Справа № 754/11076/24 Головуючий у суді І інстанції Чекулаєв С.О.
Провадження № 22-ц/824/11432/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С. А.,
суддів: Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Сенс Банк» про стягнення безпідставно отриманих коштів за виконавчим написом нотаріуса, збитків та моральної шкоди,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у справі № 754/5560/18, яке набрало законної сили 10 листопада 2022 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим № 345.
Відповідно до вказаного виконавчого напису було запропоновано задовольнити вимоги АТ «Укрсоцбанк», які виникли на підставі договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 031.29-08/242 та іпотечного договору № 42.02-11/290 від 28 березня 2008 року щодо залишку заборгованості за кредитом у розмірі 65 799,43 доларів США та процентами за користування кредитом у розмірі 76 824,62 доларів США, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме належну позивачці квартиру АДРЕСА_1 .
30 березня 2018 року зазначена квартира була реалізована приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. в межах процедури примусового виконання виконавчого напису на електронних торгах, переможцем яким визнано ОСОБА_2 , яка у свою чергу 19 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу відчужила квартиру на користь ОСОБА_3 .
Позивачка вважала, що отримані банком грошові кошти від реалізації квартири у розмірі 456 946,57 грн є безпідставно набутими, оскільки виконавчий напис нотаріуса було визнано таким, що не підлягає виконанню в судовому порядку, а тому вони підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.
У зв'язку з невиконанням банком зобов'язання з повернення безпідставно одержаних коштів, на думку позивачки, наявні підстави, передбачені статтями 536, 625 та 1214 ЦК України, для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу.
Також, внаслідок втрати житла позивачці була завдана моральна шкода, яка полягала у душевних стражданнях, переживаннях та рецидиві тяжкого онкологічного захворювання. Розмір моральної шкоди позивачка оцінила у 200 000,00 грн.
Крім того, з метою відновлення попереднього майнового стану, а саме придбання нової квартири, позивачка вважала, що в порядку статті 22 ЦК України відповідач повинен відшкодувати їй 1 000 000,00 грн, обґрунтовуючи таку вимогу середньою вартістю аналогічної квартири, яка становить 1 500 000,00 грн.
З урахуванням стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 456 946,57 грн та збитків у розмірі 1 000 000,00 грн, позивачка зможе придбати собі квартиру, яка за параметрами загальної та житлової площі відповідатиме реалізованій банком квартирі АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Сенс Банк», як правонаступника АТ «Укрсоцбанк», безпідставно одержані грошові кошти за виконавчим написом в сумі 456 946,57 грн; 3 % річних у розмірі 23 788,93 грн; інфляційні втрати у розмірі 50 718,70 грн; моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн; збитки у розмірі 1 000 000,00 грн; понесені судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно одержані грошові кошти за виконавчим написом № 345 від 12 січня 2018 року в сумі 456 946,57 грн, 3 % річних від суми безпідставно одержаних грошових коштів у розмірі 23 788,93 грн та інфляційні втрати від суми безпідставно одержаних грошових коштів у розмірі 50 718,70 грн.
Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн та судовий збір у розмірі 4 646,47 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка в особі представника - адвоката Гороховської А.О. просить зазначене судове рішення в частині відмови у стягненні моральної шкоди та збитків, а також зменшення розміру судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що протиправність дій відповідача щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, який в подальшому визнано таким, що не підлягає виконанню, вже була встановлена судовим рішенням у справі № 754/5560/18, що має преюдиціальне значення для даної справи, проте суд першої інстанції, неповно дослідивши вказані обставини, незаконно відмовив позивачці у стягненні заподіяної моральної шкоди.
Зауважує, що внаслідок порушення відповідачем права позивачки, а саме безпідставної примусової реалізації належної їй квартири та набуття безпідставного майна у вигляді грошових коштів за реалізоване майно, позивачка зазнала збитків у вигляді втрати своєї квартири, вартість якої становить суму вище за безпідставно набуте банком майно.
26 вересня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 754/11145/20, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протоколу проведення електронних торгів від 30 березня 2018 року, акта про реалізацію предмета іпотеки від 06 квітня 2018 року, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 12 квітня 2018 року та договору купівлі-продажу від 19 червня 2018 року недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння було залишено без задоволення.
Таким чином відповідачем, без врахування безпідставно набутих 456 946,57 грн, має бути відшкодовано позивачці 1 000 000,00 грн для того, щоб вона мала змогу придбати квартиру для відновлення свого порушеного права.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї вимоги з огляду на те, що, на його думку, позивачкою не доведена вартість втраченої квартири, однак до позовної заяви було додано роздруківку із сайту ОЛХ з пропозиціями продавців щодо продажу квартир, відповідно до якої вартість таких квартир варіюється від 1 632 524,00 грн до 2 040 655,00 грн, тому вимога позивачки про компенсацію різниці від вартості квартири (1 000 000,00 грн) та ціни реалізації квартири (456 946,57 грн), що загалом становить майже 1 500 000,00 грн, не є завищеною.
Крім того, згідно із долученою до апеляційної скарги довідкою про оціночну вартість нерухомого майна вартість квартири у АДРЕСА_2 , становить 1 765 535,62 грн.
У своїй апеляційній скарзі відповідач в особі представника - адвоката Стовбуна О.Й. просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення безпідставно набутих коштів, 3 %річних та інфляційних втрат і ухвалити у цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
На обґрунтування доводів скарги вказує, що боржник не виконав зобов'язання за кредитним договором і позивачкою протилежного не доведено.
При розгляді справи про стягнення безпідставно набутих коштів підлягають з'ясуванню не лише обставини, які встановлюють підстави набуття коштів та їх розмір, але і підстави їх збереження, тобто наявності між сторонами грошового зобов'язання та розміру заборгованості.
Договірний характер правовідносин, що існує між сторонами і на підставі яких виникло право вимоги та обов'язок повернення кредитних коштів, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі представника - адвоката Гороховської А.О.просить вказану апеляційну скаргу відповідачазалишити без задоволення, посилаючись на те, що якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Доводи відповідача про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв'язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки факт визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки - адвокат Гороховська А.О. підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача - адвокат Стовбун О.Й. в судовому засіданні підтримав аргументи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивачки.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на одну з них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що 28 березня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», як кредитором, та ОСОБА_4 , як позичальником, укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 031.29-08/242, згідно з умовами якого позичальнику був наданий кредит в межах максимального ліміту заборгованості у розмірі 65 800,00 доларів США.
28 березня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», як кредитором, та ОСОБА_4 , як позичальником, та ОСОБА_1 , як поручителем, укладено договір поруки № 42.02-11/292, відповідно до якого поручитель зобов'язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених кредитним договором.
Також, 28 березня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір № 42.02-11/290, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
12 січня 2018 року за заявою АТ «Укрсоцбанк» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис за реєстровим № 345, яким було запропоновано кредитору задовольнити свої грошові вимоги до ОСОБА_4 у загальному розмірі 142 624,05 доларів США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
06 квітня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. при примусовому виконанні вказаного виконавчого напису був складений акт про реалізацію предмета іпотеки, згідно якого квартира АДРЕСА_1 була реалізована 30 березня 2018 року на електронних торгах ДП «Сетам» за ціною 456 946,57 грн, що 05 квітня 2018 року перераховані за придбаний предмет іпотеки, включаючи гарантійний внесок.
На підставі рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року АТ «Сенс Банк» (колишнє найменування - АТ «Альфа-Банк») є правонаступником АТ «Укрсоцбанк».
Відповідач ні у поданому до суду відзиві на позовну заяву, ні в судовому засіданні не спростував факт отримання ним грошових коштів від реалізації предмета іпотеки у розмірі 456 946,57 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у справі № 754/5560/18 виконавчий напис, вчинений 12 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим № 345 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , визнано таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 липня 2023 року поновлено дію рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у справі № 754/5560/18.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно набув від позивачки грошові кошти у розмірі 456 946,57 грн, оскільки правові підстави набуття відповідачем вказаних коштів на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню - відпали, а тому отримані відповідачем кошти в сумі 456 946,57 грн підлягають поверненню позивачці відповідно до статті 1212 ЦК України. Також наявні законні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки згідно із частиною другою статті 625 ЦК України інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих на позадоговірне грошове зобов'язання, починаючи з дати набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна (11 листопада 2022 року) і по 05 серпня 2024 року.
Вирішуючи вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди, суд констатував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між стверджувальними позивачкою душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідача. Позивачка добровільно уклала з банком договір іпотеки, у відповідності до умов якого відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису, що виключає протиправний характер його дій. Отже, не виключаючи те, що позивачка безумовно відчувала душевні страждання у зв'язку з реалізацією на електронних торгах належної їй квартири, суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів не вбачав наявність протиправної поведінки відповідача у зверненні стягнення на таку квартиру, яка була предметом іпотеки, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - самою шкодою.
Щодо вимог про стягнення з відповідача збитків, суд першої інстанції врахував, що визначаючи розмір таких збитків, позивачка посилається, як на доказ, на роздруківку (скрін-шот) із сайту оголошень з продажу квартир. Водночас, вказана роздруківка є неналежної якості, що не дозволяє встановити зміст інформації, яка в ній відображена, зокрема неможливо визначити інтернет-ресурс, на якому викладена така інформація, актуальну дату такої інформації, об'єкти нерухомості (їх характеристики), які пропонуються до продажу, а також безпосередньо ціну їх продажу. Суд зазначив, що ціни об'єктів нерухомості на спеціалізованих інтернет-ресурсах далеко не завжди відображають реальну вартість продажу (ціни договору купівлі-продажу) таких об'єктів, а тому не можуть бути джерелом достовірної інформації щодо вартості житла. Інших доказів, які б підтверджували розмір завданих позивачці збитків до суду не надано. Таким чином, суд позбавлений можливості належного та достовірного визначення розміру завданих позивачці збитків і критично поставився до заявленого у позові розміру збитків в сумі 1 000 000,00 грн, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Щодо задоволених позовних вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, 3 % річних та інфляційних втрат
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц).
Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 456 946,57 грн, що були одержані останнім від примусової реалізації предмета іпотеки на електронних торгах на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що отримані відповідачем кошти в зазначеній сумі підлягають поверненню позивачці відповідно до статті 1212 ЦК України.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
Таким чином доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв'язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є необґрунтованими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено примусове відчуження квартири позивачки) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення отриманих від продажу предмета іпотеки коштів.
При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивачки як поручителя, у тому числі майнового, перед відповідачем за таким кредитним договором та її розмір можуть бути предметом окремого судового розгляду.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 623/363/20.
Посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19, від 26 травня 2021 року у справі № 202/7994/17-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 636/951/17, від 10 квітня 2024 року у справі № 183/5849/23, є безпідставними, оскільки спори у цих справах стосувалися інших фактичних обставин справи, зокрема між сторонами були наявні договірні (зобов'язальні) правовідносини і до яких дійсно не можуть бути застосовані норми статті 1212 ЦК України.
Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є похідними від інших вимог ОСОБА_1 щодо кондиційних зобов'язань між сторонами, а відтак правильно задоволенні судом першої інстанції на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України.
Відповідних доводів на спростовування цих висновків суду першої інстанції апеляційна скарга відповідача не містить.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з АТ «Сенс Банк» 456 946,57 грн в якості безпідставно набутих грошових коштів за виконавчим написом нотаріуса, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, а також 50 718,70 грн інфляційних втрат та 23 788,93 грн трьох відсотків річних, нарахованих за період з 11 листопада 2022 року по 05 серпня 2024 року.
Щодо незадоволених позовних вимог про стягнення моральної шкоди
Згідно з частиною першою, пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 296/3325/20 (провадження № 61-6408св21).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).
Суд апеляційної інстанції відзначає, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб'єктивних прав та обов'язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».
Верховний Суд суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою.
Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 , посилаючись на норми статей 23, 1167 ЦК України, стверджувала, що в результаті звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса та реалізації квартири, поки розглядалася справа № 754/5560/18, вона проти своєї волі втратила належну їй квартиру, що спричинило їй душевні страждання та переживання. Вона перебувала у постійному стресі через судові справи щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та під час намагання повернути свою квартиру в межах розгляду справи № 754/11145/20 про визнання проведених електронних торгів недійсними. Наслідком перенесених душевних страждань та нервових стресів стало, за твердженням позивачки, повторне онкологічне захворювання та проходження променевого лікування. На підтвердження зазначених обставин надала копії медичних документів, а саме: копію виписного епікризу за 2022 рік та копії двох аркушів «щоденника лікування» за два дні травня 2022 року.
Проте позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що їй відповідачем АТ «Сенс Банк» завдана моральна шкода.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача моральної шкоди, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачкою не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення й моральної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між стверджувальними нею душевними та психологічними стражданнями і протиправними діями відповідача, а також наслідками.
Як встановив суд, 28 березня 2008 року ОСОБА_1 добровільно уклала з АКБСР «Укрсоцбанк» договір іпотеки № 42.02-11/290, згідно умов якого передала в іпотеку банку у якості забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
У вказаному договорі іпотеки (пункт 1.4) були чітко визначені зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання.
Згідно із пунктом 4.1 договору іпотеки сторони узгодили, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення та предмет іпотеки, тобто, належну іпотекодавцю квартиру.
Підпунктом 4.5.2 пункту 4.5 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Згідно з частиною третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Згідно із частиною першою статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Виконавчий напис є способом захисту прав банку в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Таким чином, звертаючись до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису, АТ «Укрсоцбанк» діяло у відповідності до умов укладеного між сторонами іпотечного договору та вимог закону, що виключає протиправний характер його дій.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивачки про неврахування судом першої інстанції обставин, встановлених у справі № 754/5560/18, які, на її переконання, підтверджують факт протиправності дій відповідача щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, який в подальшому визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року у справі № 754/5560/18 визнано виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню, оскільки цей виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за відсутності умови безспірної заборгованості, а також із пропуском трирічного строку із дня виникнення права вимоги, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат».
Крім того, твердження позивачки про те, що моральна шкода, яка завдана їй відповідачем, пов'язана зі стражданнями, зумовленими примусовою реалізації квартири на електронних торгах, є безпідставними, оскільки Київський апеляційний суд, переглядаючи рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року у справі № 754/11145/20, встановив, що на час проведення електронних торгів виконавчий напис нотаріуса був чинним, а відповідне судове рішення не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, у тому числі й щодо недійсності правочину, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин суд першої інстанції, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність протиправної поведінки відповідача при зверненні до нотаріуса з метою звернення стягнення на квартиру позивачки, яка була предметом іпотеки, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - самою моральною шкодою, що виключає відповідальність за заподіяння шкоди, а тому правильно відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди.
Вказаний висновок суду повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 308/13418/20 (провадження № 61-11373св22) за подібних правовідносин.
Щодо незадоволених позовних вимог про стягнення збитків
За приписами пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду.
При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
Отже, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоду, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок, відповідач доводить відсутність протиправності та вину (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
У частині третій статті 12, частинах першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування.
Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права, зокрема статтею 1166 ЦК України.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач у свою чергу повинен довести наявність шкоди та її розмір.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 759/4781/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 203/2378/14-ц та від 28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16.
За частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитку проведення незалежної оцінки є обов'язковим.
Звіт (висновок експерта) про оцінку майна є належним і допустимим доказом на підтвердження завданих збитків у вигляді витрат, які власник майна мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц.
В силу принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачка, як на підставу своїх вимог про відшкодування збитків, вказувала, що внаслідок звернення стягнення банком за виконавчим написом нотаріуса на квартиру шляхом її реалізації на електронних торгах, вона втратила своє житло, у зв'язку з чим для відновлення порушеного права мусить придбати іншу квартиру.
Як стверджувала ОСОБА_1 , ринкова вартість аналогічної квартири на дату подання позову становить приблизно 1 500 000,00 грн, відтак без врахування безпідставно набутих відповідачем грошових коштів у розмірі 456 946,57 грн останнім має бути відшкодовано їй 1 000 000,00 грн в якості завданих збитків.
На підтвердження заявленого розміру таких вимог позивачка надала до суду роздруківку (скрін-шот) з інтернет-ресурсу із продажу нерухомості, на якому відображена вартість пропозицій квартир у м. Києві (а. с. 20).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, оцінивши вказану роздруківку (скрін-шот) із сайту оголошень з продажу квартир на предмет її відповідності критеріям належності, достовірності та достатності доказів, правильно виходив із того, що ця роздруківка є неналежної якості, що не дозволяє встановити зміст інформації, яка в ній відображена, зокрема неможливо визначити інтернет-ресурс, на якому викладена така інформація, актуальну дату такої інформації, об'єкти нерухомості (їх характеристики), які пропонуються до продажу, а також безпосередньо ціну їх продажу.
Колегія суддів погоджується із районним судом в тому, що ціни об'єктів нерухомості на спеціалізованих інтернет-ресурсах далеко не завжди відображають реальну вартість продажу (ціни договору купівлі-продажу) таких об'єктів, а тому не можуть бути джерелом достовірної інформації щодо вартості житла. Інших доказів, які б підтверджували розмір завданих позивачці збитків до суду не надано.
Таким чином, суд був позбавлений можливості належного та достовірного визначення розміру завданих позивачці збитків і з правомірною критичністю поставиться до заявленого у позові розміру збитків в сумі 1 000 000,00 грн.
Отже, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» в частині компенсації реальних збитків, які позивачка мусить понести на поновлення порушеного права, у зв'язку з їх недоведеністю, так як матеріали справи не містили належних та допустимих доказів на підтвердження дійсної вартості квартири, яка була реалізована в межах процедури примусового виконання виконавчого напису нотаріуса.
Посилання позивачки на долучену до апеляційної скарги довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 23 квітня 2025 року не беруться до уваги під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, оскільки право апеляційного суду приймати нові докази у справі обмежено частиною третьою статті 367 ЦПК України, якою передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте позивачка не навела жодних доводів на обґрунтування причин неможливості подання долучених до апеляційної скарги доказів до суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи по суті спору не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а зводяться лише до незгоди позивачки з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції.
Також колегія суддів погоджується із проведеним судом розподілом витрат позивачки на професійну правничу допомогу у цій справі. Суд першої інстанції у відповідності до вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України та релевантної практики Верховного Суду здійснив належну оцінку поданих позивачкою доказів на підтвердження понесення відповідних судових витрат, частково врахував заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн, наведені у поданому відзиві на позовну заяву, та, застосувавши свої дискреційні повноваження з урахуванням конкретних обставин цієї справи, її перебігу та принципу пропорційності задоволення позовних вимог, на законних підставах стягнув з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 26 000,00 грнвитрат на правничу допомогу.
Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, вірно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Сенс Банк» необхідно залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року у даній справі - без змін.
У такому разі новий розподіл судових витрат в справі не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 квітня 2025 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній