Справа № 539/4109/25
Провадження № 2/539/1816/2025
(заочне)
15.10.2025 Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючої судді - Гуменюк Г.М.
за участю секретаря судового засідання - Коновал Т.Г.
у відсутність сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лубенського міськрайонного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Він фінанс» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами №152004 від 07.05.2018 року, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 20737,09 грн, яка складається з заборгованості за кредитним договором у сумі 15845 грн., 3% річних - 1427грн. та 3464,74 грн. інфляційних втрат, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову ТОВ «Він фінанс»посилається на те, що 07.05.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту №152004, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 3500 грн.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору про надання фінансового кредиту №152004 від 07.05.2018 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 3500 грн., а відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.
12.04.2018 року укладено додаткову угоду №5 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №6 від 13.09.2018 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №152004 від 07.05.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 13.09.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 5390 грн., а саме: сума основного боргу 3500 грн., сума боргу за процентами 1890 грн.
25.07.2024 р. відповідно до Наказу №55-к ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на «Він фінанс».
На підставі вищевикладеного, позивач просить поновити строк позовної давності для подання позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №152004 від 07.05.2018 року, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №152004 від 07.05.2018 року у розмірі 20737,09 грн., яка складається з заборгованості за кредитним договором у сумі 15845грн., 3% річних - 1427,35 грн. та 3464,74 грн. інфляційних втрат, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 26.08.2025 року відкрите провадження у справі і справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, повідомлявся своєчасно і належним чином, в позовній заяві просив розглядати справу без участі представника. Проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подавав.
На підставі вимог ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою учасників справи, з підстав передбачених ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
07.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №152004, відповідно до якого товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в розмірі 3500 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.4. строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов'язань за договором. Кредит надається строком на 30 днів.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач указує на те, що він отримав право вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 , уклавши договір факторингу №1 від 12.04.2018 року з ТОВ «Авентус Україна».
На підтвердження цього позивачем надано Договір факторингу № 1 від 12.04.2018, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, в тому числі за договором про надання фінансового кредиту №152004 від 07.05.2018 року.
25.07.2024 р. відповідно до Наказу №55-к ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на «Він фінанс».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 06.21.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 5390 грн., а саме: сума основного боргу 3500 грн., сума боргу за процентами - 1890 грн.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно ч. 3 ст.11 Закону «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
У відповідності до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» встановлено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Предметом договору факторингу згідно ст. 1078 ЦК України може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Відповідно до положень ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 77, ст. 81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Так, позивач на підтвердження переходу права вимоги за Договором про надання фінансового кредиту №152004 від 07.05.2018 року посилається на те, що між первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено договір факторингу №1 від 12.04.2018 року, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») перейшло право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором, який був укладений 07.05.2018 року, що взаємо виключає одне одного, оскільки за договором факторингу права вимоги є похідними від кредитного договору, а отже не може бути укладеним раніше кредитного договору, за яким переходить право вимоги.
Тобто, на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018 року.
Також позивачем не надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачений кредитним договором, а відповідач ці кошти отримав.
У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
На підтвердження виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором суду надано лист ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» №5606-ВП від 22.05.2025 року про успішне перерахування коштів, який не може бути врахований судом, як належний доказ переказу коштів на рахунок відповідача, оскільки суд звертає увагу на те, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (див. постанову Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 906/943/18).
Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.
При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Позивачем не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про надання фінансового кредиту №152004 від 07.05.2018 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідного рахунку відповідачу.
З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складений позивачем, та лист ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій саме банківською установою, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за договором про надання фінансового кредиту №152004 від 07.05.2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов переконливого висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими і достатніми доказами обставини, на які він посилається, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Щодо клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст.256 ЦК України).
Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Постанова від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
Враховуючи викладене, оскільки суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС», що має наслідком відмову у задоволенні позову, а відповідачем не заявлено про застосування позовної давності, питання щодо строків позовної давності до вимог позивача вирішенню судом не підлягає.
Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно п.2 ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280, 282, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №152004 від 07.05.2018 року.
Заочне рішення може бути переглянуте Лубенським міськрайонним судом Полтавської області, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», ЄДРПОУ 38750239, адреса: м. Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя Г.М. Гуменюк