16 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/8529/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
перевіривши на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року в адміністративній справі № 160/8529/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфі Трейд» до Державної податкової служби України, Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
12.09.2025 Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків до суду подано апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025 апеляційну скаргу залишено без руху та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, в якому вказати підстави для поновлення строку з наданням відповідних доказів на обґрунтування клопотання та документ про сплату судового збору у належному розмірі.
Матеріали справи містять Довідку Третього апеляційного адміністративного суду про доставку електронного листа, згідно якого документ (ухвала про залишення апеляційної скарги без руху від 17.09.2025) в електронному вигляді було надіслано одержувачу - Східному міжрегіональному управлінню ДПС по роботі з великими платниками податків в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 26.09.2025.
На виконання вимог ухвали суду на адресу Третього апеляційного адміністративного суду від Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшов письмовий документ, згідно якого просить відстрочити йому сплату судового збору за подання апеляційної скарги. В обґрунтування заявленого клопотання зазначає про те, що у зв'язку з відсутністю фінансування оплата судового збору не можлива.
Вирішуючи подане скаржником клопотання про відстрочення сплати судового збору суд зазначає таке.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір».
Згідно з частиною 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до положень статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частинами першою та другою статті 8 Закону № 3674-VI визначено вичерпний перелік умов, за наявності яких суд, враховуючи майновий стан сторони, своєю ухвалою може за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.
Скаржник не відноситься до жодної категорії, для якої передбачена можливість звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб'єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для звільнити від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору.
Отже, законодавством передбачено право, а не обов'язок суду щодо звільнення (відстрочення) сторони від сплати судового збору. Крім того, законодавець ставить у залежність право суду звільнити (відстрочити) від сплати судового збору саме враховуючи майновий стан сторони.
З огляду на наведене суд вважає, що заява скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає, оскільки незадовільне матеріальне забезпечення суб'єкта владних повноважень, не є належною правовою підставою для цього в розумінні положень частини першої статті 8 Закону №3674-VІ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 зазначала, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.
Принагідно, суд зазначає, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на апеляційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Аналогічний висновок неодноразово викладався в ухвалах Верховного Суду, зокрема в ухвалі від 31.01.2024 у справі № 560/15932/23, в ухвалі від 18.04.2024 у справі № 260/1658/23 та ін.
Підставою залишення апеляційної скарги без руху стало зокрема те, що апеляційна скарга подана скаржником 12.09.2025, тобто з пропуском встановленого ст. 295 КАС України тридцяти денного строку на її подання.
Суд наголошує, що підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення із скаргою у встановлений процесуальним законом строк.
Оцінка судом обставин, з яких учасник справи пропустив строк, на предмет того, чи були вони непереборною перешкодою для його звернення до суду у встановлений законом строк, повинна ґрунтуватися на нормах процесуального права, зокрема на нормах статті 8 КАС, згідно з якими усі учасники судового процесу є рівними перед законом та судом.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Частина 2 статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Крім того, статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на апеляційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі Креуз проти Польщі право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.
Зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд наголошує, що органи влади, що діють як суб'єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов'язків.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Аргументи, якими відповідач обґрунтовує поважність причин пропуску строку звернення із скаргою, фактично ґрунтуються на неналежному фінансуванні державного органу, що перешкоджало скаржнику вчинити певні процесуальні дії з дотриманням правил закону. Однак, ці обставини стосуються організації діяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень, і не можуть бути розцінені як об'єктивна та непереборна перешкода у реалізації ним права на апеляційне оскарження.
Також слід зазначити, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Та обставина, що повторна апеляційна скарга направлена в межах строку, передбаченого частиною другою статті 299 КАС України є безпідставною, оскільки цією нормою встановлено пересічний строк на апеляційне оскарження судових рішень суб'єктами владних повноважень незалежно від поважності причин пропуску строку, натомість не встановлює можливість незастосування до таких суб'єктів строку на апеляційне оскарження судових рішень, встановлених статтею 295 КАС України, який становить тридцять днів.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного суду від 17.08.2021 у справі № 640/10652/20 та від 18.06.2021 у справі № 160/13449/19.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що подання апеляційної скарги поза межами визначеного законом строку (хоч і незначного) створює пряме втручання в принцип res judicata. При цьому, наявність обставин непереборного характеру, які унеможливили звернення до суду апеляційної інстанції у встановлений законом строк, заявником не зазначено та не доведено.
Щодо впровадження воєнного стану, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За правилами частини другої статті 9 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного часу Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Отже, скаржник, який є органом державної влади, в умовах воєнного часу зобов'язаний здійснювати свої повноваження на підставі, у межах та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.
На день прийняття Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 та на теперішній час Третій апеляційний адміністративний суд працює в штатному режимі.
У цьому контексті суд зауважує, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві/клопотанні про поновлення такого строку. Факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Введений в Україні воєнний стан, звичайно, ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади. Між іншим, сама собою ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й без підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
При оцінювані поважності причин пропущення процесуального строку з підстави введення воєнного стану в Україні додатково необхідно брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду та порядок його функціонування; місце проживання/місцезнаходження скаржника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території; посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати закінчення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідною заявою/клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску); інші доречні обставини.
Тож сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень в усіх абсолютно випадках.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18 лютого 2025 року у справі №280/2984/23.
Інших вмотивованих підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції скаржником не наведені.
Отже доводи заявника, викладені в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження є необґрунтованими, адже Європейський Суд неодноразово зауважував, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: «Салов проти України», «Проценко проти України»).
Колегія суддів також зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом установлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З урахуванням викладеного, у відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Керуючись п.4 ч.1 ст.299 КАС України, суд, -
Відмовити Східному міжрегіональному управлінню ДПС по роботі з великими платниками податків у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2025 року.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко