14 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27293/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025, (суддя суду першої інстанції Ремез К.І.) в адміністративній справі №160/27293/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
11.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 09.11.2020 № Ф-931-52/04-63 у сумі 35 588,26 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що 19.11.2020 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-931-52/04-63 від 09.11.2020 на суму 35 588,74 грн, яка на адресу позивача не надсилалася і нею не отримувалася. 23.09.2024 позивачка дізналась про відкриття виконавчого провадження №ВП 73098246 з примусового виконання вимоги № Ф-931-52/04-63 від 09.11.2020. Позивачка не погоджується з оскаржуваною вимогою, оскільки останні роки підприємницької діяльності вона не здійснює та доходів не отримує, вимогу не отримувала.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 06.01.2025 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 у справі №160/15136/20 вже були скасовані вимоги про сплату ЄВ, які направлялися на адресу позивача, однак суд першої інстанції не звернув на це уваги під час розгляду цієї справи. Позивач наголошує, що вона не вчиняла активних дій для умов реєстрації ФОП в порядку визначеному Законом, свідоцтво її про реєстрацію ФОП є недійсним, відтак відповідач протиправно нарахував позивачеві суму ЄВ. Позивач на підтвердження свої позиції посилається на практику Верховного Суду.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, заявник просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 21.09.1999 ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Соборна ДПІ (Соборний район м. Дніпра) як платник єдиного внеску з загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску за період з 2017 рік по ІІІ квартал 2020 року відповідно до даних інтегрованої картки в розмірі 35 588,74 грн, ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-931-52/04-63 від 09.11.2020, яку направлено на адресу позивача засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення.
За даними інформаційної системи податкового органу, в ІКП по КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 відображені наступні автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн., а саме: - автоматичні нарахування по строку сплати 09.02.2018 за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2018 за І кв. 2018 року у сумі 2457,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2018 за II кв. 2018 року у сумі 2457,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2018 за III кв. 2018 року у сумі 2457,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 21.01.2019 за IV кв. 2018 року у сумі 2457,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.04.2019 за І кв. 2019 року у сумі 2754,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.07.2019 за II кв. 2019 року у сумі 2754,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 21.10.2019 за III кв. 2019 року у сумі 2754,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 20.01.2020 за IV кв. 2019 року у сумі 2754,18 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 21.04.2020 за І кв. 2020 року у сумі 2078,12 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 20.07.2020 за II кв. 2020 року у сумі 1039,06 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.10.2020 за III кв. 2020 року у сумі 3178,12 грн, нарахування не сплачені;
- автоматичні нарахування по строку сплати 19.01.2021 за IV кв. 2020 року у сумі 2200,00 грн, нарахування не сплачені.
Також в межах виконавчого провадження згідно платіжного доручення № 8386 від 09.05.2023 з ФОП ОСОБА_1 стягнуто 1904,40 грн. Станом на 30.10.2024 за даними ІКС “Податковий блок» в ІКП ФОП ОСОБА_1 по єдиному внеску рахується борг у сумі 35884,34 грн за період з 2017-2020 роки.
Оскільки позивач у встановлені законом строки не оскаржив спірну вимогу № Ф-931-52/04-63 від 09.11.2020, вимога набула статусу узгодженої.
Вважаючи вимоги неправомірними, позивач звернулася до відповідача зі скаргою від 09.10.2021 на вимогу про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-281190-55У від 19.11.2020, на вимогу про стягнення боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-281190-55 від 22.02.2021, за результатами розгляду якої відповідачем прийнято рішення від 28.10.2021 за вих. № 9576/с/99-00-06-02-01-09 про залишення скарги без розгляду через порушення позивачем встановленого законом строку оскарження.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-931-52/04-63 від 09.11.2020 протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про їх скасування.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач як платник ЄВ зобов'язаний був своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, проте своєчасно цього не зробив, на підставі чого у відповідача виникло право на формування вимоги про сплату боргу. Суд також зауважив, що реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем не звільняє позивача від обов'язку зі сплати заборгованості з єдиного внеску, яка виникла раніше.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі також - Закон № 2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Вимогами пункту другого частини 1 статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі по тексту - Інструкція №449).
Згідно з вимогами Закону №2464-VI та Інструкції №449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частина 1 статті 7 Закону №2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону №2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (пункт 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З аналізу наведених норм слідує, що фізичні особи-підприємці, у відповідності до приписів спеціального Закону, яким визначено умови та порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов'язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, яка діяла на момент набрання законної сили постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2013 № 813/7377/13-а) (далі - Закон), державні реєстратори, серед іншого, проводять державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Згідно з ч. 4 ст. 17 цього Закону в Єдиному державному реєстрі повинні міститись відомості, зокрема, щодо дати набрання законної сили та номер судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
За положеннями ст. 49 Закону суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи-підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи-підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фізичну особу - підприємця, щодо якої було постановлено судове рішення, про внесення такого запису.
Суд зазначає, що за результатами розгляду справи №260/81/19, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.
Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Суд зазначає, що згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесено зміни до Закону № 755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
Згідно з практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Крім цього, 03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
Як видно з свідоцтва позивача про реєстрацію ФОП (документ старого зразка), ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець в 1999 році.
Як зазначає позивач, що не спростовано матеріалами справи, після 01.07.2004 і до 03.03.2012 позивач не зверталась із заявою про реєстрацію її в якості ФОП. Відомості про реєстрацію позивача в якості ФОП в Єдиному державному реєстрі - відсутні.
Отже, судом встановлено відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП, у спірний період що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключена і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відтак, у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачеві сум Єдиного внеску за вказаний період.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску як акт індивідуальної дії не відповідає вимогам чинного законодавства щодо підстав її прийняття, відтак є протиправною та такою, що підлягає скасуванню в судовому порядку.
Колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 09.11.2020 № Ф-931-52/04-63 у сумі 35 588,26 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 був сплачений судовий збір у розмірі 968.96 грн, при поданні апеляційної скарги позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1816.80 грн.
Вказаний судовий збір у розмірі 2785.76 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 в адміністративній справі №160/27293/24 - скасувати та ухвалити нову постанову.
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 09.11.2020 № Ф-931-52/04-63 у сумі 35 588,26 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 2785.76 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник