16.10.2025 Провадження по справі № 2-а/940/23/25
Справа № 940/1825/25
Іменем України
16 жовтня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Тетієві Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення від 09.09.2025 року,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову БЦРТЦК №2/196 від 09.09.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, складену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , згідно якої ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 26.08.2025 позивач йшов з дому до лікарні і до нього під'їхали поліцейські та попросили пред'явити військовий квиток, якого в позивача не було з собою, оскільки він залишив документ удома, проте у телефоні був наявний застосунок Резерв+. Поліцейські на це уваги не звернули та доставили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де на нього було відразу складено протокол від 26.08.2025 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за відсутність військово-облікового документа.
Разом з тим, позивач вказує, що у нього наявний військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий 14.06.1987 року, на 27 аркуші якого наявна відмітка про прийняття його 25.02.2022 на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, у застосунку Резерв+ також відображається його номер у реєстрі «Оберіг» з відміткою про перебування на обліку саме у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаного, наявна дата уточнення даних та категорія обліку.
За таких обставин, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 11.09.2025 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачу роз'яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також роз'яснено наслідки ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У справах, зокрема, з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (стаття 268 КАС України).
Відповідач в судове засідання не з'явився, своїм правом на подання відзиву не скористався, не подав суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, тобто не виконав вимоги ухвали суду щодо подання доказів, на підставі яких позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а відтак його неприбуття не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, неподання відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, відзиву на позов без поважних причин кваліфіковано судом як визнання позову, що передбачено у частині четвертій статті 159 КАС України.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно постанови БЦРТЦК №2/196 від 09.09.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. Постанова мотивована тим, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 26.08.2025 близько 08 год. 35 хв. по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ в особливий період, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП
Водночас, згідно п. 55 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» військово-обліковий документ, що визначає належність його власника до військового обов'язку, виданий до дня набрання чинності Законом України від 11 квітня 2024 р. № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», є чинним та не потребує обов'язкової заміни у разі (з підстав) затвердження органом державної влади нової форми військово-облікового документа.
Згідно п. 12 II. Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (№ 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року) військово-обліковий документ, що визначає належність його власника до військового обов'язку, виданий до дня набрання чинності цим Законом, є чинним та не потребує обов'язкової заміни у випадку (з підстав) затвердження органом державної влади нової форми військово-облікового документа.
За таких обставин, наявний у позивача військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий 14.06.1987 року, на 27 аркуші якого наявна відмітка про прийняття його 25.02.2022 на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично є належним військово-обліковим документом.
Згідно ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоячих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
З матеріалів справи вбачається, що 26.08.2025 близько 08 год. 35 хв. по вул. Академіка Байраківського, 25 в м. Тетієві ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ в особливий період, проте згідно тверджень позивача він на пропозицію працівників поліції пред'явив їм у застосунку Резерв+ у телефоні електронну форму вказаного документа, в якому згідно наявного у матеріалах справи витягу відображається його номер у реєстрі «Оберіг» з відміткою про перебування на обліку саме у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаного, наявна дата уточнення даних та категорія обліку.
Вказане свідчить, що як при складанні відносно ОСОБА_1 протоколу за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 26.08.2025, так і при винесенні оскаржуваної постанови 09.09.2025 (дата розгляду справи про адміністративне правопорушення) в системі Оберіг була наявна достатня та повна інформація щодо військовозобов'язаного ОСОБА_1 , а саме про перебування його на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаного, наявна дата уточнення даних, категорія обліку та інші дані, при цьому відомостей про його розшук немає.
Відтак, вищезазначені відомості, з огляду на вимоги ст. 252 КУпАП, підлягали всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в їх сукупності, тобто мали бути перевірені уповноваженою особою в реєстрі Оберіг станом на дату розгляду справи, та враховані при винесенні оскаржуваної постанови БЦРТЦК №2/196 від 09.09.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд вважає неспростованими доводи позивача ОСОБА_1 про те, що ним на вимогу поліцейських 26.08.2025 було пред'явлено у застосунку Резерв+ у телефоні електронну форму наявного у нього в дійсності військово-облікового документа, в якому відображається його номер у реєстрі «Оберіг» з відміткою про перебування на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов'язаного, наявна дата уточнення даних та категорія обліку.
Вказані обставини, за відсутності відзиву відповідача, фактично спростовують викладені в оскаржуваній постанові відомості про вчинене правопорушення, а відтак ставлять під сумнів законність вказаної постанови.
Частиною 2 ст. 58 Конституції України передбачено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23.10.2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову і скасування постанови № БЦРТЦК №2/196 від 09.09.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та закриття провадження по справі.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати у виді витрат щодо сплати судового збору в сумі 605,60 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу до матеріалів справи надано: договір про надання правової допомоги, укладеного 16 вересня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Неживком І.В.; додаток до договору про надання правової допомоги від 16 вересня 2025 року; акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 17 вересня 2025 року; ордер на надання правничої (правої) допомоги (а. с. 13, 14, 15, 16, 17).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 року у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 19.02.2021 у справі №820/3072/18.
Крім того, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (правова позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію розумності розміру адвокатських витрат, враховуючи обставини, складність та категорію справи, розгляд якої здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 1000,00 гривень, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 6-10, 121, 122, 134, 139, 241-246, 286 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Скасувати постанову № БЦРТЦК №2/196 від 09.09.2025 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та провадження у справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнуваньІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя С.В. МАНДЗЮК