Справа № 362/3829/19 Провадження № 1-кп/358/14/25
16 жовтня 2025 року м. Богуслав
Богуславський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі, в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів (через підсистему відеоконференцзв'язку ЄСІТС), кримінальне провадження (справа №362/3829/19, провадження № 1-кп/358/14/25 щодо:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Васильків, Київської області, маючого повну загальну середню освіту, працюючого водієм ТОВ «Партнери», одруженого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України,-
21 березня 2019 року, близько 08 години 50 хвилин, більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Multivan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_7 , рухаючись по автодорозі сполученням с. Путрівка - а/д Київ-Одеса, Васильківського району, Київської області в напрямку до ад. Київ-Одеса, в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», не переконався в безпеці зміни напрямку свого руху, а саме здійсненні маневру обгону, автомобіля марки «Фольцваген Пасат Б6» реєстраційний номер НОМЕР_2 , за керуванням ОСОБА_8 , котрий рухався попереду в його смузі руху, порушуючи горизонтальну розмітку 1.1. (вузька суцільна лінія) розділу 34 Правил дорожнього руху України, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де в цей момент автомобіль марки ЗАЗ 110270 реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_9 , за керуванням ОСОБА_10 , здійснював маневр повороту ліворуч, в дозволеному місці, в наслідок чого, відбулось зіткнення автомобілів марки Volkswagen Multivan та ЗАЗ.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля ЗАЗ 110270 реєстраційний номер НОМЕР_3 - ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Таким чином, грубе порушення водієм автомобіля «Volkswagen Multivan» реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_4 , вимог пункту 10.1 та горизонтальної розмітки 1.1. (вузька суцільна лінія) розділу 34 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді отримання середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не визнав свою вину у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України. Посилаючись на положення ст. 63 Конституції України відмовився від дачі суду показань щодо обставин даної дорожньо-транспортної пригоди. Просив постановити по справі виправдувальний вирок.
Потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона проживає у с. Путрівці, Васильківського району, Київської області. На автомобілі марки ЗАЗ 110270 реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_9 , вона їздить досить часто. 21 березня 2019 року, близько 08 години 50 хвилин вона рухалась на вищевказаному автомобілі по автодорозі сполученням с. Путрівка - а/д Київ-Одеса. Десь за 50 метрів до повороту їй необхідно було повернути ліворуч. Перед цим вона у дзеркало заднього вигляду бачила, що за нею їхало декілька автомобілів, спереду автомобілів не було. Включивши лівий показник повороту вона почала здійснювати маневр на ліво і коли вже переїхала на зустрічну смугу руху на самому повороті відчула сильний удар. Після дорожньо-транспортної пригоди на місце прибув автомобіль швидкої допомоги і її забрали до лікарні.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що 21 березня 2019 року вранці він рухався автомобілі «Фольцваген Пасат Б6» реєстраційний номер НОМЕР_2 по автодорозі сполученням с. Путрівка - а/д Київ-Одеса. Попереду він бачив автомобіль марки ЗАЗ, на якому був включений показник лівого повороту і потім автомобіль деякий час їхав прямо, а потім почав здійснювати маневр лівого повороту. В цей час його почав обганяти автомобіль марки «Volkswagen Multivan», який рухався позаду його автомобіля, після чого на перехресті сталося зіткнення цього автомобіля та автомобіля марки ЗАЗ, який виконував поворот ліворуч.
Крім показів потерпілої ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_8 , вина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України підтверджується іншими доказами, передбаченими ч. 2 ст. 84 КПК України, які досліджені в судовому засіданні.
Витягом із ЄРДР (т. 3 а.с. 12) підтверджується, що 21.03.2019 зареєстроване кримінальне провадження № 12019110140000380 за ч.1 ст. 286 КК України.
