Справа № 756/7743/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/5570/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
13 жовтня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора (в режимі ВКЗ)- ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року,
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року ОСОБА_8 ,який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 09 листопада 2025 року включно, без визначення розміру застави.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були враховані під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу, суттєво не зменшились, доказів того, що обвинувачений не може утримуватися під вартою або існують обставини, які вказують на необхідність зміни запобіжного заходу, не надано, а тому запобіжний захід у виді тримання під вартою слід продовжити.
В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тоді як ні з підозри, ні з обвинувального акту не вбачається викладу обставин, які свідчать про кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ст. 348 КК України. Також вказав, що клопотання не містить посилання на конкретні обставини, на підставі яких суд дійшов висновку про наявність ризиків, адже конкретних доводів на підтвердження ризику переховування не надано та здійснено посилання на тяжкість кримінального правопорушення, що в розумінні ЄСПЛ є неприйнятним, а посилання на наявність у обвинуваченого широкого кола знайомих, які нібито можуть створити йому штучне алібі захисник вважає необґрунтованим, оскільки подія кримінального правопорушення відбувалась за присутності обмеженого кола осіб, окрім цього, звернув увагу на те, що наразі виїзд чоловіків за кордон неможливий. Крім цього, захисник вважає недоведеним і ризик впливу на свідків, експертів, потерпілих та ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки жодного доказу на підтвердження цього не надано, натомість зауважив, що ОСОБА_8 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, сумлінно навчається, перебуває у шлюбі, піклується про рідних та дружину, тобто має міцні соціальні зв'язки, допомагає армії в умовах війни. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити та змінити ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, а саме цілодобовий домашній арешт.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника обвинуваченого, який подану апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для продовження запобіжного заходу, так само як і для його застосування, є зокрема, наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до вимог ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів встановила, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, а тому, враховуючи конкретні обставини вказаного кримінального провадження, обставини з якими закон пов'язує можливість як застосування, так і продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в тому числі наявність ризиків, які давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині необхідності продовження тримання ОСОБА_8 під вартою апеляційна скарга захисника не містить, а його посилання на дані, що характеризують обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_8 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, сумлінно навчається, перебуває у шлюбі, піклується про рідних та дружину, тобто має міцні соціальні зв'язки, допомагає армії в умовах війни, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики та підтверджували б необхідність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою,оскільки він не забезпечить належної процесуальної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому. А тому невчинення обвинуваченим певних дій в минулому не свідчить, що в майбутньому обвинувачений не вчинить дій, спрямованих на переховування від суду, незаконний вплив на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню. При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_8 обвинувачується також у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України і обвинувальний акт на цей час знаходиться на розгляді в суді, а події, які мали місце у вказаному кримінальному провадженні, а саме, за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 348 КК України, відбулись після подій, які були кваліфіковані за ст. 407 КК України, що свідчить про те, що обвинувачений продовжує свою злочинну діяльність.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних запобіжних заходів, то на думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та попередити наявні ризики, у зв'язку із його недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин, а враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, передбаченого ст. 348 КК України, якийзгідно з обвинувальним актом вчинений із застосуванням насильства, то рішення суду першої інстанції про не визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави є обґрунтованим в силу положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Доводи захисника ОСОБА_7 про те, що ні з підозри, ні з обвинувального акту не вбачається викладу обставин, які свідчать про кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ст. 348 КК України, не можуть бути предметом розгляду при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у цьому кримінальному провадженні.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 рокущодо ОСОБА_8 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 рокущодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4