Справа № 761/19484/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4323/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року про відмову у накладенні арешту на майно,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України майора юстиції ОСОБА_7 , яке погоджене прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 22023000000000673 від 30.06.2023 року, виявленого та вилученого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) грн. та на грошові кошти у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22.05.2025 року скасувати у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити нову ухвалу, якою накласти арешт на майно, яке виявлено та вилучено під час проведення санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) гривень; грошові кошти у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) гривень, які належать підозрюваному ОСОБА_8 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор зазначає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та такою, що підлягає скасуванню внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
В доповненнях, які надійшли до апеляційного суду 08 жовтня 2025 року, прокурор зазначає про те, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні клопотання слідчого, суд мотивував своє рішення тим, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, зокрема, в частині накладення арешту на грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) гривень та у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) гривень.
Крім того судом зазначено, що на час розгляду даного клопотання про арешт майна, слідчим не доведено та матеріали клопотання не містять переконливих даних, що вилучені грошові кошти дійсно належать підозрюваному ОСОБА_9 , що свідчить про відсутність об'єктивних підстав для накладення арешту на зазначене майно, а клопотання слідчого про накладення арешту на майно, з метою конфіскації майна, суперечить положенням частини 5 ст. 170 КПК України.
Прокурор зазначає про помилковість посилань слідчого судді на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року, якою відмовлено у задоволені клопотання прокурора, зокрема, в частині накладення арешту на грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) гривень та у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот).
Так, зокрема, серед заперечень сторони захисту стосовно того, що згадані вище грошові кошти не є майном підозрюваного ОСОБА_8 , слугували аргументи, начебто ці гроші належать матері ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Натомість, органом досудового розслідування здобуто додаткові відомості, які нівелюють вказані аргументи сторони захисту та у зв'язку з чим і подано наступне клопотання.
Щодо недоведеності того, що вилучені грошові кошти дійсно належать підозрюваному ОСОБА_8 та відсутності у матеріалах клопотання переконливих даних про їх належність ОСОБА_11 , прокурор зазначає наступне.
Грошові кошти вилучено під час проведення обшуку офісних приміщень та серверної ТОВ «Зехост» за адресою: АДРЕСА_1, з сейфу на робочому місці ОСОБА_8 .
ОСОБА_8 , перебуваючи безпосередньо біля свого робочого місця та свого робочого комп'ютера, власноручно відчинив указаний вище сейф.
Проведеним обшуком встановлено про відсутність як робочого місця ОСОБА_10 , так і будь-яких документів, записників, чернеток тощо, які б вказували на ведення нею господарської діяльності в офісному приміщенні ТОВ «Зехост».
Натомість, обсяг виявлених та вилучених речей та документів у зазначеному офісному приміщенні у повній мірі вказує на належність майна ОСОБА_8 , а також на ведення ним підприємницької діяльності там.
Більш того, сам ОСОБА_8 під час обшуку не висловив жодних зауважень, що грошові кошти належать його матері ОСОБА_12 , а не йому.
На думку прокурора, висновки суду про те, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно, з метою конфіскації майна, суперечить положенням ч. 5 ст. 170 КПК України є хибними, оскільки саме ч. 5 ст. 170 КПК України передбачає накладення арешту на майно підозрюваного, обвинуваченого, якщо є достатні підстави вважати, що суд може призначити покарання у вигляді конфіскації майна.
В даному випадку санкція ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачає застосування конфіскації майна як виду покарання.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Таким чином, прокурор вважає, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2025 року містить невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
В судове засідання власник майна та його представник не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та його представника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів клопотання, 2 відділом 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні під № 22023000000000673, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30.06.2023 року, за підозрою ОСОБА_8 та ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, а також за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
14.04.2022 року у встановленому законодавством України порядку набрав чинності Закону України № 2198-ІХ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки», відповідно до якого внесено зміни Кримінального кодексу України, а саме його положення доповнено ст. 11 «Пособництво державі-агресору».
У ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні отримано інформацію, що на території України здійснює власну господарську діяльність громадянин України ОСОБА_8 разом з громадянином України ОСОБА_13 (торгова марка «ІНФОРМАЦІЯ_3» зареєстрована в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг під номером № НОМЕР_2) шляхом надання послуг з інтернет-хостингу, включаючи shared-хостинг, віртуальні виділені сервери та виділені фізичні сервери).
