15 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/8453/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач ) до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також - Відділ, відповідач 1), Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також - Державна служба, відповідач 2), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , третя особа) про визнання протиправною та скасування постанови від 30.04.2025 № 159237.
В обґрунтування позову зазначає, що він отримав спірну постанову, прийняту за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт. Позивач зазначає, що автомобіль марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, за усною домовленістю був переданий гр. ОСОБА_2 для власних потреб, зокрема, для перевезення членів його родини, і позивач не був перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому не може нести відповідальності за вчинене правопорушення. Посилаючись на те, що відповідач не мав правових підстав для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу, просив суд задовольнити позов.
12.08.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті подав відзив, у якому заперечував проти позову та зазначив, що постанова винесена в порядку, встановленому законодавством України.
У відповіді на відзив представник позивача наполягає на протиправності спірної постанови та також просить відзив до розгляду не приймати, оскільки він поданий з порушенням строку.
Щодо клопотання представника позивача відносно пропуску строку для подання відзиву.
Положеннями ч. 4 ст. 47 КАС України передбачено, серед іншого, право відповідача подати відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.08.2025 відкрито провадження у справі. Серед іншого, в цій ухвалі запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, надати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази, роз'яснивши, при цьому про необхідність дотримання вимог ст. 162 КАС України.
Як вбачається із підсистеми «Електронний суд», відповідач дану ухвалу про відкриття провадження по справі №620/8453/25 отримав 13.08.2024, тобто строк на подання відзиву почав відраховуватися з дня наступного за днем отримання копії ухвали, тобто з 13.08.2025, а останнім днем визначеного судом строку 27.08.2025. Відзив відповідачем подано 15.09.2025, тобто з пропуском встановленого судом строку. Поважні причини пропуску строку подання відзиву суду не повідомлені.
Юридична природа строків в адміністративному судочинстві полягає у тому, що вони є фундаментальною правовою категорією, оскільки визначають певні моменти, періоди, з настанням та закінченням яких пов'язані конкретні юридичні наслідки; мають вагоме практичне значення, що полягає у забезпеченні реалізації принципів правової визначеності та рівності учасників, їх дисциплінованості; виступають гарантією своєчасного судового захисту прав та інтересів осіб у публічно правових спорах.
Тобто строк, визначений судом для подання відзиву, є безумовним та його настання та сплив регламентовано настанням єдиної процесуальної події, а саме, отриманням ухвали про відкриття провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, суд дійшов висновку розглянути справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
02.04.2025 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві складено Акт № 080047 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом (далі - Акт № 080047).
В Акті № 080047 вказано, що перевірено транспортний засіб марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , та під час перевірки виявлено порушення регулярних автомобільних пасажирських перевезень за маршрутом Козелець - Київ, зокрема, відсутні документи, а саме: схема маршруту, розклад руху, таблиці вартості проїзду, витяг з дозволу та протоколу повірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено вимоги статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», за що передбачена відповідальність встановлена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
16.04.2025 позивач отримав повідомлення від Відділ державного (нагляду) контролю у Чернігівські області Державної служби України з безпеки на транспорті, про розгляд справи, за порушення абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Розгляд справи було призначено на 30.04.2025 з 10:00 до 11:00.
30.04.2025, за результатами розгляду справи, Відділом державного (нагляду) контролю у Чернігівські області Державної служби України з безпеки на транспорті винесена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № 159237 (далі -спірна постанова), та притягнуто позивача до відповідальності за порушення абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн.
16.05.2025 позивачем оскаржена постанова №159237, шляхом направлення скарги до Державної служби України з безпеки на транспорті, за результатами розгляду якої відповідачем 2, постанова від 30.04.2025 № 159237 залишена без змін.
Позивач вважає таку постанову протиправною, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Законодавство про автомобільний транспорт складається із Закону України «Про автомобільний транспорт», яким установлені засади організації та діяльності автомобільного транспорту, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
У статті 1 Закону «Про автомобільний транспорт» (в редакції закону на час виникнення спірних правовідносин) наведено визначення основних термінів, а саме: автомобільний перевізник -фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Завдання та функції державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту визначенні статтею Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідно до частини першої якої, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту, зокрема, спрямовані на забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг та підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб - суб'єктів господарювання на автомобільному транспорті незалежно від форм власності (частина друга статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
За приписами частини сімнадцятої статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина двадцять перша статті 6 Закону №2344-III).
На виконання вимог статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абзацу 2 пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах.
За визначенням, наведеним у частині першій статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. підставах .
Загальні положення щодо перевезення вантажів визначені Главою 8 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема статтею 48 якої установлено перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.
За умовами частини першої статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника -документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Вимоги до товарно-транспортної накладної також установлені цією статтею.
Основні права та обов'язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні визначені статтею 49 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Так, за приписами частини другої указаної норми водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Також, наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників (далі - Правила перевезень вантажів).
За визначенням, наведеним у розділі 1 Правил перевезень вантажів передбачено, що перевізник - це фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (підпункт 11.2 розділу 11 Правил перевезення вантажів) .
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена Розділом V Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тобто спірним у даній справі є правомірність винесення оскаржуваної постанови.
Питання відповідності учасника руху критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом України «Про автомобільний транспорт» в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.
Так, у постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема, досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вирішуючи питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа № 240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд констатував, що положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 620/18215/21).
Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).
У постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
У аспекті наведеного, суд зазначає, що приписи частини другої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону, а саме:
- особа повинна бути суб'єктом господарювання, який надає послугу з перевезення;
- перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах;
- використання транспортного засобу на законних підставах.
Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.
Водночас саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов'язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.
Суд зауважує, що результати перевірки свідчать, що керував автомобілем гр. ОСОБА_2 , який, за поясненнями позивача, здійснював перевезення для власних потреб, а саме своїх родичів, однак вказані обставини посадовими особами Укртрансбезпеки не перевірено, як і не перевірена приналежність позивача до суб'єкта господарювання, який здійснює їхнє перевезення. Тобто перевірку було проведено без належного з'ясування усіх складових виявленого порушення, що свідчить про необґрунтованість оскарженого рішення.
Разом із тим, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та господарських формувань підтверджується факт відсутності реєстрації позивача суб'єктом підприємницької діяльності. Зворотнього відповідачем не доведено.
Ураховуючи те, що у цій справі судом встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, суд дійшов висновку, що відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області оскаржувану постанову прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 380/13118/23.
Згідно з частиною першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не надав суду відзиву та доказів на спростування доводів позивача, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на матеріали справи, позивачем при зверненні до суду з позовною сплачено судовий збір в сумі 968,96грн, що підтверджується квитанцією від 22.07.2025.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 30.04.2025 № 159237.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп), сплачений відповідно до квитанції від 22.07.2025.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Відділ державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті вул. П'ятницька, 39, 610,м. Чернігів,Чернігівський р-н, Чернігівська обл.,14000 код ЄДРПОУ 39816845.
Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті, вул. Антоновича,51, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 39816845.
Повний текст рішення виготовлено 15 жовтня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко