Справа № 565/2570/25
Провадження № 2/565/871/25
16 жовтня 2025 року м.Вараш
Вараський міський суд Рівненської області одноособово у складі судді Зейкана І.Ю., розглянувши заяву про забезпечення позову, яка подана одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,-
14.10.2025 до Вараського міського суду Рівненської області надійшла позовна заява позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якій просить:
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його, ОСОБА_1 , користь грошові кошти: по тілу позики в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) доларів США на виконання вимог договору позики від 03 вересня 2022 року; проценти за користування грошовими коштами, отриманими в позику, за період з 03 вересня 2022 року до 03 березня 2023 року, в сумі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) доларів США; три проценти річних від простроченої суми, визначені ч.2 ст.625 ЦК України, за період з 04 березня 2023 року до 14 жовтня 2025 року, в сумі 1178,63 (одна тисяча сто сімдесят вісім, шістдесят три) доларів США;
-стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його, ОСОБА_1 , користь грошові кошти по сплаті трьох процентів річних від простроченої суми, визначених ч.2 ст.625 ЦК України, за період з 15 жовтня 2025 року до моменту ухвалення рішення в цій справі, обрахунок яких буде поданий на відповідній стадії судового процесу.
Разом з позовною заявою позивач ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборони вчинення дій щодо відчуження майна) на нерухоме майно та рухомі речі, належні на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), у межах суми 430 143,42 грн. та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту (заборони вчинення дій щодо відчуження майна) на нерухоме майно та рухомі речі, належні на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), у межах суми 430 143,42 грн
Заяву обґрунтовує тим, що ним до Вараського міського суду Рівненської області подано позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики в загальній сумі 20678,63 доларів США.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 13.10.2025, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстроване право власності на транспортний засіб марки «Mercedes - Benz Vito», 2018 року випуску, за відповідачем ОСОБА_3 зареєстроване право власності на транспортний засіб марки «Renault Laguna», 1999 року випуску. У зв'язку з тим, що іншого майна, зареєстрованого за відповідачами в реєстрах немає, тому ставить питання про накладення арешту на майно, зареєстроване за відповідачами. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому є підстави для забезпечення позову, шляхом накладення арешту на все майно в межах заявлених позовних вимог.
Дослідивши позовну заяву та заяву про забезпечення позову з доданими документами суд встановив наступні обставини.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
П. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачає, що позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Під забезпеченням позову слід розуміти обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволенню вимог позивача (заявника), вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Отже, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Верховного суду від 12 січня 2022 року у справі №568/525/21).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, предметом даного позову є стягнення з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 грошових коштів, а саме 15 000 доларів США за тілом позики, 4 500 доларів США - проценти за користування грошовими коштами, 1 178,63 доларів США - три проценти річних, та грошові кошти як три проценти річних, з 15.10.2025 до дня ухвалення рішення, що є еквівалентно 860 286,84 грн.
Відповідно до копії витягів з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 13.10.2025, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстроване право власності на транспортний засіб марки «Mercedes - Benz Vito», 2018 року випуску, а за відповідачем ОСОБА_3 зареєстроване право власності на транспортний засіб марки «Renault Laguna», 1999 року випуску.
У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та у постанові від 11.12.2023 у справі №904/1934/23.
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Крім того, слід зазначити, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Тому, можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Тому, враховуючи, що заявником обґрунтовано наявність зв'язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, існування реальної загрози погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача, суд приходить до висновку, що про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у частині накладення арешту на транспортний засіб марки «Mercedes - Benz Vito», 2018 року випуску, належний ОСОБА_2 в межах суми його вартості у розмірі 430 143,42 грн, та на транспортний засіб марки «Renault Laguna», 1999 року випуску, належний ОСОБА_3 в межах суми його вартості у розмірі 430 143,42 грн. Адже невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Щодо накладення арешту на усе інше рухоме та нерухоме майно відповідачів в межах суми 430 143,42 грн на кожного, суд доходить висновку, про його безпідставність.
Конкретний захід забезпечення позову має бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. Згідно із ч. 4 ст. 151 ЦПК України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтування доцільності вжиття кожного з них.
Тобто, законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на конкретне майно або грошові кошти, що належать відповідачеві. Отже, у суду відсутні підстави для накладення арешту на будь-яке, не визначене конкретно майно або грошові кошти відповідача, оскільки такі заходи унеможливлюють визначення вартості майна та співмірності з розміром заборгованості, з приводу якої виник спір.
Згідно п. 10 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або згідно з положеннями ч.7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком, лише, збереження існуючого становища до розгляду даної справи по суті та ніяким чином не зумовить фактичного вирішення спору по суті. А у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ст. 158 ЦПК України).
Отже, суд враховує розумність та співрозмірність обмеження права власності, враховує наслідки арешту рухомого майна, правову підставу для такого арешту, характер спірних правовідносин та виходить з висунутих у цій справі позовних вимог, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення чи невиконання можливого рішення суду, та вважає, що вимога про застосування таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на транспортні засоби, які належать відповідачам підлягає до задоволення.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 157 ЦПК України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
С. 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Керуючись ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, а саме накласти арешт на майно:
1)транспортний засіб марки «Mercedes - Benz Vito», 2018 року випуску, належний ОСОБА_2 в межах суми його вартості у розмірі 430 143,42 грн,
2)транспортний засіб марки «Renault Laguna», 1999 року випуску, належний ОСОБА_3 , в межах суми його вартості у розмірі 430 143,42 грн.
У задоволенні вимог заяви про забезпечення позову у іншій частині відмовити.
Копію ухвали для виконання направити до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (33024, м.Рівне, вул.Вербова, буд.39) та Вараського районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (34403, Рівненська область, м.Вараш, мкр-н Вараш, буд.44).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя І.Ю.Зейкан