Вказану господарську діяльність ОСОБА_8 здійснює як фізична - особа-підприємець - ФОП ОСОБА_8 (свідоцтво серії В03 № 836568 20.10.2009 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця), так і у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, а саме: ТОВ «ЗеХост» (ЄДРП 45581529, Київська обл., м. Боярка, вул. Білогородська, буд. 11А, оф. 301).
Встановлено, що ФОП ОСОБА_8 є сертифікованим партнером компанії «ISPsystem», власником якої є юридична особа - АТ «Екзософот» (ІНН РФ 9731012897, м. Москва, бульвар Большой б. 42, прим. 150), є російським розробником платформ для комплексного управління IT-інфраструктурою та співпрацює з органами державного сектору, промисловими і виробничими корпораціями РФ.
Окрім того, ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , незважаючи на повномасштабну збройну агресію РФ проти України та впроваджену санкційну політику України, продовжують співпрацювати із російською компанією ООО «Реєстратор доменних імен РЕГ.РУ» (ІНН РФ 7733568767, м. Москва, просп. Ленінградський, б. 72, к. 3), стосовно якої Указом Президента України № 145/2023 від 10.03.2023 введено санкції строком на 50 років та ООО «Реєстратор Р01» (ІПН РФ 7728365391, м. Москва, пр. Ленінградський, б. 72, кв. 3), засновниками є АТ «Регіональний мережа інформаційний центр» (ІПН РФ 7733573894), стосовно якої Указом Президента України № 145/2023 від 10.03.2023 року також введено аналогічний пакет санкцій.
Окрім того встановлено, що ООО «Реєстратор доменних імен РЕГ.РУ» та АО «Регіональний мережевий інформаційний центр» (має частку у структурі власності ООО «Реєстратор Р01») внесено в реєстр так зв. організаторів розповсюдження інформації Роскомнадзора РФ, з усіма юридично значущими наслідками, що випливають з такого статусу.
Так, відповідно до законодавства країни-агресора, з 1 жовтня 2018 року організатори розповсюдження інформації, серед іншого, зобов'язані зберігати листування, телефонні дзвінки, вихідний трафік та метадані усіх користувачів, а також надавати вказану інформацію за запитом спецслужб рф.
Також одержано відомості, що ОСОБА_8 у вказаній протиправній діяльності сприяє громадянин України ОСОБА_13 , який виконує функції так зв. технічного директора компанії «ІНФОРМАЦІЯ_3».
Зокрема, ОСОБА_8 , перебуваючи у попередній змові з ОСОБА_13 , продовжує співпрацювати, на підставі укладених договорів, із ООО «РЕГ.РУ» та ООО «Реєстратор Р01», за результатами чого отримує від вказаних підприємств платіжні квитанції на своє ім'я за надані послуги, а оплату здійснює, використовуючи доступні рахунки-прокладки та криптографічні гаманці із залученням громадян РФ, які фізично перебувають на території держави-агресора та вчиняють юридично значущі дії (проплати) в інтересах ОСОБА_8 та ОСОБА_13
12.03.2025 року в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 17.02.2025 року, вилучені документи фінансово-господарської діяльності TOB «ЗЕХОСТ» і ФОП ОСОБА_8 та носії інформації, які можуть бути використані як докази обставин, які встановлюються досудовим розслідуванням.
У ході попереднього огляду вказаних речей та документів та з урахуванням наявних матеріалів кримінального провадження, у сторони обвинувачення наявні достатні підстави вважати, що вказані речі та документи можуть зберігати на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Вказані речі на праві власності належать громадянину України ОСОБА_8 , який має статус підозрюваного у кримінальному провадженні.
Крім того, за результатами зазначеного вище обшуку також вилучено:
- грошові кошти у розмірі 13 920 (тринадцять тисяч дев'ятсот двадцять) Євро;
- грошові кошти у розмірі 17 421 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять один) доларів СПІА;
- грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) гривень;
- грошові кошти у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) гривень;
- грошові кошти у розмірі 600 (шістсот) доларів США.
Встановлено, що вказані грошові кошти належать громадянину України ОСОБА_8 , який має статус підозрюваного.
13.05.2025 року (клопотання датоване 12.05.2025 року) старший слідчий в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України майора юстиції ОСОБА_7 за погодженням з прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 22023000000000673 від 30.06.2023 року, виявленого та вилученого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) грн. та на грошові кошти у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) грн.
В обґрунтування доводів клопотання прокурор зазначив, що вказані грошові кошти належать громадянину України ОСОБА_8 , який має статус підозрюваного.
Прокурор посилався на те, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року клопотання слідчого ГСУ СБ України про накладення арешту на майно підозрюваного було задоволено частково.
Вказаним рішенням суду було накладено арешт на все вищезазначене майно, окрім грошових коштів у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) гривень, а також грошових коштів у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) гривень.
При розгляді клопотання сторона захисту посилалась на те, що згадані вище грошові кошти не є майном підозрюваного ОСОБА_8 , і, начебто ці гроші належать матері ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Натомість, органом досудового розслідування здобуто додаткові відомості, які нівелюють вказані аргументи сторони захисту.
Зокрема, аналізом податкових декларацій платника ЄП ФОП ОСОБА_14 за 2023 та 2024 роки, серед іншого встановлено, що податковими адресами, а точніше адресою електронної пошти останньої є саме « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка є тією ж електронною адресою, яку використовує в тому числі у протиправній діяльності, що підтверджено матеріалами кримінального провадження, особисто ОСОБА_8 під час ведення господарської діяльності як ФОП ОСОБА_8 , так і у формі ТОВ «Зехост» номером мобільного телефону значиться НОМЕР_1 , який є особистим номером телефону ОСОБА_8 , який останній використовує, в тому числі у протиправній діяльності, що підтверджено матеріалами кримінальною провадження, особисто ОСОБА_8 під час ведення господарської діяльності як ФОП ОСОБА_8 , так і у формі ТОВ «Зехост».
Більше того, аналіз видів підприємницької діяльності, згідно з КВЕД, ОСОБА_10 , а саме:
62.9 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем;
85.20 Початкова освіта;
85.31 Загальна середня освіта;
85.59 Інші види освіти, н.в.і.у.;
88.91 Денний догляд за дітьми;
62.03 Діяльність із керування комп'ютерним устаткуванням;
62.02 Консультування з питань інформатизації;
62.01 Комп'ютерне програмування;
63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.;
63.12 Веб-портали;
85.10 Дошкільна освіта;
дозволяють обґрунтовано припускати, що такий широкий перелік видів діяльності може свідчити про те, що діяльність контрагента не спрямована на досягнення реальних результатів господарських операцій і має ознаки фіктивності. Непоодинокими є випадки, коли компанії обирають широкий перелік видів діяльності, для прикриття недобросовісної діяльності.
Співробітництво з таким контрагентом може мати негативні фінансові наслідки, тому потребує належної уваги.
При цьому, привертає увагу те, що на момент розгляду вказаного клопотання у ОСОБА_10 видами діяльності є, зокрема, 62.03 діяльність із керування комп'ютерним устаткованням; 62.02 консультування з питань інформатизації; 62.01 комп'ютерне програмування; 63.99 надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 63.12 веб-портали, і вони є ідентичними тим, які значаться у ФОП ОСОБА_8 та ТОВ «Зехост».
Також слідчий зазначав про те, що місце, де був проведений обшук, а саме: офісні приміщення та серверна ТОВ «Захост» за адресою: АДРЕСА_1, є місцем ведення господарської діяльності ОСОБА_10 .
Однак, обшуком встановлено відсутність як робочого місця ОСОБА_10 , так і будь-яких документів, записників, чернеток тощо, які б вказували на ведення нею господарської діяльності в офісному приміщенні ТОВ «Зехост».
Натомість, обсяг виявлених та вилучених речей та документів у зазначеному офісному приміщенні у повній мірі вказує на належність майна ОСОБА_8 , а також на ведення ним підприємницької діяльності там.
Слідчий також посилався на те, що санкцією ч. 1 ст. 111-2 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
З огляду на зміст ст. 111-2 КК України, сторона обвинувачення прийшла до висновку про наявність достатніх підстав вважати, що суд може призначити ОСОБА_8 покарання у виді конфіскації майна, що є підставою згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України для накладення арешту.
Таким чином, з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, а також забезпечення можливої конфіскації як виду додаткового покарання, виникла необхідність у накладенні на нього арешту.
Правовою підставою арешту майна у цьому випадку є забезпечення конфіскації майна як виду покарання, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Ухвалоюслідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України майора юстиції ОСОБА_7 , яке погоджене прокурором другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 22023000000000673 від 30.06.2023, виявленого та вилученого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) грн. та на грошові кошти у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) грн.
Відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти, слідчий суддя зазначив, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року в межах даного кримінального провадження вже вирішувалось питання про накладення арешту на ці грошові кошти, якою було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора, зокрема, в частині накладення арешту на вищезазначені грошові кошти, та слідчим суддею перевірялись доводи сторони захисту щодо належності цього майна підозрюваному, оскільки як підставу для накладення арешту на це майно, слідчий вказував, зокрема накладення арешту, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.
В ході судового розгляду клопотання, слідчий суддя погодився з доводами сторони захисту щодо належності грошових коштів (гривня) матері ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , оскільки такі обставини підтверджуються документами, наданими стороною захисту, зокрема податковими деклараціями, а тому в частині накладення арешту на грошові кошти, у клопотанні слідчого було відмовлено.
Слідчий суддя зауважив, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року набрала законної сили.
Оскільки вказане рішення слідчим до Київського апеляційного суду оскаржено не було, це свідчить про те, що орган досудового розслідування погодився з викладеними в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року висновками суду та реалізував своє право на звернення з клопотанням про арешт цих грошових коштів, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання. При цьому, ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.03.2025 року набрала законної сили, а відтак відповідно до вимог ст. 21 КПК України є обов'язковою і підлягає безумовному виконанню на всій території України.
Слідчий суддя, також, зазначив, що на час розгляду клопотання про арешт майна, слідчим не доведено та матеріали клопотання не містять переконливих даних, що вилучені грошові кошти дійсно належать підозрюваному ОСОБА_8 , що свідчить про відсутність об'єктивних підстав для накладення арешту на зазначене майно.
Більше того, до матеріалів клопотання не долучено ні копії повідомлення про підозру ОСОБА_8 , ні протоколу обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено грошові кошти.
Слідчий суддя зауважив, що ОСОБА_10 не є фігурантом кримінального провадження № 22023000000000673, їй не інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, в тому числі за попередньою змовою з ОСОБА_8 .
Приймаючи до уваги вищевикладене, слідчий суддя дійшов до висновку про відсутність правових підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, а тому вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані належним чином.
Обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на грошові кошти у розмірі 1 074 900 (один мільйон сімдесят чотири тисячі дев'ятсот) грн. та грошові кошти у розмірі 247 600 (двісті сорок сім тисяч шістсот) грн., які було виявлено та вилучено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , слідчий у клопотанні, зокрема, посилався на необхідність збереження даного майна (грошових коштів) з метою конфіскації майна як виду покарання.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого щодо необхідності арешту майна (грошових коштів) з метою конфіскації, як виду покарання, колегія суддів зауважує, що слідчим суддею при розгляді клопотання вірно встановлено, що санкція ч. 1 ст. 111-2 КК України, за якою підозрюється ОСОБА_8 , передбачає покарання у виді позбавлення волі від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Разом із тим, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на грошові кошти з наведених у клопотанні підстав, оскільки, дослідивши клопотання слідчого та долучені до нього матеріали, слідчий суддя дійшов до правильного висновку про те, що матеріали провадження не містять доказів того, що вилучені грошові кошти належать саме підозрюваному ОСОБА_8 .
Положення п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 170 КПК України не допускають накладення арешту на майно будь-якої іншої особи, у тому числі члена сім'ї підозрюваного, крім самого підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Виключень з вказаних положень чинним КПК України не передбачено.
Таким чином, на переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Крім того, звертаючись із клопотанням про накладення арешту на вилучене майно, слідчий не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вказане у клопотанні майно (грошові кошти) не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні слідчого про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Викладені в апеляційній скарзі та доповненнях прокурора доводи про те, що органом досудового розслідування здобуто відомості, які нівелюють аргументи сторони захисту про належність майна (грошових коштів) матері ОСОБА_8 - ОСОБА_10 , є суперечливими та до уваги колегією суддів не приймаються, позаяк, слідчим при зверненні з клопотанням та прокурором при зверненні із апеляційною скаргою не надано будь-яких беззаперечних доказів на спростування висновків слідчого судді про належність такого майна (грошових коштів) матері підозрюваного ОСОБА_8 - ОСОБА_10 .
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Інших підстав для накладення арешту на вилучені грошові кошти, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, у клопотанні слідчого не зазначено.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Також колегія суддів зважує на ту обставину, що прокурором в судовому засіданні було повідомлено про те, що на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000673 від 30.06.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_8 завершено та обвинувальний акт скеровано для розгляду до суду.
При цьому, дискреційні повноваження слідчого судді закінчуються з завершенням досудового розслідування, зокрема, коли обвинувальний акт направлено до суду.
З цього моменту саме суд, якому направлено для розгляду обвинувальний акт, має повноваження оцінювати законність та правомірність арешту майна, накладеного слідчим суддею на стадії досудового розслідування, а також вирішувати клопотання прокурора про накладення арешту з передбачених ст. 170 КПК України підстав.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3