15 жовтня 2025 р. Справа № 480/11498/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2025, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі №480/11498/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.06.2023 №184150011584 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, а саме відповідно до ст. 55 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'';
- зобов'язати відповідача зарахувати для обчислення пенсії за віком у подвійному розмірі, згідно з ст. 60 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'', період роботи позивача з 01.04.1996 по 31.12.1997 на посаді сестри медичної - анестезиста реанімаційного (анестезіолого-реанімаційного) відділення Тростянецької центральної районної лікарні, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 07.06.2023, з урахуванням висновків суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.06.2023 № 184150011584 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за вислугу років від 07.06.2023 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська область, 08500, код ЄДРПОУ 22933548), за рахунок бюджетних асигнувань, 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн 60 (шістдесят) коп. витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії за вислугу років, до страхового стажу позивача зараховано всі періоди, включаючи період з 01.04.1996 по 31.12.1997 в одинарному розмірі, оскільки наданими документами не підтверджено період роботи саме на посаді сестри медичної - анестезиста реанімаційного відділення, що дає право на зарахування страхового стажу у подвійному розмірі.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач 07.06.2023 звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років (з.б.а.с. 59).
14.06.2023, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем було прийнято рішення № 184150011584 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки заявник не набув необхідного стажу за вислугу років.
У рішення вказано, що право на пенсію за вислугу років, незалежно від віку, мають особи, вислуга років яких на відповідних посадах становить, зокрема до 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців, а стаж роботи, що дає позивачу право на призначення пенсії за вислугу років, становить 26 років 02 місяці 29 днів станом на 10.10.2017. Також відповідачем зараховано до загального страхового стажу позивача 36 років 09 місяців 09 днів.
На переконання позивача, йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки у період з 01.04.1996 по 31.12.1997 він виконував роботу в реанімаційному відділенні Тростянецької центральної районної лікарні на посаді сестри медичної-анестезиста, який має бути врахований у подвійному розмірі.
Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся з позовною заявою до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було враховано положень ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, ч. 1 ст. 101 Закону №1788-ХІІ, пункту 1.8 Порядку № 22-1 та прийнято рішення від 14.06.2023 № 184150011584 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, без дослідження документів щодо його роботи в період з 01.04.1996 по 31.12.1997.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, в тому числі, пенсія за віком.
За приписами п. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
За змістом ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За правилами п.16 Розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За змістом ст. 62 Закону №1788-ХІІ порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з записом 5 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , він з 03.09.1991 був прийнятий на роботу в хірургічне відділення Тростянецької районної лікарні медсестрою-анестезистом, а відповідно до запису 6 вказаної трудової книжки позивача з 01.06.2012 переведено на посаду сестри медичної-анестезиста операційного блоку, у зв'язку з приведенням до вимог штатного розкладу (з.б.а.с.7 - 8).
Згідно з довідкою від 16.05.2023 № 01-14/1599 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою Комунальним некомерційним підприємством "Тростянецька міська лікарня" Тростянецької міської ради, позивач, у період з 03.09.1991 по 31.12.1997, працював у Тростянецькій центральній районній лікарні на посаді сестри медичної-анестезиста хірургічного відділення (а.с. 33).
Водночас позивач зазначає, що у період з 01.04.1996 по 31.12.1997 він виконував роботу в реанімаційному відділенні Тростянецької центральної районної лікарні на посаді сестри медичної-анестезиста, який має бути врахований у подвійному розмірі.
Так, в обґрунтування своїх доводів щодо роботи у реанімаційному відділенні, позивачем надано копії наступних документів: наказу Тростянецької ЦРЛ від 04.04.1996 № 91 "Про ліжковий фонд лікувально-профілактичних закладів Тростянецького району", відновідно до п.1 якого було відкрито анестезіолого-реанімаційне відділення з 01.04.1996 (а.с.11); наказу від 31.12.1997 № 385 «Про реструктуризацію ліжкового фонду», пунктом 1.1. якого Реанімаційне відділення Тростянецької ЦРЛ було скорочене з 01.01.1998 (а.с.12); наказу від 17.10.1996 року № 204, відповідно до якого ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати у період з 24.10.1996 по 04.11.1996 (з.б.а.с.13); картки-довідки за 1997 рік з відмітками про роботу ОСОБА_1 , в якій, зокрема, значиться інформація про нарахування позивачу посадового окладу за роботу, виконувану у реанімаційному відділенні, починаючи з 01.06.1997 року (а.с.14); наказу від 25.09.1997 № 169 про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати на період з 25.09.1997 по 30.09.1997, як анестезисту реанімаційного відділення (з.б. а.с. 20); наказу від 31.12.1997 № 232 про переведення ОСОБА_1 , як сестри медичної-анестезиста реанімаційного відділення, в операційний блок хірургічного відділення на аналогічну посаду (з.б.а.с. 26).
Проте, відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право), період роботи позивача з 03.09.1991 по 31.12.2003, що включає спірний період з 01.04.1996 по 31.12.1997, відповідачем зараховано до його страхового стажу та враховано в одинарному розмірі (а.с. 36). При цьому, відповідачем жодних обґрунтувань щодо не зарахування спірного періоду роботи позивача у подвійному розмірі, спірне рішення не містить (а.с.6).
Також, Комунальне некомерційне підприємство "Тростянецька міська лікарня" Тростянецької міської ради, листом від 06.10.2023 № 01-14/3645, повідомило, що відповідно до записів у наказах про надання відпусток і переведення з реанімаційного відділення в операційний блок хірургічного відділення можливо вважати, що ОСОБА_1 в період 1996-1997 років працював на посаді сестри медичної-анестезиста реанімаційного відділення, проте відсутній запис про переведення його на посаду сестри медичної анестезиста в новостворене реанімаційне відділення ЦРЛ (а.с. 10).
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб.
Крім того, за приписами абзацу четвертого пункту 1.8 розділу I Порядок № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.
Тобто, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, ч. 1 ст. 101 Закону №1788-ХІІ, пункту 1.8 Порядку № 22-1 відповідач повинен був до прийняття рішення письмово повідомити позивача про те, які документи йому необхідно подати додатково для зарахування спірного періоду роботи у подвійному розмірі, а у разі неможливості подати такі документи орган Пенсійного фонду зобов'язаний був витребувати такі документи у Комунального некомерційного підприємства "Тростянецька міська лікарня" Тростянецької міської ради та перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність поданих відомостей про позивача, умови його праці та інші відомості, передбачені законодавством для визначення його права на пенсію.
Проте органом Пенсійного фонду не надано суду першої та апеляційної інстанції жодного доказу звернення до роботодавця позивача з вимогою надати відповідні документи, що підтверджують роботу у період, який позивач вважає спірним та проведення відповідної перевірки.
Отже, відповідачем не було враховано положень ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, ч. 1 ст. 101 Закону №1788-ХІІ, пункту 1.8 Порядку № 22-1 та прийнято рішення від 14.06.2023 № 184150011584 про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, без дослідження документів щодо його роботи в період з 01.04.1996 по 31.12.1997.
Зурахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґгрунтованим твердження суду першої інстанції, що вказане рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас варто зауважити, що надані до суду копії наказів Тростянецької ЦРЛ від 04.04.1996 № 91, від 31.12.1997 № 385, від 17.10.1996 року № 204, від 25.09.1997 №169, від 31.12.1997 № 232, а також копія картки-довідки за 1997 рік, не були предметом дослідження органом пенсійного фонду під час прийняття спірного рішення. Крім того, органом Пенсійного фонду ще не проведено перевірку обґрунтованості видачі та достовірність поданих відомостей про позивача, умов його праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 14.06.2023 №184150011584 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 07.06.2023 та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 по справі №480/11498/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк В.А. Калиновський