Справа № 357/16523/15-ц Головуючий у суді І інстанції Кошель Б.І.
Провадження № 22-ц/824/13157/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року у справі за скаргою акціонерного товариства комерційного банк «ПриватБанк» на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Дубровіна Сергія Ігоровича, заінтересована особа - ОСОБА_1 ,
У квітні 2025 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(далі -АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду зі скаргою, в якій просило визнати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Дубровіна С.І. (далі - приватний виконавець Дубровін С.І.) від 13 вересня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом незаконною та скасувати, а виконавчий лист у справі № 357/16523/15-ц видати представнику банку за довіреності для подальшого його направлення приватному виконавцю.
Вимоги скарги обґрунтувало тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2016 року у справі № 357/16523/15-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № КІСVGA00000004 від 21 лютого 2008 року в сумі 98 774,67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ /1 долар США : 22,41 грн/ складає 2 213 540,35 грн, 35 646,02 грн пені та комісії, а всього - 2 249 186,37 грн.
На підставі вказаного судового рішення 21 квітня 2016 року видано виконавчий лист № 357/16523/15-ц, який перебував на примусовому виконанні в Білоцерківському МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ у Київській області в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, в ході якого державним виконавцем здійснено опис нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 , та 23 лютого 2022 року реалізовано його на електронному аукціоні (торгах) за ціною 2 301 000,00 грн, з яких 2 185 950,00 грн набувачем перераховано на рахунок відділу.
09 червня 2022 року державним виконавцем ВДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМУЮ МЮ (м. Київ) перераховано АТ КБ «ПриватБанк» 1 985 710,00 грн, а 27 лютого 2024 року прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», яку разом із виконавчим документом направлено на адресу банку.
21 червня 2024 року приватному виконавцю Дубровіну С.І. направлено заяву про відкриття виконавчого провадження із проханням стягнути на користь AT КБ «ПриватБанк» заборгованість в сумі 11 757,08 доларів США та судовий збір у розмірі 16 868,90 грн.
09 серпня 2024 року приватним виконавцем стягнуто та перераховано на рахунок стягувача суму боргу у розмірі 163 181,82 грн, що станом на зазначену дату еквівалентно 3 981,02 доларів США по курсу НБУ, а 13 вересня 2024 року - 117 163,45 грн, що станом на зазначену дату еквівалентно 2 838,95 доларів США по курсу НБУ. Загальна сума, яка була стягнута з боржника ОСОБА_1 , відповідає сумі, що зазначена у виконавчому листі у відмітках державного виконавця про виконання рішення суду, а саме всього стягнуто 280 345,27 грн.
07 квітня 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження № НОМЕР_1, з яких вбачалося, що 13 вересня 2024 року приватним виконавцем Дубровіним С.І. було винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним повним виконанням рішення суду.
Заявник вважає зазначену постанову приватного виконавця незаконною, оскільки в разі зазначення у судовому рішенні про стягнення коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачу має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 (провадження № 14-134цс18) та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14- 446цс18).
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 рокускаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Визнано постанову від 13 вересня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, яка винесена приватним виконавцем Дубровіним С.І., про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом незаконною та скасовано.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у зв'язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована сума в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржника існує обов'язок виконати зобов'язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України - гривні. Однак вимоги закону при стягненні боргу за виконавчим листом у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 приватним виконавцем Дубровіним С.І. виконані не були, загалом з боржника було стягнуто 6 819,41 доларів США, що не відповідає сумі, яку банк просив стягнути у заяві про відкриття виконавчого провадження та сумі, яка вказана у виконавчому листі № 357/16523/15-ц. При цьому відмітка державного виконавця у виконавчому листі про визначення залишку суми заборгованості у гривні не може собою змінювати порядок виконання судового рішення щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті. З огляду на викладене, у приватного виконавця не було підстав закінчувати виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови у зв'язку з фактичним виконанням боржником в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Прохацької Т.О. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права,та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 була прийнята приватним виконавцем 13 вересня 2024 року, а зі скаргою до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулося лише 14 квітня 2025 року, тобто через шість місяців після прийняття оскаржуваної постанови.
Судом першої інстанції не з'ясовано та не надано оцінки тому, що заявник пропустив строки звернення зі скаргою на дії приватного виконавця та клопотання про поновлення пропущеного строку подано не було. Суд також не перевірив чи дійсно АТ КБ «ПриватБанк» раніше не отримувало оскаржувану постанову від 13 вересня 2024 року та чи дійсно про її наявність йому стало відомо лише 07 квітня 2025 року.
Звертає увагу апеляційного суду, що банку про оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження від 13 вересня 2024 року стало відомо 10 жовтня 2024 року в рамках розгляду цивільної справи № 357/13240/24, а саме після реєстрації в суді відповіді на відзив на позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, до якої була додана копія постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, прийнята приватним виконавцем Дубровіним С.І.
Крім того, суд першої інстанції не перевірив яким чином заявник визначив залишкову суму боргу у розмірі 11 757,08 доларів США, якщо в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 лютого 2024 року та у виконавчому листі було визначено, що залишок нестягнутого боргу становить 280 345,27 грн.
Визначення розрахунку заборгованості, його розміру та залишку є виключними дискреційними повноваженнями державного виконавця під час виконання виконавчого листа. Стягувач не оскаржив постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та відмітки у виконавчому листі з підстав не зазначення залишку боргу в іноземній валюті, а також щодо його розміру, тим самим засвідчив, що погоджується із визначеним попереднім виконавцем залишком боргу.
Отже, приватний виконавець Дубровін С.І. діяв в межах своїх повноважень, стягнувши з боржника на користь заявника суму залишку боргу, зазначену попереднім виконавцем у виконавчому листі.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили, лише надійшли письмові пояснення АТ КБ «ПриватБанк».
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник боржника - адвокат Прохацька Т.О. підтримала викладені в апеляційній скарзі доводи, просила її задовольнити.
Представник заявника та приватний виконавець в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, а тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка цих учасників справи відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника боржника в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2016 року у справі № 357/16523/15-ц частково задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором № КІСVGA00000004 від 21 лютого 2008 року в сумі 98 774,67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ /1 долар США : 22,41 грн/ складає 2 213 540,35 грн, 35 646,02 грн пені та комісії, а всього - 2 249 186,37 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в сумі 33 737,80 грн, тобто по 16 868,90 грн з кожного.
Вказане судове рішення набрало законної сили 22 березня 2016 року, на його виконання 21 квітня 2016 року видано виконавчий лист № 357/16523/15-ц, який з 26 травня 2016 рокуперебував на примусовому виконанні в Білоцерківському МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ у Київській області в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, де боржником була ОСОБА_1 .
Згідно із протоколом № 569988 про проведення електронного аукціону (торгів) від 23 лютого 2022 року нерухоме майно боржника, а саме квартира АДРЕСА_1 , була реалізована на електронному аукціоні (торгах) за ціною 2 301 000,00 грн, з яких 2 185 950,00 грн набувачем перераховано на рахунок ВДВС у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ).
09 червня 2022 року зазначеним органом ДВС перераховано АТ КБ «ПриватБанк» 1 985 710,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13630 від 09 червня 2022 року.
27 лютого 2024 року старшим державним виконавцем Пилипенко Т.В. винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
У вказаній постанові державним виконавцем зазначено, що залишок боргу становить 280 345,27 грн, виконавчий збір - 28 034,52 грн. У виконавчому листі у пункті 1 розділу: «Відмітки державного виконавця про виконання рішення (постанови) або повернення виконавчого листа стягувачу із зазначенням причин повернення також зазначено: «27.02.24 повернення згідно п 2 ст 37 ЗУ «Про в/п». Залишок боргу 280 345, 27 грн».
21 червня 2024 року AT КБ «ПриватБанк» звернулось до приватного виконавця Дубровіна С.І. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 залишок заборгованості у розмірі 11 757,08 доларів США та судовий збір у розмірі 16 868,90 грн.
При цьому у поданій заяві стягувач наголосив, що у зв'язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована сума в іноземній валюті, визначена у резолютивній частині судового рішення, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням рішення.
Приватним виконавцем Дубровіним С.І. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 булостягнуто з ОСОБА_1 та перераховано на рахунок стягувача борг у розмірі 163 181,82 грн та у розмірі 117 163,45 грн, а всього - 280 345,27 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 256 від 09 серпня 2024 року та № 470 від 13 вересня 2024 року.
13 вересня 2024 року приватним виконавцем Дубровіним С.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у статті 14 ЦПК України у редакції, яка діяла на час ухвалення рішення від 22 лютого 2016 року.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Як встановлено частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2023 року в справі № 2218/25821/2012 (провадження № 61-1864св23) зазначено, що «за змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Частиною другою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист, або у зв'язку із визнанням судом, серед іншого, виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню».
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом..
За змістом статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За правилом статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.
Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
Порядок звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті, визначений у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» є аналогічним тому, що містився у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV), який втратив чинність. Положення вказаних статей є ідентичними.
Велика Палата Верховного Суду виснувала щодо особливостей звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті, зокрема висновки щодо застосування положень статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 606-XIV), у яких вказано, що в разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми в національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена в резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14 (провадження № 14-134цс18)).
У постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, яка переглядається, встановлено, що на примусовому виконанні приватного виконавця Дубровіна С.І. перебував виконавчий лист, виданий Білоцерківським міськрайонним судом Київської області у справі № 357/16523/15-ц щодо боржника ОСОБА_1 , про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № КІСVGA00000004 від 21 лютого 2008 року в сумі 98 774,67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ /1 долар США : 22,41 грн/ складає 2 213 540,35 грн, 35 646,02 грн пені та комісії, а всього - 2 249 186,37 грн, а також судового збору в сумі 33 737,80 грн, тобто по 16 868,90 грн з кожного.
Як видно зі змісту вказаного виконавчого документа та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2016 року, до стягнення з боржника визначена сума боргу в іноземній валюті - доларах США, яка вказана також і в гривневому еквіваленті.
Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, суд вирішив стягнути з боржників грошові кошти саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.
З оглядуна викладене, приватний виконавець зобов'язаний був під час забезпечення проведення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № 357/16523/15-ц від 21 квітня 2016 року керуватися положеннями статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки між стягувачем та боржником існувало валютне грошове зобов'язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США.
Оскільки рішенням суду ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором за кредитним договором № КІСVGA00000004 від 21 лютого 2008 року саме в сумі 98 774,67 доларів США з об'єднанням цієї суми в еквіваленті національної валюти України за курсом НБУ із пенею і комісією, які нараховувалась банком у гривнях, суд першої інстанції вірно вважав неможливим погодитися з тим, що рішення суду виконано у повному обсязі, а відтак постанова приватного виконавця Дубровіна С.І. від 13 вересня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 є неправомірною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги про те, що в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 27 лютого 2024 року та у відповідних відмітках у виконавчому листі № 357/16523/15-ц державним виконавцем було визначено, що залишок непогашеного боргу становить 280 345,27 грн, які і були в подальшому стягнуті приватним виконавцем з боржника, не заслуговують на увагу.
В силу положень Закону України «Про виконавче провадження» виконавець позбавлений права самостійно обирати моделі поведінки при виконанні судових рішень, якщо таке право прямо не передбачено законодавством.
Виконуючи судове рішення, виконавець зобов'язаний вчинити дії, які необхідні для того, щоб визнане судом та перенесене до виконавчого документа зобов'язання вважалось виконаним, а зазначення у рішенні суду двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, є недосконалим підходом до вирішення спорів передусім через те, що вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.
Якщо ж викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, виконавець не наділений повноваженнями самостійно коригувати або уточнювати його зміст. За відповідних обставин виконавець або сторона виконавчого провадження повинні звернутися до суду із заявою про роз'яснення відповідного рішення.
Отже, ані державного, ані приватного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду. Закон України «Про виконавче провадження» прямо передбачає дії приватного виконавця в разі стягнення боргу, що обліковується в іноземній валюті, а відмітка державного виконавця у виконавчому листі про визначення залишку суми заборгованості в національній валюті - гривні не може собою змінювати порядок виконання судового рішення щодо стягнення суми боргу в доларах США.
