1-кп/381/255/25
381/644/25
16 жовтня 2025 року місто Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1
за участі:
секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Фастові виділене кримінальне провадження № 12022111310000281 від 15.02.2022 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Вільшанка Вільшанського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, на утриманні нікого не має, не є інвалідом, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою : АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України за ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , 15.02.2022 близько 00 год. 20 хв., перебуваючи разом з ОСОБА_5 (матеріали кримінального провадження щодо якого виділено судом в окреме провадження - далі ОСОБА_5 ), неповнолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (щодо яких 13.03.2025 у даному кримінальному провадженні № 12022111310000281 від 15.02.2022 Фастівським міськрайонним судом Київської області було ухвалено вирок) - далі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), поруч з територією домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_3 , де був припаркований на узбіччі дороги автомобіль «ВАЗ 21011», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, який належить ОСОБА_8 , погодився разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на пропозицію ОСОБА_6 незаконно заволодіти зазначеним транспортним засобом.
Реалізовуючи свій спільний злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, 15.02.2022 приблизно о 00 год. 25 хв. ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_7 , перебуваючи поруч з територією домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, керуючись корисливим мотивом, діючи умисно, спільно, за попередньою змовою групою осіб, не маючи дозволу власника та впевнившись, що за їх діями, ніхто не спостерігає, підійшли до автомобіля - «ВАЗ 21011», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору. Далі ОСОБА_6 , приклавши фізичну силу, руками відчинив задні дверцята автомобіля та потрапив в середину салону, після чого відчинив водійські дверцята, через які в салон потрапив ОСОБА_5 , який сів за кермо вказаного транспортного засобу, та пошкодивши кришку рульової колонки та обірвавши дроти з замка запалення, намагався завести його, але не зміг. Після чого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , за допомогою фізичної сили, штовхаючи, привели автомобіль в рух, та відкотили його від вказаного домоволодіння на беріг річки «Унава», що протікає неподалік вул. Незалежності в м. Фастів Київської області, встановивши таким чином контроль над транспортним засобом.
Своїми умисними діями, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 завдали потерпілій ОСОБА_8 майнової шкоди на суму 9387,05 грн., та позбавили останню можливості розпоряджатися власним транспортом засобом.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 (до того як матеріали кримінального провадження щодо нього були виділено в окреме провадження у зв'язку із розшуком) визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину та пояснив, що 14.02.2022 він разом з ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 прогулювались по вулиці в мікрорайоні «Казнівка», поблизу другого пляжу. Надалі, їм захотілось покататись на автомобілі. Така їхня дума була спільною. Потім вони помітили автомобіль марки ВАЗ 2101 синього кольору, якщо він не помиляється. Даний автомобіль, як він пам'ятає, був не зачинений. Уточнив, що двері автомобіля легко відчинилися. Надалі вони спустили цей автомобіль «з товкача» до другого пляжу. Таким чином намагались завести автомобіль, але він не заводився. Хто сів в середину автомобіля він не пам'ятає. Зазначив, що він штовхав автомобіль разом ОСОБА_7 та ще з однією особою, хто саме з присутніх тоді був, він не пам'ятає. Штовхали вони автомобіль у напрямку річки, а саме другого пляжу. Штовхаючи автомобіль, вони подолали відстань близько 500 метрів, проте не змогли завести цей транспортний засіб. Поблизу річки, вони також намагались завести автомобіль, проте він не заводився. Потім, комусь з них прийшла думка спалити той автомобіль, таким чином його знищити. Для чого це було потрібно він не зрозумів. ОСОБА_5 попросив у нього запальничку. Після чого він надав ОСОБА_5 запальничку. Для чого запальничка потрібна була тоді ОСОБА_5 він не зрозумів. ОСОБА_5 підпалив бумагу, яку кинув на сидіння автомобіля, від чого цей транспортний засіб загорівся. Потім вони всі порозбігалися з місця події по домівках. Уточнив, що під час підпалу автомобіля вони всі четверо ( ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ) були присутні на місці події. Подія відбувалась близько 23-24 години, була вже ніч. Хто саме керував автомобілі він не пам'ятає, штовхали автомобіль троє осіб. Наголосив, що автомобіль не був зачинений. Зазначив, що автомобіль, штовхаючи його, намагались завести всі, крім ОСОБА_11 . Він не пам'ятає назву вулиці, де відбувалась подія. Уточнив, що відійшовши від місця події на 100 метрів, він бачив, як ОСОБА_12 був з телефоном в руках, начебто знімав. ОСОБА_6 та ОСОБА_10 в цей момент перебували поблизу нього на відстані 15-20 метрів.
Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що має намір вступити до лав ЗСУ, є кандидатом на службу оператором БПЛА у 72 бригаді , що розташовується у ОСОБА_13 , пройшов відповідний огляд та співбесіду із психологом.
Потерпіла ОСОБА_8 у судовому засіданні (до того як матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_4 були виділено в окреме провадження у зв'язку із розшуком) надала наступні показання, що раніше була знайома з обвинуваченими, які навчались у школі № 7, де вона працює. Уточнила, що ОСОБА_14 приживає наразі недалеко від неї, а ОСОБА_15 раніше проживав недалеко від її домоволодіння. ОСОБА_5 вона знала по школі, а ОСОБА_4 вона не знає. Зазначила, що 15 лютого 2022 року близько 07 год. 30 хв. коли вона прокинулась. ЇЇ донька ОСОБА_16 збиралась на роботу, глянула у вікно та запитала, де їх автомобіль. Вони разом вийшли на вулицю та побачили, що автомобіля на місці не було. Вони почали шукати тоді автомобіль, проте не знайшли його. Надалі донька зателефонувала у поліцію. Потім донька пішла до річки і через деякий час зателефонувала та повідомила, що автомобіль стоїть поблизу річки. Вона також спустилась до річки, де побачила автомобіль, який був спалений. Два колеса з лівої сторони автомобіля вгрузли в лід, а інші два колеса з правої сторони, стояли в піску. Потім працівники поліції проводили огляд місця події. Через деякий час, її донька показала відео, яке було в мережі «Інтернет» і яким було зафіксовано підпал їхнього автомобіля. Зауважила, що вночі одна з її сусідок викликала пожежну службу. Сусіди бачили, що горів автомобіль, але вони не знали кому він належить. Зазвичай вони залишали автомобільна дорозі поблизу будинку. Цим автомобілем зазвичай користувались її донька та чоловік. Автомобіль був у технічно справному стані, автомобіль був заправлений пальним. Чоловік поставив в автомобіль відповідний пристрій (засіб від угону), а тому хто не знав про це, завести автомобіль було не можливо. Перед подією, автомобіль залишила поблизу домоволодіння, її донька. Зауважила, що автомобіль зазвичай зачинявся. Повідомила, що в день коли вони виявили автомобіль, вона бачила на місці події ОСОБА_17 та запитала у них, можливо вони щось бачили. Проте, ОСОБА_5 та ОСОБА_14 тоді відповіли, що самі прийшли подивитись. Вже пізніше до неї приходили матір ОСОБА_5 та матір Віляйка та повідомляли, що їхні діти сильно розкаюються та жалкують про скоєне. Зауважила, що ОСОБА_5 єдиний хто відшкодував їй шкоду. Наполягала на том, що в день події автомобіль був замкнений.
Зважаючи на визнання ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, що вбачається із його показань, наданих суду, які є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту пред'явленого обвинувачення та обставин вчинення кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції, сторони вважали за недоцільне дослідження письмових доказів та допит свідків під час судового розгляду.
Судом було з'ясовано, що учасники судового провадження, а саме, обвинувачений ОСОБА_18 , потерпіла ОСОБА_8 , прокурор не оспорюють фактичні обставини кримінального правопорушення і правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, суд, роз'яснив їм положення ст. 349 КПК України щодо позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Проаналізувавши викладене вище, суд зазначає наступне.
Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України повністю знайшла своє підтвердження під час судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Згідно документів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , останній в силу ст. 89 КК України не судимий, за місцем проживання характеризується псоередньо, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 кримінальне покарання, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 не встановлено.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 289 КК України, виходячи з вимог ст. ст. 50 та 65 КК України, враховуючи характер, суспільну небезпечність та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, обставини, вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який вину визнав у повному обсязі, щиро розповідав про скоєне та розкаявся, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, позицію потерпілої ОСОБА_8 , яка покладалась підтримала позицію прокурора, обставину, що пом'якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими, суд вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 289 КК України у мінімальному розмірі, без конфіскації майна.
При цьому, суд вважає, що в даному випадку, враховуючи особистість обвинуваченого ОСОБА_4 , суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК України і звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням з одночасним покладенням на неї встановлених ст. 76 КК України обов'язків.
На думку суду, таке покарання буде достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_4 не застосовувався, клопотань про його обрання не надходило.
При вирішенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування шкоди завданої злочином, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має прав пред'явити цивільний позов до обвинуваченого.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, що кореспондується з нормами ст. 1177 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_8 заявлений цивільний позов (в редакції позовної заяви від 06.11.2024) у кримінальному провадженні підтримала у повному обсязі, просила задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_4 погодився із позовом потерпілої частково в межах суми завданих матеріальних збитків, щодо моральної шкоди заперечив.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Щодо цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 в частині стягнення матеріальної, а також моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_4 , завданої в результаті вчинення злочину, суд прийшов до наступного висновку.
Потерпілою ОСОБА_8 заявлено цивільний позов до ОСОБА_19 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , яка діє в інтересах ОСОБА_7 , та ОСОБА_4 про стягнення на користь позивачки ОСОБА_8 матеріальної шкоду в розмірі по 9387, 05 грн та моральної шкоди, завданої в результаті вчинення злочину в розмірі 80000 грн, з кожного.
Щодо позовних вимог потерпілої ОСОБА_8 в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди із ОСОБА_19 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , та ОСОБА_20 , яка діє в інтересах ОСОБА_7 , то вони не є предметом даного судового розгляду, у зв'язку із виділенням матеріалів кримінального провадження щодо них в окреме провадження та відповідно вирішенням цивільного позову у вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області ухваленому щодо вказаних осіб 13.03.2025.
Вирішуючи питання щодо цивільного позову в частині відшкодування потерпілій матеріальної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_4 , суд прийшов до висновку про його задоволення частково. Як вбачається зі змісту позовної заяви потерпіла зазначає, що своїми умисними протиправними діями відповідачі завдали їй майнової шкоди на загальну суму 9787, 05 грн, яка складається з факту незаконного заволодіння транспортним засобом на суму 9387, 05 грн та з факту таємно викраденого майна на суму 400 грн. Разом тим, як встановлено у судовому засіданні, обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у співучасті із ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вчинили заволодіння транспортним засобом потерпілої, чим завдали їй майнової шкоди на суму 9387,05 грн.. При цьому, заволодіння майном потерпілої на суму 400 грн їм не інкримінується, доказів цього потерпіла не надала. Крім того, потерпілою не надано доказів на підтвердження того, чому завдана злочином вчиненим у співучасті сума шкоди в розмірі 9387,05 грн, повинна бути стягнута у цій сумі окремо із кожного із цивільних позивачів в повному розмірі. За даних обставин , вважаю, що із ОСОБА_4 , слід стягнути по суми завданої матеріальної шкоди, що становить 2346 грн 76 коп. В іншій частині позову про відшкодування матеріальної шкоди суд відмовляє.
Щодо цивільного позову потерпілої в частині стягнення із ОСОБА_4 моральної шкоди, завданої в результаті вчинення злочину, суд прийшов до наступного висновку.
Так, потерпілою не надано до позовної заяви доказів того, яким чином було визначено розмір завданої моральної шкоди, а також цивільний позивач не зазначає яким чином вона просить стягнути дану суму із цивільних відповідачів (солідарно чи з кожного окремо). Разом з тим, суд вважає доведеним, що умисні дії обвинуваченого ОСОБА_4 , вчинені у співучасті із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 призвели до виникнення у потерпілої ОСОБА_8 певних моральних страждань і хвилювань та втрат немайнового характеру, вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, так як автомобіль був засобом, завдяки якому її сім'я мала б змогу безперешкодно пересуватись під час воєнного стану. Тому суд, виходячи із засад розумності, виваженості, справедливості, вважає необхідним позов останньої, відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України, задовольнити частково, та стягнути ОСОБА_4 , на користь потерпілої ОСОБА_8 25000 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог потерпілої в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Суд також не вирішує питання щодо долі речових доказів у зв'язку із наявністю виділеного у зв'язку із розшуком кримінального провадження щодо ОСОБА_21 ..
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого ОСОБА_4 слід стягнути на користь держави документально підтверджених витрат на залучення експерта.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 124, 128, 349, 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Іспитовий строк обчислювати з дня проголошення вироку 16 жовтня 2025 року.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 2346 грн (дві тисячи триста сорок шість) грн. 76 коп. матеріальної шкоди та 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн. моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судових витрати на залучення експерта за проведення експертизи № СЕ-19/111-22/10950-АВ від 02.05.2022, що становить 171 (сто сімдесят одну) грн. 62 коп.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - з моменту отримання копії вироку суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_22