Справа № 640/19253/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гомельчук С.В.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,
при секретарі судового засідання Кузьмук Б.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Реал Груп" на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Реал Груп" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Реал Груп» звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської міської ради, за участю третьої особи - Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради №55/96 від 23 лютого 2021 року «Про надання Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для обслуговування та експлуатації зелених насаджень на вул. Ігоря Брановицького, 7А у Печерському районі міста Києва».
Адміністративний позов обґрунтований тим, що позивач є єдиним законним землекористувачем земельної ділянки № 79:046:0001 за адресою вул. Ігоря Брановицького (Перспективна), 7А, оскільки володіє на підставі права власності нерухомим майном (комплексом нежитлових приміщень), що розташоване на ній згідно зі статтею 120 ЗК України, статтею 377 ЦК України, та має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під ним після його набуття. Тому вважає, що вказана земельна ділянка (її частини) не може бути надана у користування будь-якій іншій особі, ніж позивачу. Однак відповідачем ухвалено рішення №55/96 від 23 лютого 2021 року «Про надання Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для обслуговування та експлуатації зелених насаджень на вул. Ігоря Брановицького, 7А у Печерському районі міста Києва».
Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки земельні ділянки №79:046:0090к та №79:046:0091к є складовою частиною земельної ділянки з обліковим кодом № 79:046:0001; третя особа не надала разом із клопотанням нотаріально посвідчену згоду позивача на вилучення частини земельної ділянки; позивач не відмовлявся від права користування частиною земельної ділянки.
Позивач зазначив, що товариство сплачує земельний податок (плату за землю) як законний і фактичний користувач земельної ділянки з обліковим кодом №79:046:001, виступає інвестором в реконструкції пам'ятки «Вали і рови Васильківського укріплення Київської фортеці (1832 -1839 рр.)», що є прилеглою до території товариства, має охоронюваний законом інтерес в оформленні права користування цією земельною ділянкою.
На переконання позивача, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. Водночас відповідач створив умови для порушення «охоронюваного законного інтересу» позивача у праві оформити користування земельною ділянкою з обліковим кодом №79:046:001.
На думку позивача, відповідач, в силу положень частини 3 статті 123 ЗК України, зобов'язаний був відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
Позивач також пояснив, що земельна ділянка з обліковим кодом № 79:046:0001 включає в себе проїзд між складськими приміщеннями, є асфальтованою. На ній розташовані міські комунікації із заляганням близько до поверхні. Територія земельної ділянки огороджена парканом. Таким чином, на земельній ділянці відсутні зелені насадження; функціональне призначення належить частково до території середньоповерхової житлової забудови, частково до території громадських будівель і споруд та, частково, до вулиць та доріг (поза межами червоних ліній). Враховуючи зазначене, функціональне призначення земельних ділянок № 79:046:0090к та № 79:046:0091к не відповідає даним містобудівного кадастру, детальному плану територій та фактичному стану земельної ділянки. Однак, в порушення вимог п. 2.5. Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 р. № 241/2463, відповідач не врахував зазначені обставини при прийнятті Рішення №55/96, що є підставою для його скасування.
Також вважає, що надання дозволу на розроблення проекту відведення частини земельної ділянки, іншій особі, ніж позивач, є порушенням частин 5 статті 116 ЗК України.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України та не суперечить нормам, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Реал Груп" подало апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року та від 05 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
29 вересня 2025 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу.
У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явились.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, 13 лютого 2020 року Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» звернулось до Київської міської ради із клопотанням № 449011782 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок №79:046:0090 та №79:046:0091, які входять в межі земельної ділянки з обліковим кодом №79:046:001.
Надалі, рішенням Київської міської ради від 23 лютого 2021 року № 55/96 Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для обслуговування та експлуатації зелених насаджень на вул. Ігоря Брановицького, 7А у Печерському районі міста Києва.
Рішення прийнято відповідно до статей 9, 123 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Позивач наголошує на тому, що при ухваленні оспорюваного рішення відповідач знав про те, що він є законним користувачем земельних ділянок з обліковим кодом №79:046:0090к та №79:046:0091к, які входять до меж земельної ділянки з обліковим кодом №79:046:001, відтак, у нього були відсутні правові підстави для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд»; передання земельних ділянок з обліковим кодом №79:046:0090к та №79:046:0091к для розміщення земельних насаджень є порушенням вимог статті 19 ЗК України, пункту 2.5. Порядку та відповідно до статті 123 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Наведені обставини слугували підставою звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Реал Груп" до суду з даним позовом.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження, колегія суддів враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначений у статті 124 ЗК України, загальним правилом якої передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Так, змістом частини другої статті 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина третя статті 124 ЗК України).
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Згідно із частиною третьою статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.
Так, у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду із оскарженням рішення № 55/96 від 23 лютого 2021 року «Про надання Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для обслуговування та експлуатації зелених насаджень на вул. Ігоря Брановицького, 7А у Печерському районі міста Києва».
Таке оскарження мотивує тим, що вказана земельна ділянка (її частини) не може бути надана у користування будь-якій іншій особі, ніж позивачу, оскільки він є єдиним законним землекористувачем земельної ділянки № 79:046:0001 за адресою вул. Ігоря Брановицького (Перспективна), 7А.
Так, ТОВ «Компанія «Реал Груп» на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 30 березня 2012 року, укладеного із Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), володіє на праві приватної власності комплексом нежитлових приміщень, що розташовані на земельній ділянці площею 4897,51 кв.м. обліковий код № 79:046:001, за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Брановицького (Перспективна), 7А.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу:11089070 від 17 жовтня 2013 року) право власності ТОВ «Компанія «Реал Груп» на майно (нежилі будівлі) зареєстровано 07 жовтня 2013 року.
Земельна ділянка з обліковим кодом №79:046:001, до меж якої входять земельні ділянки з обліковим кодом №79:046:0090к та №79:046:0091к, сформована на підставі Акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 1993 року, який складено на виконання рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про проведення в м. Києві інвентаризації земель і ведення державного земельного кадастру» від 17 лютого 1992 року №163.
Як повідомляє позивач, він розпочав розроблення документації із землеустрою (за принципом мовчазної згоди Київської міської ради) щодо відведення земельної ділянки площею 0,6723 га з обліковим кодом №79:046:034 для будівництва житлового комплексу з вбудованими нежитловими приміщеннями, підземними та наземними паркінгами та об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури на вул. Перспективній, 7А у Печерському районі м. Києва.
Межі земельної ділянки з обліковим кодом №79:046:034 включають в себе земельну ділянку з обліковим кодом №79:046:001.
Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з обліковим кодом №79:046:034 погоджено Департаментом культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) висновком від 16 листопада 2015 року № 060-6339, Міністерством культури України висновком від 17 червня 2016 року №526/10/61-16, ГУ Держгеокадастру у Львівській області висновком від 19 листопада 2020 року №20645/82-20.
З наведеного вбачається, що позивачем не завершено оформлення права користування земельною ділянкою під власним нерухомим майном станом на момент прийняття спірного рішення.
Відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
За приписами частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19, особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості, розташованого на ній.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 виснувала, що за відсутності в попереднього власника належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухоме майно, положення статей 120 ЗК України, 377 ЦК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають.
Відповідно до копії витягу з Бази даних міського земельного кадастру, у реєстрі земельних ділянок за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Брановицького (Перспективна), 7А землекористувачем станом на 2015 рік обліковується позивач та Українсько-Британське спільне підприємство «Британіка».
Як стверджує відповідач, ним не приймалось рішення про передачу ТОВ «Компанія «Реал Груп» в оренду земельної ділянки площею 4897,51 кв.м., договір оренди з позивачем не укладався, а позивач не здійснив належних дій щодо виконання вимог закону відносно оформлення права користування земельною ділянкою, в межах якої розташоване належне йому нерухоме майно, та отримання в оренду земельної ділянки.
В свою чергу, матеріали справи не містять доказів передачі ТОВ «Компанія «Реал Груп» у власність, користування чи в оренду земельної ділянки, на якій розташовано комплекс нежитлових приміщень, в силу вимог частини 1 статті 116 ЗК України.
Крім того, у попереднього власника будівель Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було відсутнє належним чином оформлене право користування оспорюваною земельною ділянкою.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про те, що станом на момент прийняття спірного рішення щодо надання третій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для обслуговування та експлуатації зелених насаджень на вул. Ігоря Брановицького, 7А у Печерському районі міста Києва позивач не набув цивільних прав на земельну ділянку під нерухомим майном.
В контексті надання оцінки вимогам позивача щодо скасування рішення Київської міської ради №55/96 від 23 лютого 2021 року «Про надання Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для обслуговування та експлуатації зелених насаджень на вул. Ігоря Брановицького, 7А у Печерському районі міста Києва», колегія суддів також акцентує увагу на наступному.
Надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у користування є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом відповідного рішення.
Аналізуючи положення статей 116, 118 Земельного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки жодним чином не означає прийняття у подальшому позитивного рішення про надання її у власність, що фактично свідчить про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
Так, реалізація такого рішення шляхом розроблення проекту землеустрою та подання його на затвердження до уповноваженого органу не призводить до набуття, зміни або припинення цивільних прав на земельні ділянки, стосовно яких видано ці накази, не змінює обсяг наявних на них прав інших осіб, не спричиняє будь-якої зміни у їх правовому статусі.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення не порушує прав позивача на вільне використання належного йому нерухомого майна.
Крім того, за умови подання особою усіх необхідних документів та відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суб'єкт владних повноважень повинен надати дозвіл і будь-яких винятків чи альтернативних варіантів його поведінки норми Земельного кодексу України не містять.
Поряд з цим, волевиявлення іншої особи (позивача) на виготовлення проекту землеустрою на цю ж земельну ділянку не можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на таке виготовлення третій особі, оскільки приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено виключні обставини, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні відповідного дозволу.
Так, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідних підстав, що передбачені приписами частини 7 статті 118 Земельного кодексу України позивачем не наведено та колегією суддів не встановлено.
Також, колегія суддів звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 200/9772/18-а, відповідно до якого обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не порушує права та законні інтереси позивача, оскільки не обмежує їх, не створює для нього жодних додаткових прав або обов'язків.
У контексті вищевказаних мотивів колегія суддів також звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13 серпня 2020 року у справі № 369/3756/16-а, відповідно до яких обов'язковою умовою оцінки судом рішення суб'єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок.
Таким чином, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Судова колегія вважає необхідним врахувати наступне.
Згідно з обставинами, відображеними у постанові Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі №808/2403/14, позивачем у вказаному провадженні виступає фізична особа, якій було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведенням земельної ділянки для подальшої передачі її в оренду, і яка оскаржує накази територіального органу Держземагентства щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та про затвердження документації із землеустрою та передачу цієї ж земельної ділянки в оренду іншій фізичній особі.
За результатом розгляду вищевказаної справи у задоволенні позову було відмовлено, оскільки визначені частинами третьою та тринадцятої статті 123 Земельного кодексу України підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою та її затвердження при розгляді заяв особи, якій спірна земельна ділянка була передана у користування (в оренду), були відсутні.
Колегія суддів у справі №808/2403/14 також констатувала, що оспорюваний позивачем наказ про надання іншій особі дозволу на розробку проекту землеустрою вичерпав свою дію у зв'язку з його виконанням: безпосередньою розробкою такого проекту за замовленням цієї особи і подання його на затвердження, а наказ про затвердження проекту документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки вичерпав свою дію у зв'язку з його виконанням та виникненням у особи на підставі укладеного з відповідачем договору оренди права користування земельною ділянкою.
За фактичними обставинами справи, 01 квітня 2025 року Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 910/3208/24 залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25 червня 2024 року, яким повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Компанія «Реал Груп» щодо визнання протиправними та скасування рішень Київської міської ради про передачу земельних ділянок у постійне користування Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд» по вул. Ігоря Брановицького, 7А.
Предметом оскарження у справі № 910/3208/24 були рішення Київської міської ради, ухвалені за наслідком прийняття рішення № 55/96 від 23 лютого 2021 року, а саме рішення про затвердження проекту землеустрою та надання земельних ділянок у користування.
Згідно приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі № 910/3208/24 суд касаційної інстанції вказав про те, що ані права користування, ані права власності на земельну ділянку у позивача немає, оскільки з моменту передачі нерухомого майна за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 30.03.2012 № 27/123 до моменту звернення із позовом до суду позивач не оформив право користування чи право власності на земельну ділянку; матеріали позовної заяви не містять інформації, що в результаті утворення спірних земельних ділянок принаймні один із належних на праві власності позивачу об'єктів нерухомого майна розташовано на спірних земельних ділянках; у матеріалах справи відсутні достатні докази неможливості під'їзду автотранспорту до будівель позивача у результаті організації скверу на спірних земельних ділянках.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 Великою Палатою Верховного Суду, надання дозволу уповноваженим органом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність або в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі. При цьому, надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача безумовного обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
На підставі вищенаведеного у сукупності колегія суддів висновує, що рішення відповідача від 23 лютого 2021 року №55/96 є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - розроблення проекту землеустрою, і враховуючи, що позивач визначив спосіб захисту свого права - шляхом звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування такого рішення відповідача, тобто шляхом скасування індивідуального акту, то колегія суддів вважає що після реалізації спірного рішення відповідача виник новий крок у правовідносинах, які виникли між відповідачем та Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" з приводу передачі земельної ділянки у користування, а тому визнання протиправним та скасування рішення не може відновити початковий стан і не призведе до жаданого позивачем результату, який він переслідує у цьому позовному провадженні.
При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17.
На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія" РЕАЛ ГРУП" - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: Т.Р. Вівдиченко
І.О. Грибан