Зазначений боржником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі факт не оскарження банком постанови про повернення виконавчого документу стягувачу та відповідної відмітки у виконавчому листі з підстав не зазначення залишку боргу в іноземній валюті, а також його розміру, не підтверджує повноти виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2016 року у справі № 357/16523/15-ц та невпливає на висновки суду першої інстанції щодо неправомірності винесеної приватним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність в діях приватного виконавця Дубровіна С.І. ознак неправомірності, а оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята ним поза межами повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», чим безпосередньо порушено права заявника як стягувача.
Суд апеляційної інстанції відхиляє аргументи апеляційної скарги щодо пропуску заявником строку звернення зі скаргою на дії (рішення) приватного виконавця.
Статтею 449 ЦПК України встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного або приватного виконавця та інших посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачено також частинами першою та п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно із частиною п'ятою статті 74 цього Закону передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 124 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10, від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004, від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18).
Вирішуючи питання про дотримання заявником процесуального строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, необхідно виходити з фактичних обставин справи, поведінки заявника та особливостей правозастосовчої практики з питань розгляду такої категорій справ. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи (див. постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19).
Із витребуваних судом першої інстанції у приватного виконавця Дубровіна С.І. матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 вбачається, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження від 13 вересня 2024 року не направлялась АТ КБ «ПриватБанк» у порядку, встановленому статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження», а з матеріалами вказаного виконавчого провадження представник стягувача ознайомилася 07 квітня 2025 року (а.с. 78-80).
Отже, відсутні підстави вважати, що звернувшись 14 квітня 2025 року до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Дубровіна С.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, заявник пропустив установлений законом десятиденний строк для оскарження таких дій виконавця.
При цьому колегія суддів враховує, що під час розгляду скарги в суді першої інстанції боржник та її представник у своїх поданих письмових запереченнях і поясненнях не наводили відповідних доводів щодо пропуску заявником строку на звернення до суду для оскарження дій приватного виконавця, не ставили під сумнів факт обізнаності банку із оскаржуваною постановою тільки 07 квітня 2025 року та не надали жодних доказів на спростування наведених обставин.
В силу принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відтак, безпідставними є доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не перевірено чи дійсно АТ КБ «ПриватБанк» раніше не отримувало оскаржувану постанову від 13 вересня 2024 року та чи дійсно про її наявність йому стало відомо лише 07 квітня 2025 року.
Посилання боржника на те, що банку про оскаржувану постанову від 13 вересня 2024 року могло бути відомо 10 жовтня 2024 року в рамках розгляду цивільної справи № 357/13240/24, а саме після реєстрації в суді відповіді на відзив на позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, до якої була додана копія постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, ґрунтуються на нових доказах у справі, які долучені до апеляційної скарги, проте боржник не навела жодних доводів на обґрунтування причин неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) та від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не наведено жодних поважних причин, що об'єктивно перешкоджали їй подати в суді першої інстанції під час розгляду справи всі наявні у неї та/або відомі їй докази, що мають значення для справи, а також не повідомлено суду про неможливість подання відповідних доказів з об'єктивних причин і не надано документального підтвердження здійснення всіх залежних від неї дій, спрямованих на подання вказаних доказів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття до розгляду на стадії апеляційного перегляду ухвали суду копії відповіді на відзив на позовну заяву про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з додатками та надання йому відповідної правової оцінки в контексті дотримання заявником строку для звернення до суду зі скаргою.
Частинами першою, другою статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (стаття 453 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги АТ КБ «ПриватБанк» і визнання постанови приватного виконавця Дубровіна С.І. від 13 вересня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом незаконною та її скасування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження аргументів апеляційної скарги та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків місцевого суду в оскаржуваному судовому рішенні, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, її учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і недостатніми для того, щоб дії виконавця були визнані правомірними, а оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження- чинною, ухвала суду першої інстанції про задоволення скарги у даній справіпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 рокуу даній справі - без змін.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній