Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2229/22
Номер провадження 1-кп/711/101/25
13 жовтня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого: судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участі прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту на транспортний засіб автомобіль НYNDAI I20, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вилучений 13.09.2023 під час проведення обшуку, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, в частині права користування, поданого в межах об'єднаного кримінального провадження за обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.332 КК України, суд -
Придніпровським районним судом міста Черкаси здійснюється розгляд об'єднаного кримінального провадженняза обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 3 ст.190, ч. 2 ст. 369-2, ч. 2 ст. 332 КК України.
В ході судового розгляду ОСОБА_5 заявив клопотання про скасування арешту на транспортний засіб автомобіль НYNDAI I20, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вилучений 13.09.2023 під час проведення обшуку. Клопотання мотивував тим, що ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.09.2024 року по справі № 711/6538/23 було накладено арешт на транспортний засіб марки НYNDAI I20, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, із встановленням заборони відчуження та користування майном. Він вже звертався до суду з клопотанням щодо скасування арешту транспортного засобу в частині права користування, минулого разу ним в клопотанні було зазначено, що метою застосування арешту майна слідчий суддя визначив забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, можливо і без застосування заборони користування арештованим майном.
Про те також зазначав, що відсутні причини, які б заважали державі реалізувати карну мету у випадку призначення покарання у вигляді конфіскації майна при залишенні заборони відчуження та розпорядження майном, навіть у випадку фізичного знаходження цього майна не на штраф майданчику, оскільки в цьому питанні вирішальним є зафіксоване право власності на майно, яке може бути піддано конфіскації.
Також зазначив, що за відсутності обвинувального Вироку суду, позбавлення обвинуваченого права користування арештованим майном є необґрунтованим та занадто обтяжливим. Ним в судовому засіданні 12.11.2024 р. було зазначено, що скасування арешту в частині заборони користування вищевказаним транспортним засобом може призвести до пошкодження арештованого майна, у тому числі неумисного, оскільки транспортний засіб зберігається на відкритому просторі, через що на даний автомобіль впливають різні погодні явища, які спричиняють пошкодження у вигляді корозійного стану, що завдає значного збитку, втрачається його товарний вигляд, позбавляє можливості забезпечення належного технічного обслуговування автомобіля. 13.10.2025 р., ним було отримано листа від СУ ГУНП в Черкаській області про те, що внаслідок нанесення 24.07.2025 російською федерацією ракетного удару по цивільній інфраструктурі м. Черкаси, було пошкоджено належний йому автомобіль HYUNDAI I20, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (деформація кузова, пошкодження лакофарбового покриття, розбиття скла), який був вилучений у кримінальному провадженні № 22023250000000281 від 01.08.2023. Зазначений автомобіль зберігається на території спеціального майданчика для тимчасового затриманих та вилучених транспортних засобів ЦЗ ГУНП в Черкаській області за адресою: м. Черкаси, вул. 1-ї Української, 21. Таким чином вищезазначена подія фактично спростовує заяви прокурора ОСОБА_3 щодо належного зберігання транспортного засобу, про що він зазначав в судовому засіданні 12.11.2024 р.
Зазначив, що в кримінальному провадженні існує два види інтересів: суспільні інтереси, на захист яких спрямована система кримінальної юстиції; особисті інтереси підозрюваного, обвинуваченого, інших учасників кримінального провадження, які мають бути гарантовано захищені від неправомірних посягань.
Забезпечення балансу цих інтересів, по суті, є одним з найважливіших завдань кримінального провадження. Так, у ст.2 КПК зазначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження. Досягнути такого балансу можна лише за умови існування і дотримання певних правил, визначених у законі, які в своїй сукупності створюють систему гарантій від порушення прав особи, що опинилась у сфері дії кримінального провадження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Окрім всього вищезазначеного статтею 388 Кримінального кодексу України передбачена відповідальність, за незаконні дії щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи підлягає конфіскації, таким чином у випадку вчинення ним як обвинуваченим будь якої неправомірної дії, щодо транспортного засобу, ним буде понесена відповідальністю, що на його думку є додатковою гарантією для інтересів кримінального провадження та відомі і зрозумілі йому як обвинуваченому. Клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав зазначених в ньому.
Прокурор ОСОБА_3 проти задоволення клопотання заперечив.
Захисник ОСОБА_4 клопотання ОСОБА_5 підтримала та просила задовольнити.
Розглядаючи дане клопотання, подане ОСОБА_5 , приймаючи до уваги думку інших учасників провадження, суд приходить до наступних висновків:
В судовому засіданні встановлено, що на розгляді Придніпровського районного суду м.Черкаси знаходиться об'єднане кримінальне провадження № 12023250000000281 від 01.08.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 369-2, ч. 3 ст. 332 КК України, та №12022250000000006 від 04.01.2022 року за ч.3 ст.190 КК України.
В рамках кримінального провадження №12023250000000281, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.08.2023 року - ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м.Черкаси ОСОБА_6 від 15.09.2023 року накладено арешт на автомобіль НYNDAI I20, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, оскільки слідчим суддею встановлено, що санкція статті кримінального правопорушення у якому підозрюється ОСОБА_5 , а саме ч.3 ст.332 КК України передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Згідно частини 2 статті 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Суд вважає, що на даний час не змінилися підстави, наведені в ухвалі слідчого судді від 15.09.2023 року, судовий розгляд в кримінальному провадженні не завершено, обставини, які слугували підставами для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження не змінилися, арешт на майно накладено обґрунтовано.
З урахуванням наведеного вище, підстави для скасування арешту, визначені статтею 174 КПК України, відсутні, тому клопотання про скасування арешту задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.170-174, 372, 392 КПК України, суд -
В задоволенні клопотання ОСОБА_5 про скасування арешту на транспортний засіб автомобіль НYNDAI I20, н.з. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, вилучений 13.09.2023 під час проведення обшуку, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання в частині права користування, поданого в межах об'єднаного кримінального провадження за обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.3 ст.190, ч.2 ст.369-2, ч.2 ст.332 КК України - відмовити.
Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 16 жовтня 2025 року о 11 годині 00 хв. в залі судових засідань Придніпровського районного суду м. Черкаси.
Головуючий: ОСОБА_1