Із протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схеми місця ДТП від 21.03.2019 (т. 3 а.с. 13-19) вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталася на автодорозі сполученням с. Путрівка - а/д Київ-Одеса. Аналізуючи розташування слідової та речової інформації на місці пригоди вбачається згідно схеми ДТП вбачається, що міститься прив'язка початку сліду 1 на відстані 1,8 м від лівого краю проїзної частини. Кінець сліду - зафіксовано візуально біля задньої частини автомобіля Volkswagen (позначка №1 на схемі), кількісна прив'язка - відсутня. Загальна довжина даного сліду 40,9 м. Загальна довжина другого сліду 42м.
Прив'язки початку сліду 1 на схемі ДТП не міститься. Ще один слід починається в місці перехрещення проїзних частин і закінчується - візуально біля задньої частини автомобіля Volkswagen (позначка №1 на схемі), кількісна прив'язка - відсутня. Загальна довжина даного сліду 15м. Положення ТЗ Volkswagen (позначка №1 на схемі) зафіксовано на відстані 9,1 м від заднього правого колеса ТЗ до межі проїзної частини на узбіччя (по напрямку руху ТЗ Volkswagen). Ліве переднє колесо останнього - на відстані 5,0 м від межі проїзної частини на узбіччя (дороги на яку повертав ліворуч ТЗ ЗАЗ). Автомобіль ЗАЗ (позначка №2 на схемі) зафіксовано на відстані 11 м від заднього лівого колеса ТЗ до межі проїзної частини на узбіччя, по напрямку руху ТЗ Volkswagen, а також на відстані 6,1 м від переднього лівого колеса ТЗ до межі проїзної частини на узбіччя дороги на яку повертав ліворуч ТЗ ЗАЗ.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №120 від 26.04.2019 у ОСОБА_10 , 1989 р.н. мали місце тілесні ушкодження: закритий перелом лівої ключиці. Дані тілесні ушкодження виникли від дії тупих предметів, можливо в строк за обставин, вказаних в ухвалі, тобто в умовах дорожньо-транспортної пригоди. Тілесні ушкодження у ОСОБА_10 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, оскільки викликали тривалий розлад здоров'я (більше 21 дня).
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 12-1/870 від 22.05.2019 на момент огляду автомобіля «Volkswagen Multivan» д.н.з. НОМЕР_1 система рульового керування, робоча гальмівна система, елементи підвіски знаходяться в працездатному стані (т. 2 а.с. 137-145).
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 12-1/869 від 22.05.2019 на момент огляду автомобіля «ЗАЗ» д.н.з. НОМЕР_3 система рульового керування, робоча гальмівна система, елементи підвіски знаходяться в працездатному стані. (т.2 а.с. 148-156).
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 12-1/809 від 26.04.2019 року за даних дорожніх обставин, при умові, що автомобіль «Фольцваген Пасат» номерний знак НОМЕР_2 рухався зі швидкістю 40 км/год., можливо зробити висновок, що в діях водія автомобіля «Volkswagen Multivan» номерний знак НОМЕР_1 , вбачаються невідповідність вимогам п.10.1 та горизонтальної розмітки 1.1. розділу 34 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП (т. 2 а.с. 159-163).
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №12-1/1250 від 26.06.2019 року за даних дорожніх обставин, при умові, що автомобіль «Фольцваген Пасат» номерний знак НОМЕР_4 рухався зі швидкістю 40 км/год., можливо зробити висновок, що в діях водія автомобіля «Volkswagen Multivan» номерний знак НОМЕР_1 , вбачаються невідповідність вимогам п.10.1 та горизонтальної розмітки 1.1. розділу 34 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП.
В заданій дорожній ситуації, в діях автомобіля «Таврія» номерний знак НОМЕР_3 вбачаються невідповідність вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП (т.2 а.с. 166-169).
Стороною захисту надано висновок експерта №0381 від 19.11.2019 складений судовим експертом ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 141-146), згідно якого в даній дорожній обстановці водій автомобіля ЗАЗ-1102 д/н НОМЕР_3 ОСОБА_10 перед здійсненням маневрування ліворуч з перетином смуги, якою рухався інший транспортний засіб (автомобіль Volkswagen) в процесі здійснення обгону, за відсутності будь-яких попереджувальних або заборонних знаків та фактичної наявності переривчастої дорожньої розмітки, з технічної точки зору повинна була діяти відповідно до вимог п.п.9.2.б) та 10.1 Правил дорожнього руху. В даній дорожній обстановці, враховуючи фактичні обставини зближення автомобілів, водій автомобіля Volkswagen Multivan д/н НОМЕР_1 ОСОБА_4 з технічної точки зору повинен був дотримуватись швидкісного режиму (90 км/год), а з моменту виникнення небезпеки для руху вжити заходів направлених на уникнення ДТП, тобто діяти відповідно до вимог п.п.12.6.г) та 12.3 Прав дорожнього руху.
В даній дорожній обстановці, в рамках представленого на дослідження об'єму матеріалів справи за відсутності будь-яких попереджувальних або заборони знаків та фактичної наявності переривчастої дорожньої розмітки, в діях водія автомобіля ЗАЗ-1102 д/н НОМЕР_3 ОСОБА_10 вбачаються невідповідності вимог п.10.1 Правил дорожнього руху і вказані невідповідності її дій з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП з підстав, вказаних дослідницькій частині.
В даній дорожній обстановці, в рамках представленого на дослідження об'єму матеріалів справи за відсутності будь-яких попереджувальних або заборонних знаків та фактичної наявності переривчастої дорожньої розмітки, в діях во автомобіля Volkswagen Multivan д/н НОМЕР_1 ОСОБА_4 не вбачається невідповідностей вимогам п.п. 12.6 та 12.3 ПДР відповідно до яких регламентувались його дії з технічної точки зору, і вказані його дії не знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП з підстав, викладених в дослідницькій частині.
В даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля Volkswagen Midtivan НОМЕР_1 невідповідностей вимогам п. 10.1 ПДР, з технічної точки зору не вбачається з підстав, вказаних в дослідницькій частині.
Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної судової автотехнічної експертизи №10444/10445/23-52 від 17.03.2025 ( т. 3 а.с. 50-70) місце зіткнення розташовано на стороні проїзної частини призначеної для руху в напрямку до с. Путрівка, орієнтовно в місці прилягання другорядної дороги до проїзної частини по якій первинно рухались ТЗ-учасників, в межах слідів гальмування автомобіля Volkswagen, дещо перед слідами юзу автомобіля ЗАЗ (які спостерігаються на фотознімках з місця пригоди).
Швидкість руху автомобіля Volkswagen безпосередньо перед зіткненням, із врахуванням величини сумісного переміщення ТЗ Volkswagen та ЗАЗ до місця зупинки, а також приблизної довжини слідової інформації зафіксованої на схемі ДТП до місця контакту, складає приблизно 111... 118км/год. Розрахована величина швидкості руху ТЗ Volkswagen є мінімальною.
З технічної точки зору, водій автомобіля Volkswagen повинен був діяти у відповідності до вимог п. 1.1. Розділу 34 (Дорожня розмітка), п. 12.6 ґ) ПДР, а також у відповідності до вимог п.п. 10.1 та 12.3 ПДР, з моменту виникнення небезпеки для руху останньому.
З технічної точки зору, водій автомобіля ЗАЗ повинна була діяти у відповідності до вимог п. 10.1. ПДР.
За викладених у дослідженні умов, при русі автомобіля Volkswagen зі швидкістю 90км/год без зміни траєкторії руху (ліворуч) та застосуванні екстреного гальмування, ТЗ ЗАЗ встигає залишити межі габаритного коридору ТЗ Volkswagen.
Однак, однозначно оцінити можливість безпечного безконтактного роз'їзду (із урахуванням безпечного бічного інтервалу, у випадку руху ТЗ Volkswagen зі швидкістю 90 км/год, без поперечного відхилення ліворуч та при своєчасному гальмуванні останнього), в рамках даного дослідження, з обсягу наданих на дослідження матеріалів, розрахунковим шляхом, не видається за можливе.
