Справа № 755/21799/24 Головуючий у суді І інстанції Коваленко І.В.
Провадження № 22-ц/824/9776/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 933138 від 10 серпня 2023 року у розмірі 43 650,00 грн, а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що 10 серпня 2023 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі - ТОВ «Селфі Кредит») та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 933138, за умовами якого відповідач отримав грошові кошти в сумі 9 000,00 грн строком на 360 днів та зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені цим договором, укладення якого відбулося за допомогою ІТС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток.
01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 01022024, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 933138 від 10 серпня 2023 року.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, обов'язкові платежі, передбачені умовами цього договору, у встановлений строк не здійснював, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 43 650,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9 000,00 грнгрн;заборгованість за відсотками - 34 650,00 грн, що є предметом позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами було укладено кредитний договір № 933138 від 10 серпня 2023 року, який оформлений в електронній формі з використанням електронного підпису, і матеріали справи не містять відомостей про те, що цей договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
Однак матеріали справи і не містять виписки за рахунком відповідача НОМЕР_1 , на який за умовами кредитного договору позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк. Саме собі існування договору про надання споживчого кредиту № 933138 від 10 серпня 2023 року не свідчить про те, що він був виконаний (реалізований). ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі вказаного договору, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу.
З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складений позивачем, доказом не є, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості відповідача за кредитним договором.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 204/7787/21 недоведення суми заборгованості не є підставою для відмови у задоволенні позову банку, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов'язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву.
Розрахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 933138 від 10 серпня 2023 року, який є додатком до позовної заяви, містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такого, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договору, адже місить відомості про позичальника, номер і дату кредитного договору. Судова практика свідчить про те, що розрахунок заборгованості може бути належним доказом існування боргу лише у взаємозв'язку з іншими доказами, а у даному випадку позивачем було надано копію листа-повідомлення про перерахування коштів за вказаним кредитним договором, який містить усі необхідні реквізити, а отже може вважатися первинним документом.
Звертає увагу, що наданий суду розрахунок заборгованості узгоджується із умовами кредитного договору, будь-яких власних контррозрахунків відповідачем на спростування наявності та розміру заборгованості не надано, заперечень щодо факту укладення договору також не було висловлено.
Відсутність у матеріалах справи виписок з особових рахунків абсолютно не свідчить про відсутність у відповідача заборгованості. Щодо виписок позивач зауважує, що виписка по картковому рахунку справді може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту та відсотками, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Однак, враховуючий умови кредитного договору № 933138 від 10 серпня 2023 року, а саме пункту 2.1, за яким кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , відповідачу було перераховано кредитні кошти на банківську карту без відкриття рахунку. Тобто окремий рахунок не відкривався, а отже виписки за даним кредитним договором відсутні, оскільки рух коштів не відображається у цьому випадку на рахунку, зважаючи на те, що останній не відкривався.
Таким чином, позивачем було надано належні докази на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 . При цьому кредитор не отримує повні реквізити банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту РСІ DSS. У зв'язку з чим вищезазначене повідомлення не містить повних реквізитів банківської картки.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов, що в силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що 10 серпня 2023 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір «NewShort» № 933138, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 9 000,00 грн строком на 360 днів. Стандартна процентна ставка 2,2 % в день застосовується у межах вказаного строку кредитування, а знижена процентна ставка 0,01 % в день застосовується якщо споживач до 09 вересня 2023 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за цією датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного у графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту (а.с. 36-56).
Відповідно до пункту 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
10 серпня 2023 року відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено основні умови кредитування, інформацію щодо процентної ставки, порядок повернення кредиту (а.с. 33-35).
На підтвердження виконання ТОВ «Селфі Кредит» зобов'язань щодо перерахування коштів за кредитним договором позивачем надано суду лист-повідомлення від 30 жовтня 2024 року про успішне перерахування коштів від ТОВ «Пейтек» на карту № НОМЕР_1 10 серпня 2023 року о 18:07 год. на суму 9 000,00 грн (а.с. 67).
ТОВ «Селфі Кредит» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму, проте відповідач зі свого боку не виконав умов договору.
Згідно із договором факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року, укладеного між ТОВ «Селфі Кредит», з однієї сторони, та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», з другої сторони, на умовах, встановлених цим договором та відповідно до глави 73 ЦК України фактор набув права вимоги від клієнта та сплатив клієнту фінансування в сумі, що дорівнює ціні договору в порядку та в строки, встановлені договором, а клієнт відступив (передав) факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами (а.с. 70-79).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , за кредитним договором № 933138 станом на 01 лютого 2024 року не виконав зобов'язання щодо повернення кредиту ТОВ «Селфі Кредит» (а.с. 80).
Як визначено у розрахунку заборгованості за договором № 933138 від 10 серпня 2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, станом на 01 лютого 2024 року прострочена заборгованість відповідача за тілом кредиту складає 9 000,00 грн, а за нарахованими відсотки - 34 650,00 грн (а.с. 59-65).
22 листопада 2024 року на адресу відповідача було направлено досудову вимогу, а саме ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вимагало протягом 7 днів з моменту отримання цієї вимоги погасити заборгованість у загальному розмірі 43 650,00 грн (а.с. 83).
Також, на підтвердження позовних вимог до матеріалів справи позивачем долучено копії: Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ «Селфі Кредит»; додатку № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 933138 від 10 серпня 2023 року (графік платежів); акту приймання-передачі реєстру боржників від 01 лютого 2024 року до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року; платіжної інструкції № 74875 від 01 лютого 2024 року щодо оплати за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань щодо ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження порушення боржником своїх зобов'язань та їх розміру, а саме виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) НОМЕР_1 , на який за умовами кредитного договору № 933138 станом на 01 лютого 2024 року позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив факт укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису відповідача одноразовим ідентифікатором Е092, а також відступлення права вимоги за цим договором первісним кредитором на користь позивача відповідно до договору факторингу, і ці обставини в апеляційній скарзі не оспорюються, тому апеляційним судом не перевіряються.
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Колегія суддів вважає, що факт наявності і розміру заборгованості може бути доведено не лише випискою про рух коштів по рахунку, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором з додатками, заявами на переказ готівки, розрахунком заборгованості, довідками з фінансових установ тощо.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 (провадження № 61-9710св22), відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, не є підставою для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання позичальником грошових коштів за кредитним договором.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20)).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
У справі «J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри (постанова Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 523/4865/18).
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності належних доказів у вигляді первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 9 000,00 грн на підставі укладеного між сторонами договору про надання споживчого кредиту.
Такий висновок суду є необґрунтованими та спростовується долученим до позовної заяви листом-повідомленням ТОВ «Пейтек», яке є незацікавленою особою у справі, від 30 жовтня 2024 року про успішне перерахування 10 серпня 2023 року грошових коштів у розмірі 9 000,00 грн на картковий (банківський) рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 67).
Саме такий номер платіжної картки для зарахування коштів було зазначено позичальником у кредитному договорі № 933138 від 10 серпня 2023 року, укладеному з ТОВ «Селфі Кредит».
Враховуючий умови пункту 2.1 кредитного договору, за якими кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , відповідачу було перераховано кредитні кошти на вказану банківську карту без відкриття рахунку.
Суд не врахував, що ТОВ «Селфі Кредит» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму позики на існуючий рахунок позичальника у банку-еквайрі, який вказується самим позичальником.
Тобто позичальнику окремий рахунок у кредитодавця не відкривався, а отже виписки за даним кредитним договором відсутні як такі.
ОСОБА_1 не спростовано факт надання ним всіх особистих ідентифікуючих даних, його платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.
Колегія суддів також не погоджується із висновками суду про те, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на доведення заявленого розміру заборгованості.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України),
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У даній справі позивач надав докази перерахування коштів на банківську картку за номером, який відповідач зазначив у кредитному договорі, а також детальний розрахунок заборгованості, який був проведений ТОВ «Селфі Кредит» і містить як суму отриманого кредиту, так і період нарахування та розмір відсотків за договором.
Наданий позивачем розрахунок є належним доказом наявної заборгованості відповідача за простроченим тілом кредиту та процентами, підтверджує несвоєчасне погашення кредиту і в повній мірі підтверджує доводи позивача про наявність заборгованості за кредитом у загальному розмірі 43 650,00 грн.
При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Суд апеляційної інстанції враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Проте, зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що позивач мав надати суду виключно виписку з особового рахунку клієнта, суд першої інстанції не звернув уваги, що Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, встановлює основні вимоги щодо організації бухгалтерського обліку в банках України, а первісний кредитор не є банківською установою, отже на нього дія Положення не розповсюджується, виписки по особовим рахункам клієнтів не формуються.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача непогашеної заборгованості за кредитним договором № 933138 від 10 серпня 2023 року у розмірі 43 650,00 грн, не врахувавши, що вказана сума боргу по кредиту належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку, який узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального й порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Відповідно до положень частин першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та відповідно до вимог статті 382 ЦПК України з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах цієї справи, а саме 2 422,40 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 633,60 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 6 056,00 грн судового збору.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 933138 від 10 серпня 2023 року у розмірі 43 650,00 грн та 6 056,00 грн сплаченого судового збору
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній