"16" жовтня 2025 р. Справа № 363/3344/25
(ЗАОЧНЕ)
16 жовтня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Підопригори Х.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», що подана представником позивача - адвокатом Усенко М.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
18.06.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором за №300012770 від 03.12.2021 року в розмірі 35 604,75 грн., а також судові витрати. В обґрунтування позову вказано, що 03.12.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «БАНК ФОРВАРД» укладено кредитний договір за №300012770, згідно з умовами якого відповідачка отримала 19 987,20 грн. та зобов'язалась повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом, відповідно до умов цього договору. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору, що підтверджується виписками за кредитним договором. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена. 25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір за №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно вищевказаного договор, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і до відповідачки за кредитним договором за №300012770 від 03.12.2021 року. Станом на дату відступлення права вимоги, заборгованість відповідачки перед позивачем за кредитним договором за №300012770 від 03.12.2021 року становить 35 604,75 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 18 217,97 грн.; заборгованість за відсотками - 3,42 грн.; заборгованість за комісією - 17 383,36 грн.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03.07.2025 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, при цьому надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином, крім того повідомлялась через офіційний портал «Судова влада України» веб-сторінку Вишгородського районного суду Київської області, причини неявки суду невідомі, а тому суд, відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважає можливим вирішити справу на підставі наявних доказів без участі відповідачки.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
16.10.2025 року відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України - у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. А відтак, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, судом встановлено, що 03.12.2021 між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 укладено договір про банківське обслуговування фізичних осіб, шляхом підписання Анкети-заяви за №300012770 про акцепт публічної пропозиції АТ «Банк Форвард», відповідно до умов якого відповідачці було відкрито поточний рахунок та надано кредит, а відповідачка зобов'язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом, відповідно до умов цього договору.
Відповідно до Розділу 2 заяви, відповідачка підписанням власноруч цієї Анкети-заяви про акцепт публічної пропозиції АТ «Банк Форвард» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Банк Форвард» надала згоду та підтвердила усі умови договору.
Згідно із п. 2.1.1. заяви ОСОБА_1 відкритий поточний рахунок у гривні.
Пунктом 2.1.2 заяви позичальниця підтвердила, що приймає публічну пропозицію АТ «Банк Форвард» на укладення цього договору про банківське обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті АТ «Банк Форвард» https://www.forward-bank.com, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийняті ДБО, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування.
У розділі 3 анкети-заяви від 03.12.2021 визначені наступні умови кредитування: сума кредиту 19 987,20 грн.; строк, на який виданий кредит - 1493 днів з 03.12.2021 по 03.01.2026; ставка по кредиту на прострочену частину основного боргу - 0,00001% річних; щомісячна комісія - 597,62; плата за пропущення платежів: перший пропуск - 350,00 грн., другий (підряд) пропуск - 350,00 грн., третій (підряд) пропуск - 400,00 грн., четвертий (підряд) та кожного наступного 400,00 грн. (а.с. 6-10)
Між сторонами у справі узгоджено графік платежів, що є Додатком за №1 до Договору, відповідно до якого було узгоджено суму кредиту, розмір нарахованих процентів, щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості, інші послуги банку, які також нараховані щомісячно, дату повернення кредиту (а.с. 12-14).
АТ «Банк Форвард» свої зобов'язання щодо надання кредиту виконало, перерахувавши на банківський рахунок відповідачки грошові кошти в розмірі 19 987,20 грн., що вбачається з виписки по особовим рахункам (а.с. 23-68)
Таким чином, судом встановлено, що між АТ «Банк Форвард» і відповідачкою в належній формі був укладений кредитний договір, згідно з яким відповідачка отримала кредит та можливість користуватись кредитними коштами зі сплатою відсотків за їх користування, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору кредиту.
25.07.2024 між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» укладений договір за №GL1N426202/1 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого АТ «Банк Форвард»» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» за плату, належні йому права вимоги до відповідачки в сумі 35 604,75 грн., що підтверджується витягом з Реєстру боржників до цього договору (а.с. 74-79, 80).
Частиною 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням викладеного, на підставі ст. ст. 512, 514 ЦК України до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за договором за №300012770 від 03.12.2021 року.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал», ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка утворилась, станом на 09.06.2025 - на момент передачі права вимоги за договором про відступлення права вимоги, в сумі 35 604,75 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 18 217,97 грн.; заборгованість за відсотками - 3,42 грн., заборгованість за комісією - 17 383,36 грн. (а.с. 22)
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 14 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частинах ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)(ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 1077, ч.1 ст. 1084 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами 2 та ч. 3 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до ч. ч. 1-2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі за №496/3134/19 (провадження за №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі за №583/3343/19 (провадження за №61-22778св19) та постанові Верховного Суду від 15.03.2021 року в справі за №361/392/20 (провадження за №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі за №202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п. 1.2 та розд. 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанову Верховного Суду від 08.02.2023 у справі за №359/12165/14-ц (провадження за №61-13417св21)).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09.12.2019 року у справі за №524/5152/15-ц (провадження за №61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу ст. 228 ЦК України нікчемними. Верховний Суд зазначив, що на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавалися.
У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі за №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року у справі за №204/224/21, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з умов кредитного договору комісію нараховано за активізацію послуги «SMS-сервіс» за кожен місяць протягом строку надання послуги, при цьому в кредитному договорі не зазначено в чому саме полягає ця послуга та принципу її нарахування кредитний договір не містить. Разом з тим, банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору.
З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст вищевказаного кредитного договору, укладеного між АТ «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відповідачці встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункт кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними.
Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачки комісії за надання кредиту, нараховану по кредитному договору за №300012770 від 03.12.2021 року в розмірі 17 383,36 грн., а тому в цій частині позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідачка не надала, надані позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачкою жодним чином спростовано не було. Крім цього, доказів на підтвердження чи спростування обставини щодо не укладення договору матеріали справи також не містять, відповідачкою таких не надано, що в силу положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Зважаючи на встановлену ст. 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку ст. 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення договорів, останні у розумінні ст. ст. 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідачка належним чином не виконала своїх зобов'язань за кредитним договором за №300012770 від 03.12.2021 року, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним за №300012770 від 03.12.2021 року в розмірі 18 221,39 грн., що складається із залишку простроченого кредиту та прострочених відсотків є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат:
Відповідно до ст. 141 ЦПК України - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки позов ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» задоволено частково, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 239,70 грн., виходячи з розрахунку: розмір задоволених позовних вимог 18 221,39 грн. * 2 422,40 грн. сума сплаченого судового збору / 35 604,75 грн. розмір заявлених позовних вимог = 1 239,70 грн.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі за №904/4507/18, провадження за №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02. 2020 року у справі за №755/9215/15-ц, провадження за №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява за №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява за №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі за №905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі за №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі за №905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі за №320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі за №911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи за №873/212/21 року, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі за №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі за №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі за №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява за №71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява за №72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява за №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем наданий договір про правничу допомогу за №0206 від 02.06.2025 року, укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет» (а.с. 87), акт наданих послуг з правничої допомоги за №736 від 09.06.2025 року, згідно якого підтверджується, що об'єднання «Апологет» надало ТОВ «Кредит-Капітал» наступні послуги: по боржнику ОСОБА_1 , а саме: Усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта у справі, складення позовної заяви з урахуванням правової позиції Клієнта, подання заяви до суду від імені Клієнта.(а.с. 89)
На підтвердження повноважень представника надано суду ордер про надання правничої допомоги серії ВС№1374343 від 04.06.2025, виписаний на підставі договору про правничу допомогу за №0206 від 02.06.2025.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 року у справі за №810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідачки не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідачки повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.
Таким чином, суд, зважаючи на положення ст. ст. 89, 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, які задоволені частково, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2 000 грн.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідачки слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-268, 274 ЦПК України,
Позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», що подана представником позивача - адвокатом Усенко М.І. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором за №300012770 у загальному розмірі 18 221 (вісімнадцять тисяч двісті двадцять одна) грн. 39 коп.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 239,70 (одна тисяча двісті тридцять дев'ять) грн. 70 коп.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ: 35234236, адреса: 79029, Лвівська обл., м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, 4-й поверх.
Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуюча суддя О.П. Дьоміна