Справа № 753/7932/22 Головуючий у суді І інстанції Лужецька О.Р.
Провадження № 22-ц/824/12577/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С. А.,
суддів: Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Згурівська селищна рада Броварського району Київської області, Друга київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування,
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна тітка - ОСОБА_3 . За її заявою Другою київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 629/2021.Із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори також звернувся ОСОБА_2 .
Після ознайомлення з матеріалами спадкової справи позивачці стало відомо про те, що 24 березня 2021 року ОСОБА_3 нібито було складено заповіт, посвідчений старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області ОСОБА_4 , відповідно до якого вона заповідала все належне їй на день смерті майно відповідачу.
Зазначала, що ОСОБА_3 з 1999 року по день смерті постійно проживала у м. Києві, а тому для складання заповіту їй не було необхідності звертатися до старости села Безуглівка.
Вказаний заповіт був внесений до Спадкового реєстру лише 03 травня 2022 року, тобто більше, ніж через вісім місяців після смерті спадкодавця, а підпис на ньому від імені спадкодавця відрізняється від дійсного підпису ОСОБА_3 .
Вважала, що ОСОБА_3 такого заповіту не складала, а її підпис у заповіті є підробленим.
З урахуванням наведеного, на думку позивачки, волевиявлення спадкодавця щодо складання оспорюваного заповіту не було вільним та не відповідало її дійсній волі, а тому на підставі статей 203, 215, 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вона просила визнати недійсним заповіт від 24 березня 2021 року від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області Теслюком М.В., та визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 2,9798 га, кадастровий номер: 3221955100:12:003:0045, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що староста села Безуглівка ОСОБА_4 та колишня секретар Безуглівської сільської ради Горб С.І. неодноразово фальшували заповіти, користуючись своїм службовим становищем, про що свідчать відкриті джерела із Єдиного державного реєстру судових рішень та сайту Судової влади.
Суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано вважав, що висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) за результатами проведення у справі судової почеркознавчої експертизи від 16 червня 2023 року є суперечливим, неповним та необґрунтованим, у зв'язку з чим відхилив його.
При цьому суд дійшов помилкового висновку, що висновок експертного дослідження Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі - КНДЕКЦ) № ЕД-19/111-23/46447-ПЧ від 07 вересня 2023 року є належним та об'єктивним доказом у справі.
Наголошує на тому, що при призначенні судом почеркознавчої експертизи у КНДІСЕ за клопотанням позивачки судом було витребувано з офіційних державних органів документи, на яких містилися зразки підпису та почерку ОСОБА_3 . На виконання вимог ухвали суду ПриватБанк, Ощадбанк, Територіальний центр соціального обслуговування Дарницького району надали оригінали документів, на яких містяться зразки почерку і підпису заповідача. Таким чином, зазначена експертиза була проведена державною установою за ухвалою суду та при її проведенні як порівняльні зразку підпису використовувались достовірні вільні зразки підпису та почерку ОСОБА_3 , отримані судом з офіційних державних установ та органів.
На клопотання експерта-почеркознавця надати додаткові вільні зразки підпису та почерку заповідача, позивачка не надала таких документів у зв'язку з їх відсутності. Проте відповідач також не надав жодного документу, хоча для проведення почеркознавчої експертизи на його замовлення, яка була проведена після отримання висновку експертизи у КНДІСЕ, він надав п'ятнадцять документів з начебто підписом та почерком ОСОБА_3 , які знаходилися у нього особисто. Всі ці документи були надані для проведення експертизи особисто відповідачем, тобто зацікавленою особою, тому за визначенням, підписи та зразки почерку в цих документах не можуть вважатись, як вільні зразки підпису та почерку.
Разом із тим, висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення у справі судової почеркознавчої експертизи від 16 червня 2023 року було проведено без будь-яких порушень Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.
Крім того, в судовому засіданні сторона позивачки заявляла клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що в матеріалах справи містяться два висновки почеркознавчих досліджень, які протирічать один одному, але суд безпідставно відмовив в його задоволенні, чим порушив вимоги статті 113 ЦПК України, що і призвело до постановлення незаконного рішення.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивачки є необґрунтованими. Вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку зібраним доказам та встановленим обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що підстави для визнання заповіту недійсним, на які посилається позивачка, спростовуються належними, допустимими та достовірними доказами, наданими відповідачем, а саме письмовими документами, показаннями свідків, висновком експертного дослідження КНДЕКЦ № ЕД-19/111-23/46447-ПЧ від 07 вересня 2023 року, висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи № 28823/23-24 від 18 лютого 2025 року, які в сукупності підтверджують той факт, що оскаржуваний заповіт померлої ОСОБА_3 від 24 березня 2021 року був вчинений (підписаний) нею відповідно до її дійсного волевиявлення, а будь-які підстави для визнання його недійсним відсутні.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач та його представник - адвокат Шейко О.О. заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Представник позивачки - адвокат Рибитва О.А. надіслав до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із його хворобою.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з'явилась (див. зокрема,постанови Верховного Судувід 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 990SCGC/20/24 зазначила, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
ТакожВерховний Суд у своїх судових рішеннях, зокрема по справах № 802/562/18-а, № 826/4504/17, звертав увагу на те, що «повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними».
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника позивачки в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи та з огляду на те, що він був належним чином повідомлений про призначене судове засідання в суді апеляційної інстанції, з урахуванням категорії даної справи, строків її розгляду тадоводів апеляційної скарги, в межах яких підлягає перегляду рішення суду першої інстанції, на підставі статей 369, 372 ЦПК України заяву адвоката Рибитви О.А. про відкладення розгляду справи залишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за відсутності сторони позивачки.
Треті особи явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторони відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Позивачка ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України, повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб.
27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
25 січня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, посилаючись на те, що померла ОСОБА_3 була його троюрідною тіткою.
Постановою Другої київської державної нотаріальної контори № 797/02-31 від 23 лютого 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті її рідної тітки - ОСОБА_3 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності померлої на зазначену квартиру.
Листом від 26 травня 2022 року Друга київська державна нотаріальна контора звернулася до Згурівської селищної ради Броварського району Київської області, в якій повідомила про те, що станом на 27 серпня 2021 року згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 27 серпня 2021 року інформація щодо заповіту від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була відсутня. Проте, згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/ спадкові договори) від 26 травня 2022 року, 03 травня 2022 року Регіональної філією міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» у Спадковому реєстрі був зареєстрований заповіт, посвідчений Згурівською селищною радою Броварського району Київської області 24 березня 2021 року за реєстровим № 2-2, від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та просила підтвердити дійсність посвідчення вищевказаного заповіту.
Листом від 26 травня 2022 року Друга київська державна нотаріальна контора просила підтвердити Регіональну філію міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» чи дійсно ними був зареєстрований даний заповіт, надати інформацію щодо дати і місця його посвідчення та даних заповідача.
Листом від 01 червня 2022 року Державне підприємство «Національні інформаційні системи» повідомило, що 03 травня 2022 року Філією було отримано належним чином завірену заяву про державну реєстрацію заповітів та спадкових договорів від 06 квітня 2022 року № 15-12 щодо заповіту, посвідченого 24 березня 2021 року за № у реєстрі нотаріальних дій 2-2 старостою Згурівської селищної ради Київської області від імені заповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі заяви до Спадкового реєстру внесені відомості про вищезазначений заповіт та зареєстрований за реєстровим № 69260271.
22 липня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Другої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в якій повідомив, що на день смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина, на яку померла залишила заповіт на його ім'я на все майно, посвідчений старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області Теслюком М.В. 24 березня 2021 року за реєстровим № 2-2.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 24 березня 2021 року старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області ОСОБА_4 , за яким вона усе своє майно заповіла ОСОБА_2 , складений з дотримання вимог закону, підписаний особисто заповідачем, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її волі, а позивачкою не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною третьою статті 203 ЦК України, згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За правилами статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (частини перша, друга статті 1235 ЦК України).
Стаття 1247 ЦК України визначає загальні вимоги до форми заповіту, змістом частин першої і другої якої визначається, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
У відповідності до положень статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Відповідно до вимог частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Заповіт може бути визнаний недійсним у тому випадку, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що її тітка - спадкодавець не підписувала заповіт, оскільки проживала у м. Києві, хворіла на цукровий діабет і не могла приїхати до с. Безуглівка для посвідчення заповіту старостою села.
З метою доведення цих обставин позивачка заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено ухвалою суду першої інстанції від 20 грудня 2022 року (а.с. 128, 132, 133, т. 2).
Відповідно до висновку експертів КНДІСЕ № 752/753/23-32 від 16 червня 2023 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 753/7932/22, підпис від імені ОСОБА_3 у графі «(підпис)» у заповіт від 24 березня 2021 року, який складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений Теслюком М.В., старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області і зареєстрований в реєстрі за № 2-2, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_3 у стовбці «Підписи осіб їх представників, які звернулись», у графі «Номер нотаріальної дії 2-2» у Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування територіальної громади с. Безуглівка Броварського району Київської області 2021, де за № 2-2 зареєстрований заповіт від 24 березня 2021 року, який складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений Теслюком М.В., старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Встановити, чи виконаний рукописний запис «Заповіт мною прочитано в голос та власноручно підписано. ОСОБА_3 » у заповіті від 24 березня 2021 року, який складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений Теслюком М.В., старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області і зареєстрований у реєстрі за № 2-2, ОСОБА_3 або іншою особою не виявляється можливим з причин, що вказані у пункті 3 дослідницької частини висновку експертів (а.с. 155-166, т. 2).
Разом з тим, відповідач надав суду копію висновку експертного дослідження КНДЕКЦ № ЕД-19/111-23/46447-ПЧ від 07 вересня 2023 року, виготовленого на його замовлення, відповідно до якого підпис в графі «(підпис)» у заповіті від 24 березня 2021 року, посвідченого Теслюком М.В., старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області, виконано ОСОБА_3 .
Рукописний запис «Заповіт мною прочитано в голос та власноручно підписано ОСОБА_3 » в графі «(підпис)» у заповіті від 24 березня 2021 року, посвідченого Теслюком М.В., старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області, виконано ОСОБА_3 (а.с. 194-204, т. 2).
Крім того, згідно висновку експертів КНДІСЕ№ 28823/23-34 від 18 лютого 2025 року за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів, призначеної ухвалою суду від 16 листопада 2023 року за клопотанням позивачки, виконання заповіту від імені ОСОБА_3 , датованого 24 березня 2021 року, в дату, вказану в документі (24 березня 2021 року), не виключається:
- записи та підпис від імені ОСОБА_3 , а також підпис від імені ОСОБА_4 у заповіті від імені ОСОБА_3 , датованому 24 березня 2021 року, виконані раніше липня 2021 року і не виключено, що у вказану в документів дату (24 березня 2021 року); більш точно встановити період виконання досліджених записів і підписів не представляється можливим у межах наданих зразків порівняння;
- встановити час нанесення друкованого тексту та відтиску гербової печатки № 2 від імені Згурівської селищної ради Броварського району Київської області у заповіті від імені ОСОБА_3 , датованому 24 березня 2021 року, не видається можливим у зв'язку із відсутністю відповідних порівняльних зразків, а також через відсутність методик із встановлення абсолютного часу виконання друкованих текстів, нанесених з використанням друкуючих пристроїв з лазерним способом друку (а.с. 76-84, т. 3).
Аналізуючи зміст доказів, що містяться в матеріалах справи, зокрема, наведені висновки експертів, пояснення експертів щодо наданих ними висновків, покази свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновок експертів КНДІСЕ № 752/753/23-32 від 16 червня 2023 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі № 753/7932/22 є суперечливим, неповним та необґрунтованим.
Водночас суд вважав, що висновок експертів КНДІСЕ № 28823/23-34 від 18 лютого 2025 року за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів не викликає сумнівів у його об'єктивності та обґрунтованості, складений особою, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу», а тому приймається до уваги як належний та допустимий доказ у розумінні статей 77-80 ЦПК України на підтвердження обставин підпису у заповіті від 24 березня 2021 року ОСОБА_3 .
