Справа № 620/9645/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
14 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Штульман І.В.
суддів: Оксененка О.М.,
Черпака Ю.К., -
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівської міської ради на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
04 липня 2024 року керівник Чернігівської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Чернігівської міської ради (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності Чернігівської міської ради щодо невжиття заходів з організації проведення робіт із винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Міський сад», загальною площею 11,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості);
- зобов'язання Чернігівської міської ради відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Міський сад», загальною площею 11,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року адміністративний позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Чернігівської міської ради щодо незабезпечення проведення робіт з винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості). Зобов'язано Чернігівську міську раду відповідно до вимог чинного законодавства забезпечити організацію проведення робіт із винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га та закріплення їх в натурі (на місцевості).
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року, Чернігівська міська рада звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким відмовити заступнику керівника Чернігівської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області, у задоволенні позовних вимог. Апелянт вказує, що передбачені нормою права креслення відсутні як в документації 1964 року, так і в Положеннях про парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення «Міський сад», затверджених Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації 2020 та 2022 років, що в свою чергу унеможливлює перенесення таких даних шляхом встановлення (відновлення) меж. Відповідач зазначає, що у матеріалах справи відсутні відомості Державного земельного кадастру, матеріали Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріали топографо-геодезичних робіт, що є прямою вимогою законодавства.
Представником прокуратури подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що Чернігівською міською радою протягом тривалого часу не вжито жодних заходів щодо винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад» та не закріплено її межі в натурі (на місцевості), що в свою чергу унеможливлює її належне використання та зберігання, існує ймовірність використання даної території не за цільовим призначенням. Позивач просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Чернігівської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України, у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, мотивуючи це слідуючим.
З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судом першої інстанції, що рішенням Чернігівського облвиконкому від 28 березня 1964 року №121 з метою охорони та збереження старовинного парку, закладеного у 18 столітті на базі природного лісу, де зростають багатовікові дерева дуба звичайного, липи серцелистої, клену гостролистого, ялини європейської та ряд інших декоративних насаджень, у тому числі занесених до Червоної книги (коручка чемерниковидна та сальвінія плаваюча), що має значне історичне значення, створено парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га, який розташовано у м. Чернігів по вул. Шевченка (біля стадіону Ю.О. Гагаріна), яке включено до переліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду Чернігівської області, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (а.с.23-27).
Державним комітетом Ради Міністрів Української РСР по охороні природи видано охоронне зобов'язання Чернігівській конторі зеленгоспу щодо охорони та збереження в належному стані вказаного об'єкту природно-заповідного фонду (а.с.31).
Згідно із охоронним зобов'язанням від 28 березня 1997 року №23/22-573, Державне управління Мінекобезпеки в Чернігівській області передало під охорону Чернігівській РБД "Зеленбуд" парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га (а.с.30 (зворотній бік)).
Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30 липня 2020 року №49 затверджено Положення про парк-пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад" (а.с.19-26).
Відповідно до пункту 1.2 Положення, урочище входить до складу природно- заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення та використання.
Землекористувачем об'єкту природно-заповідного фонду - Парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад" є Чернігівська міська рада (пункт 1.7 Положення).
Пунктом 3.4 Положення визначено, що забезпечення режиму охорони території земельних ділянок у межах заказника здійснюється землекористувачем.
Пунктом 1.10 Положення передбачено, що межі заказника встановлюються в натурі, оформлюється відповідними знаками та інформаційними матеріалами в порядку, визначеному законодавством. Відомості про обмеження у використанні таких земельних ділянок, що встановлені законом та нормативно-правовими актами, в частині додержання природоохоронних вимог, вносяться до Державного земельного кадастру в установленому законом порядку та обов'язково враховуються у схемі планування території області, містобудівній документації, схемі землеустрою і технічно-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Відповідно до пункту 1.9. Положення, землекористувач на території заказника у своїй діяльності керується Конституцією України, Лісовим, Земельним та Водним кодексами України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно - заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", іншими законодавчими і нормативно - правовими актами та цим Положенням (пункту 1.9 Положення).
Згідно із охоронним зобов'язанням від 05 серпня 2022 року №23/22-578 Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації передано Чернігівській міській раді, КП "Центральному парку культури та відпочинку" Чернігівської міської ради та ОСОБА_1 під охорону та дотримання встановленого режиму території парк-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га, яка розташована в місті Чернігові, по вулиці Шевченка (а.с.30).
У свою чергу, землекористувачі (землевласники) взяли під охорону вищеназваний заповідний об'єкт і зобов'язалися зберегти його та дотримуватись встановленого режиму для території (об'єкта) природно-заповідного фонду, в тому числі положення про нього, забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об'єкта) природно-заповідного фонду.
Відповідно до пункту 3 вказаного охоронного зобов'язання, землекористувач (землевласник) зобов'язаний дотримуватися встановленого режиму для території (об'єкта) природно-заповідного фонду, у тому числі Положення до нього; не здійснювати у межах території (об'єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об'єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об'єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону і збереження цінних природних комплексів території (об'єкта) природно-заповідного фонду.
З листа Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 26 березня 2024 року №10-25-0.3-1878/2-24 вбачається, що документація із землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на реєстрацію відносно парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад" не надходила, межі пам'ятки не визначені (а.с.47).
У зв'язку із невжиттям Чернігівською міською радою заходів щодо проведення робіт з винесення меж парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Міський сад» та не закріплення його меж в натурі (на місцевості), заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся до суду з відповідним позовом за захистом прав та інтересів держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.
Право на звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачене статтями 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" та статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.
Обираючи форму представництва, прокурор визначає у чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.
Частиною четвертою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (стаття 35 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року №275 (далі - Положення №275), Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з пунктом 7 Положення №275, Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Положенням про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області, затвердженим наказом Держекоінспекції України від 01 березня 2023 року №45 (далі - Інспекція), Інспекція відповідно до покладених на неї функцій здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Пунктами 3, 6, 7 Положення передбачено, що Інспекція має право проводити перевірки, надавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства, розраховувати розмір шкоди, збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Таким чином, орган державного контролю, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави з питань дотримання законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі з питання, яке є предметом даного позову, у межах Чернігівської області, є Державна екологічна інспекція України в Чернігівській області.
В порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Чернігівською окружною прокуратурою (лист від 22 березня 2024 року №55-77-2645ВИХ-24) витребувано у Державної екологічної інспекції у Чернігівській області інформацію про вжиті заходи реагування щодо усунення порушень законодавства про природно-заповідний фонд, у тому числі звернення з цих питань із позовом до суду (а.с.17).
Враховуючи, що Державна екологічна інспекція у Чернігівській області листом від 27 червня 2024 року №55-77-5946ВИХ-24 повідомила окружну прокуратуру, що заходи примусового характеру щодо зобов'язання вчинити дії щодо розробки проекту землеустрою та виділення коштів не здійснювались, а тому звернення керівника Чернігівської окружної прокуратури із даною позовною заявою, яка у свою чергу обумовлена необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об'єкта природно-заповідного фонду, - є обґрунтованим.
Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів регулюються Законом України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 року №2456-XII (далі - Закон 2456-XII) .
Статтями 1 та 2 Закону №2456-XII встановлено, що завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління у цій галузі. Відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.
Частинами першою та другою статті 3 Закону №2456-XII передбачено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам'ятки природи, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2456-XII та статті 43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є, відповідно до статті 6 цього Закону, об'єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
Частиною четвертою статті 7 Закону №2456-XII встановлено, що межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Статтею 11 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України), спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях.
Згідно статті 25 Закону №2456-XII, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.
Частиною третьою статті 26 Закону №2456-XII передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до статті 45 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Згідно статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Частинами першою та другою статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
При цьому, правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою визначає Закон України "Про землеустрій" від 22 травня 2003 року №858-IV (далі - Закон №858-IV), який спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.
За правилами частини другої статті 25 Закону №858-IV, видами документації із землеустрою є, зокрема, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів.
Згідно зі статтею 26 Закону №858-IV, замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 47 Закону №858-IV, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів розробляються з метою: а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини; г) проведення науково-дослідних робіт; ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб. Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.
Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій. Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів вносяться до Державного земельного кадастру (частини дев'ята, десята статті 47 Закону №858-IV).
Згідно частини третьої статті 53 Закону №2456-XII, рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 Закону №2456-XII, території та об'єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання.
Згідно з частинами другою та третьою статті 60 Закону №2456-XII, охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
У силу статті 1 Закону №858-IV, заходи із землеустрою - передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів.
Відповідно до статті 2 Закону №858-IV, землеустрій забезпечує, зокрема, встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.
Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища. Так, за правилами вказаної статті, до числа делегованих повноважень Рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.
Отже, до повноважень, зокрема, землекористувачів належить прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснення землеустрою, що включає в себе, зокрема встановлення і закріплення на місцевості територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення Земельного кодексу України.
Проаналізувавши норми права, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення повинні бути внесені до Державного земельного кадастру.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 8 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад", об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою. Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою. Юридична особа - виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов'язків всіх юридичних осіб - виконавчих комітетів відповідних сільських, селищних, міських рад територіальних громад, що об'єдналися, з дня затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою, персонального складу її виконавчого комітету.
Згідно із частинами першою, третьою статті 8-3 Закону України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" повноваження сільської, селищної ради та сільського, селищного голови територіальної громади, що приєдналася до сільської, селищної об'єднаної територіальної громади, припиняються з моменту офіційного оголошення відповідною територіальною виборчою комісією на сесії сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади рішення про підсумки додаткових виборів та визнання повноважень не менше половини депутатів від територіальної громади, що приєдналася, обраних на виборах до сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади. Повноваження сільської, селищної ради, її виконавчого комітету та сільського, селищного голови територіальної громади, що приєдналася до міської об'єднаної територіальної громади, припиняються з дня набрання чинності рішенням сільської, селищної ради та рішенням міської ради об'єднаної територіальної громади про добровільне приєднання до об'єднаної територіальної громади. Зі моменту припинення повноважень сільської, селищної ради повноваження міської ради поширюються на територію територіальної громади, що приєдналася до міської об'єднаної територіальної громади. Об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальної громади, що приєдналася до об'єднаної територіальної громади, з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об'єднаної територіальної громади. Відповідні юридичні особи - сільська, селищна, міська рада, її виконавчий комітет об'єднаної територіальної громади є правонаступниками прав та обов'язків відповідних юридичних осіб - сільської, селищної ради, її виконавчого комітету територіальної громади, що приєдналася до об'єднаної територіальної громади, з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об'єднаної територіальної громади.
Відповідно до пунктів 34, 37 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин; прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об'єктів тваринного світу.
Отже, на відповідача покладається обов'язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою, організації і встановлення меж території Парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", а також здійснення контролю за його виготовленням.
Судом першої інстанції встановлено, і це є правильним, що відсутність встановлених меж в натурі пам'ятки природи фактично унеможливлює збереження її в природному стані, охорону довкілля, підтримання екологічного балансу.
Згідно статті 26 Закону України "Про землеустрій", замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про землеустрій", рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних з одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
За таких обставин, на відповідача покладається обов'язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою із проведення робіт з винесення меж території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га, яке розташоване в південній частині м. Чернігів, поруч з проспектом Миру, закріплення їх в натурі, а також здійснення контролю за його виготовленням.
З огляду на те, що проект землеустрою із проведення робіт з винесення меж території Парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", загальною площею 11,2 га, яке розташоване в південній частині міста Чернігів, поруч з проспектом Миру, закріплення їх в натурі (на місцевості) Чернігівською міською радою не замовлено, що свідчить про бездіяльність відповідача, а отже позовні вимоги є обґрунтованими.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах до повноважень Чернігівської міської ради, як землекористувача парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення "Міський сад", віднесено встановлення і закріплення на місцевості вказаної території природно-заповідного фонду, однак відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, заходів для оформлення землевпорядної документації заказника та визначення меж такого в натурі (на місцевості) не вчинила.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, а апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі №620/9645/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді: О.М. Оксененко
Ю.К. Черпак