.1992 року «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.
Пунктом 8 зазначеної вище постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
Отже, на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису заборгованість повинна бути безспірною.
Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов'язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен був відмовити в здійсненні виконавчого напису.
У вчиненому спірному виконавчому написі не вказано на підставі яких документів останній було вчинено.
З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Правову позицію з цього питання з аналогічними висновками висловлено Верховним Судом України у Постанові від 23.01.2018 року у справі № 310/9293/15, яка в силу Закону є обов'язковою до застосування в цій справі, оскільки мають місце аналогічні по своїй суті фактичні обставини справи та відповідно правовідносини.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
В той же час варто зауважити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14-ц визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а саме в частині змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Таким чином, вчиняючи виконавчий напис приватний нотаріус не врахував, що Постановою КМУ № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів. Вказані обставини підтверджуються постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, яка залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Тобто, на день вчинення виконавчого напису, редакція переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а наданий нотаріусу кредитний договір не посвідчений нотаріально, отже не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом 05.10.2019 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Суду не надано доказів, що договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису був посвідчений нотаріально.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши матеріали справи, судом не встановлено, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.
Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 600 грн.
Представник відповідача подав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому просив відмовити позивачу в стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвокатом слід саме у договорі з клієнтом визначити механізми розрахунку свого гонорару. Лише рахунку замало. Саме такий висновок випливає з правової позиції ВС/КГС у справі №922/1163/18 від 06.03.2019 р.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано копію Договору про надання правничої допомоги №11/07-25/1 від 11.07.2025 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шестаковим В.Ю., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю щодо Шеставкова В.Ю., копію ордеру на надання правничої допомоги, копію акту про надання правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №11/07-25/1 від 11.07.2025 на суму 8 600 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордеру №37 від 14.07.2025 на суму 8 600 грн.
Із розрахунків витрат на правничу допомогу, які наведені в акті про надання правничої допомоги від 14.07.2025 вбачається, що адвокатом надано послуги, загальна вартість яких складає 8 600 грн.
Визначаючи час на надання зазначених в Акті послуг та видів правничої допомоги, суд виходить із наявності у адвоката повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Крім того, дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року N 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі N 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 р.№ 686/5757/23.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, слід дійти висновку про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 № 686/5757/23).
Якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу. (Постанови ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18)
Суд вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
За вказаних вище обставин, враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, які підтверджені належними доказами, принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечень представника відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 4 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Виходячи з положень ст. 141 ЦПК України та враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір за позовну вимогу про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню- 1 211,20 грн., за заяву про забезпечення позову - 605,60 грн., з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в загальній сумі 1 816,80 грн.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 34, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, ст. ст. 589, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, ст. ст. 2, 10, 49, 76, 77 81, 89, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатова Аліна Анатоліївна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксана Анатоліївна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №6056, вчинений 05.10.2019 р. приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Гамзатовою Аліною Анатоліївною,таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 1 816,80 грн., та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.
Інформація про учасників справи:
позивач, ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»(код ЄДРПОУ 43577608, місцезнаходження: м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, оф.1).
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА