Справа № 320/6271/22 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
14 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Файдюк В.В., Штульман І.В.,
за участю секретарів судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача адвоката Ванжи О.А.,
представника відповідача Прутенського К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги, зобов'язання вчинити дії,
У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі -відповідач 1/ГУ ДПС у Київській області), Головного управління ДПС у м. Києві (далі -відповідач 2/ГУ ДПС в м. Києві) про:
- визнання протиправних та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в м. Києві від 29 травня 2019 року № 0039514202, № 0039484202, № 0039494202 та № 0039504202;
- визнання протиправною та скасування податкової вимоги ГУ ДПС у Київській області від 02 березня 2020 року № 432968-57;
- зобов'язання ГУ ДПС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення (списання) податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою за ППР за платежем податок на доходи фізичних осіб (код платежу 11010500) на суму 3 490 131, 10 грн, ППР (Форма «Р») від 29 травня 2019 року № 0039484202, на суму 3 489 451, 10 грн, ППР (Форма «ПС») від 29 травня 2019 року № 0039504202 на суму 510, 00 грн, ППР (Форма «ПС») від 29 травня 2019 року № 0039494202 на суму 170, 00 грн, за платежем військовий збір (код платежу 11011001) на суму 261 791, 55 грн, шляхом виключення (списання) податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою ППР (Форма «Р») від 29 травня 2019 року № 0039514202.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що включення до його інтегрованої картки платника податкового боргу на загальну суму 3 751 922, 65 грн є безпідставним, оскільки податкові повідомлення-рішення, на підставі яких сформовано такий борг, були винесені з порушенням вимог Податкового кодексу України та без наявності юридичних підстав для їх застосування. Зокрема, позивач заперечив факт отримання доходу у вигляді анульованого боргу за кредитним договором № 10 від 24 січня 2008 року, посилаючись на те, що банк-кредитор не здійснював списання (анулювання) заборгованості, а навпаки, вживав заходів до її стягнення, що підтверджується відкриттям виконавчого провадження та передачами прав вимоги між фінансовими установами. Крім того, ОСОБА_1 вказував на відсутність належного повідомлення його як платника податку про анулювання кредитного боргу, що виключає можливість оподаткування такого «доходу» відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. ГУ ДПС у м. Києві, не встановивши достовірно обставини отримання додаткового блага, неправомірно визначило податкові зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб та військового збору, внаслідок чого винесло податкові повідомлення-рішення № 0039484202, № 0039494202, № 0039504202, № 0039514202, які підлягають скасуванню як такі, що ґрунтуються на недоведених обставинах. Також ОСОБА_1 вважав протиправною податкову вимогу від 02 березня 2020 року № 432968-57, оскільки вона базується на неправомірно сформованому податковому боргу. У зв'язку з викладеним, позивач просив визнати зазначені податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправними й скасувати їх, а також зобов'язати ГУ ДПС у Київській області виключити (списати) відповідні суми податкового боргу з інтегрованої картки платника податків.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2019 року № 0039514202, від 29 травня 2019 року № 0039484202, від 29 травня 2019 року № 0039494202 та від 29 травня 2019 року № 0039504202.
Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 02 березня 2020 року № 432968-57;
Зобов'язано ГУ ДПС у Київській області внести зміни до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення (списання) податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою за податковим повідомленням-рішенням за платежем податок на доходи фізичних осіб (код платежу 11010500) на суму 3 490 131, 10 грн, податковим повідомленням-рішенням (Форма «Р») від 29 травня 2019 року № 0039484202 на суму 3 489 451, 10 грн, податковим повідомленням-рішенням (Форма «ПС») від 29 травня 2019 року № 0039504202 на суму 510, 00 грн, податковим повідомленням-рішенням (Форма «ПС») від 29 травня 2019 року № 0039494202 на суму 170, 00 грн, за платежем військовий збір (код платежу 11011001) на суму 261 791, 55 грн, шляхом виключення (списання) податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою боргу за податковим повідомленням-рішенням (Форма «Р») від 29 травня 2019 року № 0039514202.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 13 398, 00 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги у позивача відсутні правові підстави для визнання анульованого (прощеного) боргу за кредитним договором як додаткового блага, що підлягає оподаткуванню. Кредитором (ПАТ «АКБ «Київ») не здійснювалось фактичне прощення боргу, а на момент розгляду справи продовжувалося примусове виконання рішення суду про стягнення заборгованості у рамках відкритого виконавчого провадження. Відповідно, у ОСОБА_1 не виник об'єкт оподаткування, передбачений підпунктом «д» пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України. Крім того, контролюючий орган не довів факту повідомлення боржника про прощення боргу у спосіб, передбачений Податковим кодексом України, а саме: шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, особистим врученням під підпис або укладенням відповідного договору. Відтак, сума боргу не може вважатися доходом, що підлягає оподаткуванню, а отже і підставою для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, штрафних санкцій і пені. Також є необґрунтованими посилання відповідача на нібито відкликання податкової вимоги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази її офіційного скасування чи зменшення суми зобов'язання у встановленому законодавством порядку.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно встановив фактичні обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права, а висновки щодо відсутності об'єкта оподаткування у вигляді додаткового блага - є помилковими. Податковий орган зазначає, що ПАТ «АКБ «Київ» листом від 02 жовтня 2018 року № 20/492 підтвердив списання боргу ОСОБА_1 у сумі 9 636 783, 94 грн як безнадійної заборгованості, що згідно з підпунктом «д» пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України є додатковим благом і підлягає оподаткуванню. Апелянт наголосив, що кредитор виконав обов'язок податкового агента, оскільки відобразив суму анульованого боргу у формі № 1-ДФ за І квартал 2015 року з ознакою доходу « 126» - дохід у вигляді анульованої (прощеної) заборгованості. Позивач не включив зазначену суму до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, не подав її взагалі, а також не сплатив з неї податок на доходи фізичних осіб і військовий збір. Крім того, платник податку не вів облік доходів і витрат, не надав податкову звітність та документи, які б підтверджували відсутність обов'язку щодо подання декларації. Також апелянт не погоджується з висновком суду про дотримання строку звернення до суду. На думку контролюючого органу, податкові повідомлення-рішення були направлені за правильною адресою (м. Фастів, вул. Ломоносова, 38), отже вважаються належним чином врученими відповідно до положень ст. 42 ПК України. А тому строк звернення позивачем було пропущено без поважних причин, підстав для його поновлення не було. На підтримку правомірності своїх дій апелянт наводить правові висновки Верховного Суду у справах № 804/4182/17, № 640/3605/19, № 826/2972/16 та ін., в яких вказується на правову природу анульованого боргу як додаткового блага, що підлягає оподаткуванню у випадку належного документального підтвердження факту прощення.
У відзиві позивач виклав доводи на підтримку рішення суду першої інстанції, просив залишити його в силі. Зазначив, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, вірно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача додаткового блага у вигляді прощеного боргу, як об'єкта оподаткування. Вказує, що фактичного прощення основної суми боргу за кредитним договором № 10 від 24 січня 2008 року не було, оскільки борг досі підлягає стягненню в межах виконавчого провадження № 49432727, яке було відкрито ще у 2015 році та не завершене. Натомість, ПАТ «АКБ «Київ» лише повідомило про списання заборгованості за рахунок резервів, що саме по собі не є юридичним фактом прощення боргу у розумінні підпункту «д» пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України. Крім того, банк-кредитор не повідомляв його про анулювання (прощення) боргу у передбачений Податковим кодексом спосіб ані листом з повідомленням, ані підписаним повідомленням, ані договором про прощення. Також кредитором не надано доказів того, що списанню підлягала саме основна сума боргу, а не сукупна сума з урахуванням штрафів, пені, процентів, які взагалі не є об'єктом оподаткування. Тому включення цієї суми до розрахунку податкових зобов'язань є безпідставним. Позивач підкреслив, що податковим органом не доведено факт отримання ним доходу, не подано доказів, що ПАТ «АКБ «Київ» виконало обов'язки податкового агента належним чином. Отже, відсутні передбачені законом умови для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору, штрафних санкцій та пені. Апеляційна скарга податкового органу є необґрунтованою, повторює вже надані заперечення на позовну заяву та не спростовує висновки суду першої інстанції.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 .
За результатами перевірки, оформленої актом від 26 квітня 2019 року № 966/26-15-42-02-30/3212420116, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства шляхом неподання річної декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік та несплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору.
Як зазначено в акті перевірки, підставою для таких висновків став лист ПАТ «АКБ «Київ» від 02 жовтня 2018 року № 20/492, в якому банк повідомив про списання як безнадійної заборгованості за кредитним договором № 10 від 24 січня 2008 року, укладеним з ОСОБА_1 , у сумі 9 636 783, 94 грн. На підставі цього контролюючий орган розцінив таке списання як прощення боргу, що утворює об'єкт оподаткування у вигляді додаткового блага відповідно до підпункту «д» пункту 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України.
У зв'язку із зазначеним, ГУ ДПС у м. Києві винесло наступні податкові повідомлення-рішення:
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0039484202 від 29 травня 2019 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2 408 434, 74 грн, з яких 1 926 747, 79 грн - основний податок, 481 686, 95 грн - штрафні санкції. За результатами донарахування податкових зобов'язань з ПДФО, на підставі статті 129 ПК України, також було нараховано пеню у розмірі 1 081 016, 36 грн;
Таким чином, загальна сума податкового боргу по ПДФО становила 3 490 131, 10 грн.
- податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 0039504202 від 29 травня 2019 року, яким застосовано штраф у розмірі 510,00 грн за неподання податкової звітності;
- податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 0039494202 від 29 травня 2019 року, яким нараховано штраф у розмірі 170,00 грн за неподання декларації відповідно до ст. 120 ПК України;
- податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0039514202 від 29 травня 2019 року, яким визначено грошове зобов'язання з військового збору у сумі 180 689, 70 грн, з яких 144 551, 76 грн - основне зобов'язання, 36 137, 94 грн - штрафні санкції, та пеня у розмірі 81 101, 85 грн.
Сума боргу по військовому збору склала 261 791, 55 грн.
Крім того, у зв'язку з наявністю податкового боргу, який сформувався внаслідок зазначених податкових повідомлень-рішень, ГУ ДПС у Київській області 02 березня 2020 року направило податкову вимогу форми «Ф» № 432968-57 про погашення податкової заборгованості у загальному розмірі 3 751 922, 65 грн, яка складається з:
- податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування - 3 490 131, 10 грн (основний платіж - 1 926 747, 79 грн; штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - 482 366, 95 грн; пеня - 1 081 016, 36 грн);
- військового збору, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування - 261 791, 55 грн (основний платіж - 180 689, 70 грн; пеня - 81 101, 85 грн).
Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу в судовому порядку.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Першочерговим у спірних правовідносинах підлягає вирішенню питання про дотримання установлених процесуальним законом строків звернення до адміністративного суду, оскільки про це зазначено в апеляційній скарзі.
В ухвалі від 09 серпня 2022 року Київський окружний адміністративний суд, відкриваючи провадження у справі, зазначив, що позовна заява подана з дотриманням вимог статей 160, 161 та 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглядаючи питання щодо дотримання строку звернення до суду, на порушення якого посилалось ГУ ДПС у м. Києві у заяві про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов висновку про безпідставність таких доводів. Суд зазначив, що позивач дізнався про існування спірних податкових повідомлень-рішень лише 25 січня 2022 року після їх отримання на запит свого представника. Відтак підстав вважати, що позивач пропустив строк звернення до суду, немає.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України передбачає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частин третьої і четвертої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду; якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Застосування строків звернення до суду має на меті дисциплінування учасників адміністративного процесу, досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулювання сторін до своєчасного захисту своїх прав. Невипадково інститут строків звернення до суду тісно пов'язаний з принципом правової визначеності, закріпленим у практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, і є гарантією стабільності публічно-правових відносин.
З матеріалів справи вбачається, що, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначив, що фактично не був обізнаний про існування податкових повідомлень-рішень, прийнятих ГУ ДПС у м. Києві 29 травня 2019 року, оскільки не отримував їх у встановленому порядку. Це виключає можливість обчислення процесуального строку з дати їх формального надсилання. Позивач вказав, що дізнався про наявність зазначених податкових повідомлень-рішень та вимоги про стягнення боргу лише 25 січня 2022 року, коли його представником було отримано відповідь на відповідний запит до контролюючого органу. Після цього, у липні 2022 року, він звернувся до суду з адміністративним позовом.
Із змісту запитів представника позивача - адвоката Ванжи Олександра Анатолійовича від 10 вересня 2021 року та 10 грудня 2021 року видно, що позивачу було відомо про наявність податкового боргу (точна дата чи період не зазначені).
На виконання вимог протокольної ухвали апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року ГУ ДПС у м. Києві надало скановані копії конвертів, зворотних повідомлень та трекінгу поштового відправлення, якими підтверджуються дати направлення на адресу ОСОБА_1 оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та акт перевірки, із відповідними відмітками про дати прийняття відділенням поштового зв'язку.
Із наданих конвертів, зворотних повідомлень та трекінгу поштових відправлень вбачається, що акт про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки був направлений на податкову адресу позивача ( АДРЕСА_1 ) 26 квітня 2019 року (трекінговий номер 0101127468487) та повернувся відправнику 08 травня 2019 року з причин: «за адресою не проживає». Податкові повідомлення-рішення від 29 травня 2019 року були відправлені на цю ж адресу 30 травня 2019 року (трекінговий номер 0209910796255) та повернуті поштою за закінченням строку зберігання 27 липня 2019 року.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на цю ж податкову адресу 02 березня 2020 року податковим органом було направлено податкову вимогу № 432968-57 від 02 березня 2020 року, яка 03 квітня 2020 року також була повернута з причин: «адресат відсутній».
Відповідно до пунктів 42.1, 42.2, 42.5 статті 42 ПК податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
У разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Таким чином, податковим законодавством передбачено два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що суди зобов'язані встановлювати причини невручення документів платнику податків, а також наявність чи відсутність підстав вважати направлену кореспонденцію врученою відповідно до вимог статті 42 ПК України. Від цього залежить оцінка того, чи можна вважати платника податків обізнаним про призначення перевірки та інші дії контролюючого органу.
Зокрема, у постановах від 06 серпня 2019 року у справі № 520/8681/18, від 11 червня 2020 року у справі № 823/1606/17 та від 12 серпня 2021 року у справі № 640/3605/19 Верховний Суд сформував чітку правову позицію, відповідно до якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 ПК України, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його представнику.
Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 640/9016/20, від 26 вересня 2024 року у справі № 600/6022/23-а.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи свідчать про регулярне неотримання позивачем поштової кореспонденції, яку контролюючий орган надсилав на його податкову адресу. Така поведінка не може розцінюватися як належне дотримання процесуальних строків чи поважна причина їх пропуску, оскільки має ознаки недобросовісного користування процесуальними правами.
Верховний Суд у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18 прямо вказав, що систематичне неотримання платником податків поштової кореспонденції, направленої контролюючим органом на офіційну податкову адресу, є зловживанням правом бути повідомленим про прийняті щодо нього рішення.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09 січня 2024 року у справі № 140/515/23, де зазначено, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів отримання персональних даних платника податків, вправі покладатися на актуальність інформації, зазначеної в облікових даних. У випадку ж невиконання платником податків обов'язку повідомляти про зміну своїх персональних даних, саме на нього покладається ризик настання негативних наслідків такої поведінки.
Крім того, пункт 45.2 статті 45 ПК України прямо покладає на платника податків обов'язок щодо зазначення та актуалізації своєї податкової адреси. Податковою адресою фізичної особи є місце її проживання, зазначене в облікових даних, а юридичної особи - місцезнаходження, визначене у відповідному державному реєстрі. Саме платник податків зобов'язаний своєчасно інформувати контролюючий орган про зміну адреси та забезпечити можливість отримання офіційної кореспонденції.
Отже, належне направлення податкових повідомлень-рішень та інших документів за податковою адресою позивача, що підтверджується матеріалами справи, є достатнім для визнання таких документів врученими у розумінні статті 42 ПК України. Пасивна поведінка позивача у вигляді систематичного неотримання поштової кореспонденції не може бути підставою для зміщення початку перебігу строку звернення до суду.
Зважаючи на дотримання контролюючим органом порядку направлення документів, то позивач є таким, що належним чином повідомлений про проведення перевірки та прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги.
Тому початок перебігу строку звернення до суду необхідно обчислювати з наступного дня, зазначеного поштовою службою в повідомленні про причини невручення, тобто з 28 липня 2019 року.
Позивач не вказав жодних поважних причин неможливості звернення до суду після цієї дати і не підтвердив їх належними доказами.
За наведених обставин висновок суду першої інстанції про непропуск позивачем строку звернення до суду є помилковим, оскільки не ґрунтується на вимогах ПК України.
Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення питання про строк звернення до суду, з огляду на пропуск позивачем встановленого законом строку, та відповідно до пункту 3 частини першої статті 315 КАС України рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року підлягає скасуванню, а позов - залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 319, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 у справі № 320/6271/22 залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Файдюк В.В.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 15.10.2025.