Щодо висновку експертного дослідження КНДЕКЦ № ЕД-19/111-23/46447-ПЧ від 07 вересня 2023 року, то суд йому у своєму рішенні не надавав правової оцінки, не ґрунтував свого висновку на ньому, проте не виключив із числа доказів, отже вважав його належним і допустимим.
Проте колегія суддів вважає, що суд першої інстанції до таких висновків дійшов із неправильним застосуванням норм процесуального права.
Положення статей 76, 102 - 113 ЦПК України визначають висновки експертів як один із засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
Частиною шостою статті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно з частиною п'ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У висновку експертного дослідження КНДЕКЦ № ЕД-19/111-23/46447-ПЧ від 07 вересня 2023 року не зазначено, що судовий експерт С. Мендрина обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду, а отже такий висновок не є допустимим доказом у розумінні статті 106 ЦПК України, тому не може оцінюватись судом при вирішення даного спору.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).
З клопотанням про проведення відповідної судової експертизи відповідач до суду не звертався.
Разом із тим, в матеріалах справи наявний висновок експертів КНДІСЕ № 752/753/23-32 від 16 червня 2023 року за результатами проведення у даній справі судової почеркознавчої експертизи.
Суд апеляційної інстанції не може погодитись із районним судом в тому, що висновок зазначеної судової почеркознавчої експертизи є суперечливим, неповним та необґрунтованим.
Так, суд першої інстанції вважав, що у висновку судової почеркознавчої експертизи № 752/753/23-32 від 16 червня 2023 року відсутні будь-які роз'яснення, схематичні результати співставлення підпису померлої ОСОБА_3 на заповіті від 24 березня 2021 року та в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування територіальної громади за 2021 рік зі зразками її підпису на інших документах, не проведено порівняльного аналізу, не зазначено, в яких елементах експерти вбачають розбіжності ознак почерку померлої на різних документах, не візуалізовано такі розбіжності схематично, а ілюстрована таблиця № НОМЕР_2 жодним чином не відображає результати співставлення підписів померлої ОСОБА_3 на різних документах, вчинених у різний час, не є належним обґрунтуванням висновків експертів.
Відповідно до пункту 2.2 висновку судової почеркознавчої експертизи № 752/753/23-32 від 16 червня 2023 року надані на дослідження зразки підпису ОСОБА_3 у договорі про надання соціальних послуг від 25 квітня 2016 року, у анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 16 липня 2012 року, у анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку від без дати, у заяві на видачу картки киянина або на видачу картки киянина як додаткової від 05 серпня 2016 року (справа № 100.40/064-12 Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»), у заяві про приєднання № __ до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) від без дати (справа № 100.40/064-12 Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»), у заяві на встановлення відновлювальної кредитної лінії (кредиту) від 05 серпня 2016 року (справа № 100.40/064-12 Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»), у повідомленні про умови кредитування від 05 серпня 2016 року (справа № 100.40/064-12 Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»), посвідчувальні підписи від 05 серпня 2016 року на копії сторінок паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 від 27 січня 1998 року, у копії сторінок паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 від 27 січня 1998 року, у замовленні від 23 травня 2020 року, у замовленні від 05 березня 2020 року, у замовленні від 02 березня 2020 року, складаються з букви «Т» та розчерку або з букв «Т», «н», «е», великого безбуквового елемента та розчерку. Підписи виконані високо виробленими рухами у вищому за середній темп письма. Координація рухів - вища за середню. Розмір елементів підписів - від великого до малого. Розгін - середній, розстановка - середня. Нахил - правий. Натиск - середній, диференційований. Зв'язність - відрив спостерігається у букві «Т» та після неї, після букви «н», після великого безбуквового елемента. Форма лінії основи підписів - східчаста, за напрямком - піднімається або опускається. Підписи розміщені над бланковою лінією або перетинають бланкову лінію своєю початковою та заключною частинами.
Згідно із пунктом 2.3 зазначеної судової експертизи при порівнюванні досліджуваних підписів від імені ОСОБА_3 із зразками підпису ОСОБА_3 , у кожному випадку порівняння було виявлено розбіжності: частково транскрипції (у зразках підпис складається з букви «Т» та розчерку або з букв «Т», «н», «е», великого безбуквового елемента та розчерку), координації рухів (у зразках відсутні порушення координації рухів першої групи), темпу (у зразках вищій за середній або швидкий) та таких окремих ознак почерку (розбіжні ознаки відмічено цифровими позначками барвною речовиною синього кольору у таблиці 2 рис. 1-14, що додається до висновку експертів):
- розміщення точки перетину рухів по вертикалі при поєднанні великого безбуквового елемента з наступним елементом відносно середньої лінії низхідної частини великого безбуквового елемента (у досліджуваних підписах точка перетину розміщена нижче середньої лінії, у зразках точка перетину розміщена вище середньої лінії, відм. 1);
- взаємного розміщення по вертикалі при виконанні верхніх екстремумів: першого й третього елементів букви «н» (у досліджуваних підписах екстремум першого елемента розміщено нижче екстремума третього елемента, у зразках екстремум першого елемента розміщено вище екстремума третього елемента, відм. 2), четвертого елемента букви «Т» та великого безбуквового елемента (у досліджуваних підписах екстремум четвертого елемента розміщено нижче екстремума великого безбуквового елемента, у зразках екстремум четвертого безбуквового елемента букви «Т» розміщено вище екстремума великого безбуквового елемента, відм. 3);
- взаємного розміщення по вертикалі при виконанні нижніх екстремумів другого й третього елементів букви «Т» (у досліджуваних підписах екстремум другого елемента розміщено вище екстремума третього елемента, у зразках екстремум другого елемента розміщено нижче екстремума третього елемента, відм. 4).
Поряд з тим, при порівнюванні досліджуваних підписів від імені ОСОБА_3 із зразками підпису ОСОБА_3 , у кожному випадку порівняння було виявлено збіжності: розміру, розгону, розстановки, форми та напрямку лінії основи підпису та таких окремих ознак почерку (збіжні ознаки відмічено цифровими позначками барвною речовиною червоного кольору у таблиці 2, що додається до висновку експертів):
- напрямку рухів при виконанні четвертого елемента букви «Т» (ліво окружний, відм. 1);
- взаємного розміщення по вертикалі при виконанні нижніх екстремумів першого й третього елементів букви «н» (екстремум першого елемента розміщено нижче екстремума третього елемента, відм. 2).
Наведені розбіжності ознак почерку стійкі, суттєві, виходять за межі варіативності підписного почерку ОСОБА_3 та у сукупності своїй достатні для висновку про те, що дані досліджувані підписи від імені ОСОБА_3 виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Що стосується збіжних ознак, то вони не суттєві, на категоричний негативний висновок експертів не впливають і пояснюються виконанням цих підписів з наслідуванням якогось справжнього підпису ОСОБА_3 .
Виходячи з наведеного вище, судові експерти КНДІСЕ зробили однозначний та стверджувальний висновок, що підпис від імені ОСОБА_3 у графі «(підпис)» у заповіт від 24 березня 2021 року, який складений від імені ОСОБА_3 та посвідчений Теслюком М.В., старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області і зареєстрований в реєстрі за № 2-2, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Та обставина, що експерти витребовували додаткові матеріали, але провели свої дослідження на підставі лише тих документів, які були надані судом при призначенні відповідної експертизи, не може свідчити про неправильність висновку експертів.
В судовому засідання судові експерти Кириленко Н.Д. та Красюк І.П. пояснили, що їм не вистачало зразків для дослідження і надання відповіді на поставлене питання щодо тексту, написаного у заповіті, проте було достатньо для дослідження самого підпису заповідача.
Отже, експерти дали відповідь лише на питання щодо того, чи підписувався заповіт ОСОБА_3 і ця відповідь була негативна. Щодо встановлення, чи виконаний рукописний запис: «Заповіт мною прочитано в голос та власноручно підписано. ОСОБА_3 » у заповіті від 24 березня 2021 року ОСОБА_3 або іншою особою, експерти не змогли надати відповіді, виходячи із недостатності зразків почерку ОСОБА_3 .
Положеннями частини другої статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Суд першої інстанції вважав висновок експертів КНДІСЕ суперечливим та необґрунтованим. Між тим, позивачка заявляла клопотання про призначення повторної експертизи (а.с. 117, 118, т. 3), яке обґрунтовувала наявністю трьох експертних висновків та необхідністю усунення суперечностей між ними, в задоволенні якого протокольною ухвалою суду від 24 квітня 2025 року було відмовлено.
Колегія суддів із зазначеного висновку вбачає, що він є розгорнутий та достатньо мотивований, при його складанні були досліджені всі наявні в розпорядженні експертів матеріали, необхідні для проведення експертизи, суперечностей в самому висновку не встановлено, він не суперечить наявним матеріалам справи на час проведення експертизи і не викликає сумнівів в його правильності.
Отже, вирішуючи спір між сторонами на підставі поданих сторонами і здобутих в ході розгляду справи доказів, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним через недоведеність позивачкою заявлених вимог, оскільки матеріали справи містять належний і допустимий доказ, а саме висновок судової почеркознавчої експертизи КНДІСЕ № 752/753/23-32 від 16 червня 2023 року, який засвідчив той факт, що ОСОБА_3 за життя заповіт на ім'я ОСОБА_2 не підписувала.
Інші досліджені місцевим судом докази, а саме показання свідків, які повідомили про те, що ОСОБА_3 проживала у будинку ОСОБА_5 та їм відомо було про те, що вона склала заповіт на ОСОБА_2 , не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки лише наявність підпису заповідача на заповіті може підтверджувати його справжню волю. Будь-які інші докази про намір спадкодавця заповідати своє майно певній особі або про те, що він говорив про укладення такого заповіту, не можуть собою замінити сам заповіт, який має бути укладений з дотриманням форми і порядку, посвідчений уповноваженою особою.
З огляду на вищевикладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою належними та допустимими доказами своїх позовних вимог про визнання недійсним заповіту від 24 березня 2021 року, складеного та підписаного від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 , посвідченого старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області Теслюком М.В., з підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України,а саме що волевиявлення заповідача не було вільним на не відповідало її внутрішній волі.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно з усталеною судовою практикою свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Вказана правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 755/7103/18 (провадження № 61-13162св19).
За правилом частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Указана норма не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.
Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до інформаційних довідок Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 07 вересня 2021 року, отриманих на запити Другої київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 жовтня 1997 року, зареєстрованого Київською універсальною біржею за № D4027/11538, та квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03 грудня 1997 року, зареєстрованого Київською універсальною біржею за № D5723/13483 (а.с. 16-19, 176, 177, т. 1).
Крім того, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 400912 від 16 листопада 2009 року, ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 2,9798 га, кадастровий номер: 3221955100:12:003:0045, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області (а.с. 20, 197, 246, т. 1).
23 лютого 2022 року державний нотаріус Погоріла Л.С. прийняла постанову № 797/02-31, якою відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті рідної тітки - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності померлої на спадкове майно (а.с. 220, 221, т. 1).
Зважаючи на вищезазначене, оскільки у позивачки існують обґрунтовані перешкоди для оформлення спадкових прав на вказані квартири та земельну ділянку у нотаріальному порядку, а відповідач не визнає її право на спірне нерухоме майно, з метою забезпечення реалізації її спадкових прав та відповідно до частини першої статті 392 ЦК України колегія суддів дійшла висновку, що порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом визнання за останньою в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на спадкове майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 2,9798 га, кадастровий номер: 3221955100:12:003:0045, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 12 635,48 грн сплаченого судового збору за пред'явлення позовної заяви та 18 953,22 грн - за подання апеляційної скарги на рішення суду, а всього - 31 588,70 грн сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування задовольнити.
Визнати недійсним заповіт від 24 березня 2021 року, складений та підписаний від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений старостою сіл Безуглівка та Свобода Броварського району Київської області ОСОБА_4 .
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спадкове майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 2,9798 га, кадастровий номер: 3221955100:12:003:0045, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Згурівської селищної ради Броварського району Київської області.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31 588,70 грн сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній