16 жовтня 2025 року справа №360/1093/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 р. у справі № 360/1093/24 (головуючий І інстанції Н.М. Басова ) за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії ,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі - відповідач, ГУДСНС) , в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 07.05.2020 по 23.08.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;
-зобов'язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, - період з 07.05.2020 по 23.08.2024 (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
На обґрунтування скарги зазначено, зокрема, що предметом спору між сторонами у даній справі є питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що передбачено статтею 117 КЗпП України у редакції чинній до та після 19.07.2022 щодо грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі № 360/498/23 та від 01 травня 2023 року у справі №360/162/23 відповідачем було здійснено виплату належного при звільненні грошового забезпечення 22.08.2024 у розмірі 80 619,13 грн та 23.08.2024 у розмірі 49 778,15 грн. Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 130 397,28 грн.
Скаржник зазначає, що судом проігноровано, що сума середнього заробітку у справах №360/942/21 та №360/163/23, була визначена судом з урахуванням принципу співмірності та «істотності частки невиплачених сум при звільненні», яка через системні протиправні дії відповідача по суті змінилася.
Відповідно не може бути відхилений період обрахунку середнього заробітку, який розглядався у справах №360/942/21 та №360/163/23 оскільки в такий період сума середнього заробітку визначалася з урахуванням принципу співмірності.
Відхилення періоду обрахунку середнього заробітку можливе за у мови, коли б середній заробіток за вказаний період задоволений був в повному обсязі.
Також, судом проігноровано, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області - дійшов до висновку, що адміністративний позов щодо невиплати середнього заробітку повинен бути поданий до суду у місячний термін за кожним видом (складовою) грошового забезпечення окремо після проведення фактичної виплати певного виду грошового забезпечення, а тому у даній справі наголосив на пропуск строку звернення до суду у частині виплати індексації грошового забезпечення.
Предметом розгляду даної справи є питання виплати середнього заробітку щодо грошового забезпечення виплаченого 22.08.2024 року та 23.08.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі № 360/498/23 та від 01 травня 2023 року у справі №360/162/23 на загальну суму 130 397,28 грн (80 619,13 грн + 49 778,15 грн).
Таким чином, попередні рішення у справах №360/942/21 та №360/163/23 на які посилається суд першої інстанції не може бути підставою у відмові від задоволення позову, оскільки стосувалося іншого виду (складової) грошового забезпечення ніж те що розглядалося у межах даної справи.
У справах №360/942/21 та №360/163/23 кожного разу застосовувався принцип співмірності, в повному обсязі середній заробіток не був присуджений позивачу.
Також скаржник звертає увагу на ту обставини, що рішення у справах №360/942/21 та №360/163/23 у яких суд зменшив розміре середнього заробітку до 3000,00 грн. та 5000 грн. жодним чином не припинили протиправні дії відповідача.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2020 по 18.07.2022, скаржник зазначає, що частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 96,52% (130 397,28 грн. / 135 096,81 грн. *100).
Враховуючи висновки Верховного Суду, що спрямовані для формування єдиної правозастосовчої практики - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - період з 07.05.2020 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 299 845,76 грн. (96,52% від 310 656,61 грн.). Тобто 96,52% від загальної суми середнього заробітку за даний період.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з з 19.07.2022 по 12.06.2024, скаржник зазначає, що загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 371 029,84 грн. (299 845,76 грн + 71 184,08 грн).
При цьому даний розмір середнього заробітку не підлягає зменшенню на розмір середнього заробітку у справах №360/942/21 та №360/163/23 (3000,00 грн. та 5000 грн), оскільки, як зазначалось вище, дані справи стосувалися інших видів грошового забезпечення, які не враховувалися у даній справі у частині невиплаченого грошового забезпечення.
На підставі викладеного скаржник вважає, що суд першої інстанції проігнорував фактичні обставини справи, останні численні висновки Верховного Суду якими забезпечено формування єдиної правозастосовчої практики у даній категорії справ в тому числі щодо застосування принципу співмірності, в повному обсязі не дослідив факти, що підлягали встановленню і лежать в основі позовних вимог, в повному обсязі не дослідив докази які знаходяться в матеріалах справи, що слугувало прийняттю необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , є учасником бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) № 139 від 07.05.2020 старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира рятувального відділення 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за пунктом 173, 176 підпунктом 1 (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено з кадрів ДСНС України з 07.05.2020 та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік.
Так, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі № 360/2590/20, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, позов ОСОБА_1 до 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції задоволено частково; стягнуто з 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з липня 2015 року по квітень 2018 року в загальній сумі 10 094,39 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів; в іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 по справі №360/942/21 позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково, а саме судом:
Стягнуто з 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1075,50 грн (одна тисяча сімдесят п'ять грн 50 коп.).
Період, за який стягнуто середнє грошове забезпечення по цьому рішенні, з 08.05.2020 по 09.02.2021.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі № 360/5988/21 позов ОСОБА_1 до 1 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 07.05.2020 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 07.05.2020 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.05.2020 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 07.05.2020 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
У іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили 06 січня 2022 року.
Довідкою АТ КБ “ПриватБанк» від 03.02.2023 підтверджується, що 03.02.2023 від відповідача на особовий рахунок позивача на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/5988/21 надійшли кошти в сумі 161 683,20 грн.
Так, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18.04.2023 по справі №360/163/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме судом:
Стягнуто з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 лютого 2021 року по 03 лютого 2023 року у сумі 5000,00 гривень з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 по справі №360/162/23 позов ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено, а саме судом:
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку позивачу грошової допомоги на оздоровлення передбаченої частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 рік.
Зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити перерахунок та доплату позивачу грошової допомоги на оздоровлення передбаченої частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України, з урахуванням індексації грошового забезпечення за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 рік, враховуючи раніше виплачені суми.
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 7 розділу XХVІІ Інструкції “Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623.
Зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити перерахунок та доплату позивачу одноразової грошової допомоги передбаченої пунктом 7 розділу XХVІІ Інструкції “Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623, з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо не врахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити перерахунок та доплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачені суми.
Також, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року по справі №360/498/23 задоволено частково позов ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме судом:
Визнано протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 07 травня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.
Зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 07 травня 2020 року, допомоги для оздоровлення за 2020 рік та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
На виконання рішення суду № 360/162/23 відповідачем 22.08.2024 виплачено грошове забезпечення у розмірі 80619,13 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
На виконання рішення суду №360/498/23 відповідачем 22.08.2024 виплачено грошове забезпечення у розмірі 49778,15грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вже реалізовано у справах №360/942/21 та №360/163/23 право на отримання від відповідача грошової компенсації у вигляді середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2020 по 19.01.2023.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За ч. 1 ст. 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Згідно статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов'язків.
Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 129 Кодексу цивільного захисту України, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на такі види відпусток: 1) щорічна основна відпустка; 2) додаткова відпустка у зв'язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 5) соціальні відпустки: а) у зв'язку з вагітністю та пологами; б) по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 6) відпустка для лікування у зв'язку з хворобою; 7) відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Згідно статті 115 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону № 108/95-ВР, норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 120/1196/19-а .
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту (військовослужбовців) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 26 травня 2020 року у справі № 820/1267/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
У разі мобілізації власника - фізичної особи свої обов'язки, визначені цією статтею, він повинен виконати протягом місяця після своєї демобілізації без застосування санкцій та штрафів.
Положення ст.116, 117 КЗпП України, входять до гл. VII КЗпП України - оплата праці.
Таким чином, приписи ст.116, 117 КЗпП України поширюються та встановлюють обов'язок для роботодавця виплатити компенсацію у разі допущення з їх вини затримки у здійсненні виплат, що пов'язані саме з оплатою праці.
Так, за приписами законодавства, особа, звільнена зі служби, має бути повністю забезпечена грошовим забезпеченням.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені ст. 116 та ст. 117 КЗпП України.
Вказаними нормами визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Такий висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17, від 29.07.2020 року у справі № 1.380.2019.003696, від 15 лютого 2021 року у справі № 580/2499/19, від28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України») надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України поширюються на правовідносини, які виникли у зв'язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 (справа № 560/6960/23), від 31.10.2023 (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 (справа № 560/9586/22), від 22.02.2024 (справа № 560/831/23) та від 01.05.2024 (справа № 140/16184/23).
У наведених справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Водночас, Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі 560/9586/22 та від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19.07.2022 необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року справа № 440/6856/22 дійшов до висновку, що період до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Верховний Суд зазначив, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Також Верховний Суд зазначив, що з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 20 листопада 2024 року справа № 489/5136/23 вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування статті 117 КЗпП у редакції Закону № 2352-ІХ, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 120/10686/22, та зробити висновок про те, що: «з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ передбачає, що середній заробіток стягується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Інші обмеження (крім шести місяців) середнього заробітку з 19 липня 2022 року законодавцем не передбачені».
Отже, період до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року справа № 360/380/23, від 18 квітня 2024 року справа № 380/4205/23, від 23 травня 2024 року справа № 560/11616/23.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при звільненні позивача, останньому не були виплачені всі належні суми, адже при розрахунку таких сум відповідачем не були виплачені всі суми грошового забезпечення.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що у правовідносинах, що розглядаються у межах цієї справи, вбачається вина роботодавця у несвоєчасному розрахунку із працівником та спір [із роботодавцем] про належні позивачу суми, які мали бути виплачені у день звільнення.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскільки у день звільнення позивача, відповідачем повна виплата належних позивачу сум не була проведена, слід зобов'язати виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Щодо посилання суду першої інстанції на те, що позивачем вже реалізовано у справах №360/942/21 та №360/163/23 право на отримання від відповідача грошової компенсації у вигляді середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2020 по 18.07.2022, колегія суддів зазначає, що за сталою правовою позицію Верховного Суду, порушення обов'язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов'язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку. У справах №360/942/21 та №360/163/23 вирішувалося питання виплати середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з липня 2015 року по квітень 2018 року в загальній сумі 10094,39 грн - виплаченого на виконання судового рішення Луганського окружного адміністративного суду Луганської області від 09.09.2020 по справі № 360/2590/20, та несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 161683,20 грн - виплачену 03.02.2023 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №360/5988/21. Отже, зазначені рішення суду стосувались виплати грошової компенсації за несвоєчасну виплату іншого виду (складової) грошового забезпечення ніж те що розглядалося у межах даної справи.
Щодо наявності підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2022 по 23.08.2024, як вірно зазначено судом першої інстанції, за нормами чинними у спірний період середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється не більш як за шість місяців. Отже, період з 19.07.2022 по 23.08.2024 має бути обмежений шістьма місяцями, тобто з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року в адміністративній справі №360/163/23 спірним періодом стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є період з 10.02.2021 по 03.02.2023.
Таким чином, судом встановлено, що вказане рішення суду охоплює період з 19.07.2022 по 03.02.2023. Тобто, охоплено періоди, які мають бути застосовані по даній справі. Отже, позивачем вже реалізовано у справі №360/163/23 право на отримання від відповідача грошової компенсації у вигляді середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023.
Щодо посилання скаржника на те, що у справі №360/163/23 застосовувався принцип співмірності, в повному обсязі середній заробіток не був присуджений позивачу, колегія суддів зазначає, що вказане не змінює правового регулювання спірних правовідносин в частині обмеження шестимісячним строком періоду стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Також, позивач не був позбавлений права оскарження вказаного судового рішення.
Отже, наявні підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2020 по 18.07.2022.
Щодо визначення періоду затримки та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 08.05.2020 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Абзац 3 пункту 2 Порядку №100 визначає, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 07.05.2020 по 18.07.2022 становить 803 дні.
Згідно довідки № 21 нараховане грошове забезпечення за два календарні місяці, що передують місяцю звільнення березень - квітень 2020 року становить 23 599,22 грн (11 799,61 грн + 11 799,61 грн).
Тобто середньоденне грошове забезпечення позивача становить 386,87 грн (23 599,22 грн / 61 день)
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2020 по 18.07.2022 становить: 386,87 грн. х 803 дні = 310 656,61 грн.
Згідно довідки № 21 при звільненні на картковий рахунок позивача було перераховано кошті у розмірі 4 699,53 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі № 360/2590/20, стягнуто з 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з липня 2015 року по квітень 2018 року в загальній сумі 10 094,39 грн, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів; в іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 у справі № 360/5988/21 зобов'язано 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 07.05.2020 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, та за період з 01.03.2018 по 07.05.2020 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Довідкою АТ КБ “ПриватБанк» від 03.02.2023 підтверджується, що 03.02.2023 від відповідача на особовий рахунок позивача на виконання рішення Луганського окружного адміністративного у справі № 360/5988/21 надійшли кошти в сумі 161 683,20 грн.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі № 360/498/23 та від 01 травня 2023 року у справі №360/162/23, які розглядаються у даній справі - відповідачем було виплачене належне позивачу грошове забезпечення, яке протиправно не було виплачене при звільненні на загальну суму 130 397,28 грн (80 619,13 грн + 49 778,15 грн).
Таким чином загальна сума належних позивачу при звільненні коштів яка була перерахована на його картковий рахунок становить 306 874,40 грн., серед яких:
3 068,744
4 699,53 грн. (1,53 %) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем при звільненні;
161 683,20 грн. + 10 094,39 грн. (55,98% ) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем на виконання рішення суду за якими нарахований та виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні;
130 397,28 грн. (42,49 %) - грошове забезпечення позивача виплачене відповідачем на виконання рішень суду.
Таким чином, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат становить 42,49 %.
Виходячи з вищезазначеного, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, що спрямовані для формування єдиної правозастосовчої практики - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - період з 07.05.2020 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 131 997,99 грн. (42,49 % від 310 656,61 грн.).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом № 2352 механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц задовольнила виплату позивачу середнього заробітку у 3,19 разів більшу за суму невчасно виплаченої заборгованості із індексації заробітної плати (11000,00 грн. середнього заробітку за 3443,88 грн. невчасно виплаченої заробітної плати - пункт 94.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Також, Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, також зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Як зазначалось, судовими рішеннями у справах №360/942/21 та №360/163/23 вже стягувався середній заробіток за ці періоди.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку що враховуючи конкретні обставини цієї справи, принципи справедливості, пропорційності, співмірність розміру компенсації та суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, можливо застосування принципів співмірності та пропорційності до спірних правовідносин, та зменшити суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 08.05.2020 по 18.07.2022 до 37000 грн.
Зазначене обумовлює скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 08.05.2020 по 18.07.2022, з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пунктів 1,4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, суд першої інстанції внаслідок порушення норм матеріального права, частково неправильно вирішив справу по суті спору, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню у відповідній частині, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення вимог.
Керуючись ст. 139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 р. у справі № 360/1093/24 - скасувати в частині відмови в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 08.05.2020 по 18.07.2022.
Прийняти нове судове рішення і цій частині про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнути з 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.05.2020 по 18.07.2022 в сумі 37000 грн
В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 р. у справі № 360/1093/24 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1453 гривні 44 копійки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 16 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко