Справа № 940/296/24 Головуючий у суді І інстанції Мандзюк С.В.
Провадження № 22-ц/824/16091/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С. А.,
суддів: Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», акціонерного товариства «Акцент-Банк», третя особа - Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки),
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просив зняти арешт з нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, розташованої на території Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області, який зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві) від 20 травня 2015 року № НОМЕР_2, та стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. 02 листопада 2023 року державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори було зареєстровано в спадковому реєстрі спадкову справу № 71496323, відповідно до якої єдиними спадкоємцями померлої, які прийняли спадщину за законом на все майно, є її чоловік - ОСОБА_1 , та син - ОСОБА_3 .
До складу спадкового майна увійшла, у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, розташована на території Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 274633 від 18 грудня 2001 року. Право власності ОСОБА_2 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 квітня 2020 року, номер запису 36273428.
Позивач зазначав, що позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом щодо вказаної земельної ділянки у зв'язку з наявністю арешту нерухомого майна померлої, накладеного на підставі постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20 травня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 380/492/14-ц, виданого 23 травня 2014 року Тетіївським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 597,09 грн, у якому 30 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві і яке знищено у зв'язку із закінченням строку зберігання.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості співвідповідача акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк»).
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Акцент-Банк» про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) задоволено.
Знято арешт з нерухомого майна, а саме із земельної ділянки з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, розташованої на території Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області (спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 274633 від 18 грудня 2001 року), який зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 20 травня 2015 року № НОМЕР_2 (номер запису про обтяження (спеціальний розділ) № 10236941 від 01 липня 2015 року).
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 968,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 380/492/14-ц, виданого 23 травня 2014 року Тетіївським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 597,09 грн, у межах якого накладено арешт на майно боржника, на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби наразі не перебуває, боржник ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому підстав для продовження обтяження на майно боржника не встановлено. Крім того, наявність арешту, накладеного на нерухоме майно дружини позивача, порушує його право на спадщину за законом.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк»звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначав, що у справі № 380/492/14-ц заборгованість зі спадкодавця стягнуто саме на користь ПАТ «Акцент-Банк», водночас ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» є різними юридичними особами, а державний виконавець під час відкриття виконавчого провадження допустив помилку у назві стягувача, яким ПАТ КБ «ПриватБанк» в цій справі не є.
При цьому АТ КБ «ПриватБанк» не має на своєму обліку заборгованості спадкодавця ОСОБА_4 у розмірі 23 597,09 грн, а відтак не є зацікавленою особою, на користь якої накладено арешт, адже включення відповідача як стягувача у виконавче провадження № НОМЕР_2 здійснено безпідставно і помилково.
Інші доводи апеляційної скарги стосуються витрат на правову допомогу, яку суд першої інстанції, на думку відповідача, помилково стягнув з останнього на користь позивача, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи банку є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Акцент-Банк» про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 грн.
Апеляційний суд керувався тим, що за довідкою виконавчої служби станом на 06 листопада 2023 року борг не погашено, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження за вказаним виконавчим провадженням не сплачено, кошти на рахунок не надходили. ОСОБА_1 не повідомив кредитора спадкодавця (ПАТ «Акцент Банк») про відкриття спадщини, попри те, що йому було відомо про наявність реєстрації обтяження на майно дружини, та жодних дій з погашення заборгованості в справі № 380/492/14-ц не вчинив.
Постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції повністю та відмовляючи в задоволенні позову про зняття арешту зі спадкового майна з тих підстав, що ОСОБА_1 не повідомив кредитора спадкодавця (ПАТ «Акцент Банк») про відкриття спадщини, попри те, що йому було відомо про наявність реєстрації обтяження на майно дружини, та жодних дій з погашення заборгованості в справі № 380/492/14-ц не вчинив, апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги та не врахував, що відповідних доводів АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній сказі не наводив, фактично оскаржував рішення суду першої інстанції лише щодо залучення його відповідачем у справі та стягнення з нього судових витрат. Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті під час розгляду справи касаційним судом, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник АТ КБ «ПриватБанк» - Пелих Я. М. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко А. М. заперечувала проти аргументів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Інші учасники справив судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника, АТ «Акцент-Банк» причини неявки його представника до апеляційного суду не повідомляло, а тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 31).
Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 74577208 від 02 листопада 2023 року Кагарлицькою державною нотаріальною конторою зареєстровано в Спадковому реєстрі спадкову справу № 71496323 (номер у нотаріуса 95/2023) після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 32).
Згідно з довідкою, виданою 30 листопада 2023 року державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори, у провадженні цієї нотаріальної контори знаходиться спадкова справа № 95/2023, заведена після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є єдиними спадкоємцями за законом, що прийняли у спадщину все майно, яке належало ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 33).
До складу спадкового майна входить, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, розташована на території Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 274633 від 18 грудня 2001 року, виданого відповідно до рішення 16 сесії 23 скликання Голодьківської сільської ради народних депутатів від 01 червня 2001 року (т. 1, а. с. 34, 35).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 26 лютого 2024 року № 367390460, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 квітня 2020 року, номер запису 36273428. Також наявна реєстрація обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за номером (спеціальний розділ) 10236941, вид обтяження: арешт нерухомого майна, зареєстрованого на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 20 травня 2015 року № НОМЕР_2 ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві на все нерухоме майно, що перебуває у власності боржника ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 36-38).
Згідно з інформацією з Єдиного реєстру боржників, станом на 26 лютого 2024 року ОСОБА_2 відсутня в Єдиному реєстрі боржників (т. 1, а. с. 39).
01 грудня 2023 року адвокат Шевченко А. М. в інтересах позивача подала до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) адвокатський запит № 55/А.З із вимогою надати інформацію щодо підстав відкриття, закриття виконавчого провадження, змісту та обсягу стягнення, підстав накладення арешту на нерухоме майно (т. 1, а. с. 41-43).
07 грудня 2023 року у відповідь на адвокатський запит Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) листом № 144844/27.1-23 повідомив, що перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 380/492/14-ц, виданого 23 травня 2014 року Тетіївським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 597,09 грн, у якому 30 лютого 2015 року державний виконавець на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (т. 1, а. с. 44).
26 січня 2024 року адвокат Шевченко А. М. в інтересах позивача подала до Голосіївського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) повторний адвокатський запит № 4/А.З із інформацією та запитом щодо того, що листом від 07 грудня 2023 року № 144844/27.1-23 Голосіївським ВДВС у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) частково надано відповідь на адвокатський запит, зокрема вказано, що стягувачем за виконавчим провадженням є ПАТ КБ «Приват Банк», тоді як Єдиний державний реєстр судових рішень не містить ухвали в справі № 380/492/14-ц про заміну сторони стягувача, зважаючи, що позивачем у справі було ПАТ «Акцент-Банк». Просила надати інформацію, чи було в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 здійснено заміну стягувача з ПАТ «Акцент-Банк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 45, 46).
05 лютого 2024 року у відповідь на адвокатський запит Голосіївський ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) листом № 14271/27.1-24 повідомив, що перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 380/492/14-ц, виданого 23 травня 2014 року Тетіївським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 23 597,09 грн, у якому 30 лютого 2015 року державним виконавцем, керуючись пунктом 2 частини першої статті 47 Закону, винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві. Щодо надання копій матеріалів виконавчого провадження зазначено, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 08 грудня 2009 року № 2392/5 «Про затвердження Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби» термін зберігання виконавчих проваджень - 3 роки. Після закінчення терміну зберігання виконавче провадження підлягає знищенню. Станом на 28 грудня 2023 року це виконавче провадження знищено (т. 1, а. с. 47, 48).
30 січня 2024 року у відповідь на заяву представника позивача 26 січня 2024 року Тетіївський районний суд Київської області листом надав копію рішення від 13 травня 2014 року в справі № 380/492/14-ц та одночасно повідомив, що виконавчий лист був направлений стягувачу (ПАТ КБ «ПриватБанк») за його запитом та на підтвердження надано супровідний лист вих. № 5388/14-вих./2/380/163/14 від 12 вересня 2014 року (т. 1, а. с. 51-54).
13 лютого 2024 року листом Тетіївського районного суду Київської області повідомлено, що заява про заміну сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Акцент-Банк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» у цій справі Тетіївським районним судом не розглядалася (т. 1, а. с. 57).
28 лютого 2024 року листом Тетіївського районного суду Київської області № 380/492/14-/1810/2024 підтверджено, що позивачем в справі № 380/492/14-ц було ПАТ «Акцент-Банк»; згідно з архівними даними Тетіївським районним судом Київської області рішення про заміну сторони виконавчого провадження в цій справі не ухвалювалось (т. 1, а. с. 58).
26 лютого 2024 року з метою отримання копії виконавчого листа в справі № 380/492/14-ц та документа про заміну сторони стягувача для подачі до суду разом з цим позовом, представник позивача ОСОБА_6 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з адвокатським запитом №9/А.3 (т. 1, а. с. 61, 62).
06 березня 2024 року листом АТ КБ «Приватбанк», наданим на адвокатський запит, банк повідомив, що не має змоги надати копію документа, на підставі якого здійснено заміну сторони стягувача в межах примусового виконання рішення Тетіївського районного суду Київської області від 13 травня 2014 року в справі № 380/492/14-ц, з тієї підстави, що банк до суду не звертався. Рекомендовано звертатися за копіями документів до суду або виконавчої служби (т. 1, а. с. 63).
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року в справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) виснувала про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (далі - Закон № 606-XIV), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону 606-XIV заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII в редакції, чинній на час пред'явлення позову, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Аналогічна за змістом норма містилась у статті 60 Закону № 606-XIV.
Частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Суд апеляційної інстанції відмічає, що відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
В постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 61-61цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 зазначено, що «вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна».
Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) та від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19 (провадження № 61-6983св20) вказав, що визначення у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає. що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У справі, яка переглядається, встановлено, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 13 травня 2014 року у справі № 380/492/14-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Акцент-Банк» 23 353,49 грн заборгованості за кредитним договором та 243,60 грн судових витрат (т. 1, а. с. 52, 53).
Листами Тетіївського районного суду Київської області від 13 та 28 лютого 2024 року підтверджено, що заява про заміну сторони позивача (стягувача) з ПАТ «Акцент-Банк» на ПАТ КБ «ПриватБанк» у справі № 380/492/14-ц судом не розглядалася; згідно з архівними даними Тетіївським районним судом Київської області рішення про заміну сторони виконавчого провадження в цій справі не ухвалювалось (т. 1, а. с. 57, 58).
Та обставина, що копія рішення у справі № 380/492/14-ц та виданий на його підставі виконавчий лист направлялися Тетіївським районним судом Київської області представнику ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Розрахунковий центр» - Гончаренко Є.В., а також, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 у Голосіївському ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) стягувачем значиться саме ПАТ КБ «ПриватБанк» безумовно не свідчить про те, що оспорюваний позивачем арешт майна боржника накладався державним виконавцем саме в інтересах ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки відповідно до вимог статей 4, 15 Закону України «Про виконавче провадження» процесуальний статус стягувача у виконавчому провадженні має особа, яка зазначена у виконавчому документі, а не в супровідних документах суду чи постановах виконавця.
Крім того, у відзиві на позовну заяву ПАТ «Акцент-Банк» не заперечувало щодо того, що оспорюваний арешт земельної ділянки ОСОБА_2 був накладений державним виконавцем саме в його інтересах (т. 1, а. с. 195), на відміну від АТ КБ «ПриватБанк», яке наголошувало на тому, що державний виконавець під час відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 допустив помилку у найменуванні банку-стягувача, яким ПАТ КБ «ПриватБанк» у справі № 380/492/14-ц ніколи не було.
Суд першої інстанції зазначеного не врахував та помилково визнав АТ КБ «ПриватБанк» належним відповідачем у справі про зняття арешту зі спадкового майна з підстав того, що арешт на нерухоме майно спадкодавця був накладений в інтересах стягувача у виконавчому провадженні щодо стягнення боргу на користь зазначеного банку.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що залучення позивачем до участі у даній справі в якості відповідача АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції ухвалив помилкове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача понесених судових витрат.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, вирішення позову з неналежним відповідачем (складом відповідачів) не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав, в тому числі за необґрунтованості позовних вимог.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).
АТ «Акцент-Банк» не зверталося у цій справі з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 про зняття арешту зі спадкового майна.
Відтак, вимоги апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» щодо повної відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у тому числі і до АТ «Акцент-Банк» про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки)є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення понесених судових витрат ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» у межах цієї справи, а саме 1 453,44 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення понесених судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 1 453,44 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній