Справа № 755/10468/25 Суддя (судді) першої інстанції: Хромова О.О.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,
при секретарі судового засідання Кузьмук Б.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про скасування рішення про примусове видворення іноземця,-
09 червня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт , ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (далі - відповідач) про скасування рішення про примусове видворення за межі України від 12 травня 2025 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення призводить до позбавлення позивача можливості проживати на території України, порушує його конституційне право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання, а також становить втручання в його тісні сімейні зв'язки в Україні, що може мати безповоротні наслідки для позивача.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця відмовлено.
Суд дійшов висновку про те, що відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення дотримано вимог Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», з'ясовано усі дійсні обставини, наведено належні обґрунтування під час прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, а ОСОБА_1 допущено порушення чинного законодавства України, оскільки позивачем не наведено підстав правомірності перебування на території України, не зазначено обставин перетину державного кордону, доказів звернення до органів ДМС з оформленням документів на право проживання в Україні також не надано, відомостей про постійне місце роботи (окрім періоду проходження військової служби), працевлаштування, зайняття професійною, публічною, політичною, волонтерською діяльністю на території України, а також інших обставин, що перешкоджають поверненню позивача до країни походження, громадянства або третю країну.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Бєжанова К.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про скасування рішення про примусове видворення іноземця задовольнити; визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
12 серпня 2025 року позивачем подано доповнення до апеляційної скарги.
18 вересня 2025 року апелянтом подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
23 вересня 2025 року відповідачем подано клопотання про долучення копій документів до матеріалів справи.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданого Ленінським ВВС м. Оренбург 562-001 від 28 листопада 2002 року, а також громадянином Грузії, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданого від 09 лютого 2023 року.
13 листопада 2023 року ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_3 контракт про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
У військовому квитку наявний відповідний запис про те, що 13 листопада 2023 року на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_3 № 223РСоск від 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом. Також наявна відмітка про проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_3 , дата зарахування до списків - 13 листопада 2023 року № 244 док та про присвоєння військового звання - солдат.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України від 11 липня 2024 року №103/1845, виданої Військовою частиною НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_1 , снайпер (1 категорії) групи роти загону Військової частини № НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 27 листопада 2023 року по 28 листопада 2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутському районі (місто Торецьк).
Згідно довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08 лютого 2024 року№ 105/113, виданої Військовою частиною НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_1 , 1981 року народження, 28 листопада 2023 року одержав травми за обставин перебування в районі населеного пункту Дружба Торецької міської територіальної громади Донецької області групи військовослужбовців, до складу якої входив, потрапив під артилерійський обстріл противника, в результаті чого військовослужбовець отримав вищевказані поранення.
15 березня 2024 року солдат Військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 , 1981 року народження, пройшов огляд у травматолога військово-лікарської комісії; згідно наказу МОУ від 14 серпня 2008 року № 402 зі змінами Розкладу хвороб р. ІІ ст. 78 «б» - обмежено придатний до військової служби.
Зі свідоцтва про шлюб від 07 травня 2024 року серії НОМЕР_6 , виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) встановлено, що 07 травня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб, про що 07 травня 2024 року складено актовий запис № 629.
05 квітня 2025 року на ім'я ОСОБА_1 . Військовою частиною НОМЕР_7 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 .
Як стверджує позивач, 27 лютого 2025 року він повернувся до військової частини в Київській області, де перебував під вартою; 06 березня 2025 року стан його здоров'я погіршився; 18 березня 2025 року його покликали в кабінет командира та попросили підписати рапорт на звільнення; 27 квітня 2025 року його перемістили за межі військової частини.
Відповідно до рапорту командира загону Військової частини НОМЕР_3 , в ході реагування на прохання працівників Національної поліції прибути та підтвердити приналежність виявлених ними осіб, що не змогли надати документів, які б підтверджували законність перебування на території України, встановлено, що на вулиці Електротехнічній в місті Києві виявлено групу осіб, зокрема ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які проходили військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 за контрактом про проходження військової служби іноземців; вказані особи неодноразово порушували військову дисципліну, отримували стягнення, часто підривали бойовий дух побратимів під час служби, негативно висловлювалися про державу Україна, окремі особи регулярно вживали наркотики та розповсюджували серед особового складу, що було зафіксовано у встановленому порядку; неодноразово відмовлялися від виконання бойових завдань, про що внесено відповідні відомості до ЄРДР. Враховуючи перебування вказаних осіб на території України з порушенням міграційного законодавства, їх було доправлено до ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області для подальшого прийняття рішення щодо законності перебування зазначених осіб на території України, видворення за її межі.
Згідно подання т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_9 ОСОБА_9 від 09 травня 2025 року щодо прийняття рішення про примусове видворення з України (окрім Російської Федерації, Білорусі) громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами виконання завдань у сфері забезпечення державної безпеки та оборони України в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України, військовою частиною НОМЕР_9 отримано та підтверджено компрометуючу інформацію стосовно громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окремо зазначено, що із вказаним громадянином РФ був укладений та на даний час розірваний контракт про проходження військової служби, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та Положення про проходження військової служби у Збройних Силах України іноземцями та особами без громадянства, затвердженого указом Президента України від 10 червня 2016 року № 248/2016. У ході проведення превентивних заходів установлено, що даний громадянин РФ перебуваючи у районі ведення бойових дій, відмовився від виконання бойового завдання, що створило ризик для життя і здоров'я інших військовослужбовців. Цим ОСОБА_1 відкрито відмовився виконати наказ начальника в умовах бойової обстановки. Такі дії ОСОБА_1 суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. Згідно наявної у Військової частини НОМЕР_9 інформації, у громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні документи, які посвідчують особу та дають право на виїзд з України. За вказаних обставин існують обґрунтовані підстави вважати, що громадянин РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення. Враховуючи викладене, з метою забезпечення інтересів національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, просив прийняти рішення про примусове видворення з України громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та заборонити йому в'їзд в Україну строком на 5 років.
12 травня 2025 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 . В основу даного рішення покладено те, що 12 травня 2025 року службовими особами Військової частини НОМЕР_3 Міністерства оборони України виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , який перебуває на території України з порушенням Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Вважаючи наведене рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, колегія суддів враховує наступне.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх виїзду з України.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Відповідно до частини 19 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України, на період дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України та протягом трьох місяців після його припинення (розірвання). Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується військово-обліковим документом (службовим посвідченням) військовослужбовців, форма, порядок оформлення (створення) та видачі якого визначаються відповідно Міністерством оборони України та Міністерством внутрішніх справ України.
Як вбачається з матеріалів справи, законною підставою перебування позивача на території України слугував контракт від 13 листопада 2023 року про проходження іноземцями та особами без громадянства військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу з Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_3 .
За змістом подання т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_9 ОСОБА_9 від 09 травня 2025 року вказано про розірвання вищенаведеного контракту.
Згідно з частинами 1-3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Разом з тим, матеріали справи не містять відповідних доказів дослідження відповідачем обставин розірвання вищенаведеного контракту під час винесення оскаржуваного рішення, та протилежне відповідачем не доведено.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в'їзд в Україну та виїзд іноземців та осіб без громадянства з України здійснюється за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України. За правилами частин 1, 2 статті 16 цього Закону, реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону. Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформації із системи «Аркан» Державної прикордонної служби України щодо відомостей про осіб, які перетнули державний кордон, відомостей про перетин державного кордону особами з прізвищем « ОСОБА_2 » у період з 01 січня 2018 року по 06 травня 2025 року не встановлено.
За доводами апеляційної скарги позивач стверджує про те, що обставина укладення ОСОБА_1 контракту з Міністерством оборони України про проходження ним військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, а також реєстрації ним шлюбу з громадянкою України, підтверджують обставину того, що ОСОБА_1 законно перетнув державний кордон під час в'їзду в Україну та законно перебував на території України до дати укладення контракту та реєстрації шлюбу, оскільки в противному випадку йому б було відмовлено в укладенні такого контракту та реєстрації шлюбу відповідно.
У контексті наведеного судова колегія зазначає, що означені обставини не спростовують відсутність інформації про законність в'їзду позивача на територію України.
Таким чином, висновок суду першої інстанції в даній частині є спроможним.
Приписами частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
З наведеного вбачається, що у випадку вчинення іноземцем дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, орган Служби безпеки України або орган охорони державного кордону має право прийняти рішення про примусове повернення такого іноземця в країну походження або третю країну. При цьому строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Як наголошує позивач та вбачається з матеріалів справи, рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідачем не прийнято.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
З наведеного слідує, що прийняттю компетентним органом рішення про примусове видворення іноземця з України передує наявність таких альтернативних обставин:
- іноземець затриманий за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України;
- є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення;
- іноземець не виконав у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;
- інші передбачені законом випадки.
Зі змісту фактичних обставин справи встановлено, що рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну відносно позивача не приймалось, відтак підстави для прийняття рішення про його примусове видворення, згідно приписів частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - відсутні.
Мотивуючи спірне рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач вказав про вчинення останнім дій, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав та законних інтересів громадян України та відсутність документів на підставі яких можливо ідентифікувати його особу, та які надавали б право перетину державного кордону для виїзду з України (а.с.43-44).
Разом з тим, з огляду на приписи частини 1 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», наведені мотиви можуть слугувати підставою лише для прийняття рішення про примусове повернення іноземця в країну походження або третю країну, яке у спірному випадку відповідачем не прийнято.
У частині висновку відповідача щодо відсутності документів, що посвідчують особу та надають право на виїзд з України, судом враховано наявність у ОСОБА_1 паспорту № НОМЕР_1 , виданого Ленінським ВВС м. Оренбург 562-001 від 28 листопада 2002 року, а також паспорту № НОМЕР_2 , виданого від 09 лютого 2023 року.
Крім того, зазначені у спірному рішенні відомості свідчать про те, що відповідачу достеменно відомо дані про особу ОСОБА_1 , а саме його прізвище, ім'я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство та проходження військової служби у складі Збройних Сил України, що сторонами не заперечується, тобто особа позивача є ідентифікованою.
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі 204/521/24 виснував, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Отже, зі змісту частини першої статті 30 Закону № 3773-VI слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:
1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;
2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
У постанові від 25 листопада 2024 року у справі № 755/5415/24 Верховний Суд вказав, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також акцентує увагу на наступному.
Приписами статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Цей обов'язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суб'єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).
На підставі вищенаведеного у сукупності колегія суддів висновує протиправність оскаржуваного рішення 12 травня 2025 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 та наявність достатніх правових підстав для його скасування.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що процесуальний обов'язок, передбачений частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо доказування правомірності винесення рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідачем не виконаний.
З огляду на встановлену відсутність законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , підстав для надання оцінки процедурним порушенням при його прийнятті, на яких наголошує позивач, колегія суддів не вбачає.
Поряд наведеним, судова колегія визнає обґрунтованими доводи апелянта щодо незабезпечення судом першої інстанції участі ОСОБА_1 у судовому засіданні 31 липня 2025 року, позаяк відомості про його належне повідомлення про дату, час та місце слухання справи, відсутні.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 12 травня 2025 року про примусове видворення з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: Т.Р. Вівдиченко
І.О. Грибан