Оцінка висновків експертів, зокрема, в частині аналізу кількісних параметрів прийнятих при дослідженні, виходить за межі компетенції експертів- автотехніків. Разом з цим, в рамках даного дослідження можливо лише вказати, що згідно наведених вище даних рекомендованих науково-технічних та довідкових літературних джерел [7, 8], коефіцієнт зчеплення шин з дорожнім покриттям на ґрунтовому узбіччі складає (р = 0,65... 0,75 ; коефіцієнт зчеплення шин з дорожнім покриттям на трав'яному узбіччі складає (р = 0,5...0,75 .
Величина зупиночного шляху ТЗ Volkswagen, у випадку своєчасного реагування на зміну ДТС складає приблизно : 73,28 …69,7 м (при швидкості - 90 км/год).
З технічної точки зору, виходячи з даних відеозапису встановити дійсну величину відстані, яка була між автомобілями Volkswagen та ЗАЗ, в момент перетину останнім осьової лінії дорожньої розмітки, з обсягу наданих на дослідження матеріалів неможливо.
З технічної точки зору, у діях водія автомобіля ЗАЗ вбачаються невідповідності вимогам п. 10.1 ПДР, які перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної пригоди.
З причин, викладених у дослідженні, дії водія автомобіля Volkswagen не відповідали вимогам п. 12.6 ґ) ПДР, з технічної точки зору. Однак, у категоричній формі неможливо оцінити експертним (розрахунковим) шляхом чи перебували у причинному зв'язку із настанням ДТП, невідповідності дій водія ТЗ Volkswagen вимогам п. 12.6 ґ) ПДР.
За викладених в дослідженні умов, можливо заключити, що дії водія автомобіля Volkswagen не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР та перебували у причинному зв'язку із настанням даної пригоди.
Немає підстав технічного характеру вважати дії водія автомобіля Volkswagen такими що не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР та перебували у причинному зв'язку із виникненням ДТП, з обсягу наданих на дослідження матеріалів.
Для оцінки дій водія автомобіля Volkswagen на предмет відповідності та перебування його дій у причинному зв'язку із виникненням пригоди, в частині виконання вимог п. 1.1. Розділу 34 (Дорожня розмітка) ПДР, не потребує застосування спеціальних знань в галузі автотехніки. Тому, може бути оцінено судом самостійно з урахуванням умов перетину суцільної лінії дорожньої розмітки 1.1, викладених у розділі 34 ПДР та міркувань наведених вище у дослідженні.
Згідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 від 30.05.97 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз'яснив, що у випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.
При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Щодо оцінки висновків експертів: висновку судової автотехнічної експертизи № 12-1/809 від 26.04.2019; висновку судової автотехнічної експертизи №12-1/1250 від 26.06.2019 року та висновку експертів за результатами проведення комісійної судової автотехнічної експертизи №10444/10445/23-52 від 17.03.2025, то суд вважає що висновок експертів за результатами проведення комісійної судової автотехнічної експертизи проведений всебічно, повно та об'єктивно з урахуванням всіх матеріалів кримінального провадження, які були досліджені в судовому засіданні та надані експертам, у тому числі об'єктивно було визначено швидкість руху автомобіля Volkswagen безпосередньо перед зіткненням, із врахуванням величини сумісного переміщення ТЗ Volkswagen та ЗАЗ до місця зупинки, а також приблизної довжини слідової інформації зафіксованої на схемі ДТП до місця контакту, яка склала приблизно 111... 118км/год. Розрахована величина швидкості руху ТЗ Volkswagen є мінімальною, а також експертами зроблено висновок, що дії водія автомобіля Volkswagen не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР та перебували у причинному зв'язку із настанням даної пригоди.
Попередні висновки експертів № 12-1/809 від 26.04.2019 та №12-1/1250 від 26.06.2019, які були отримані на стадії досудового розслідування, грунтувалися при умові, що автомобіль «Фольцваген Пасат» номерний знак НОМЕР_4 рухався зі швидкістю 40 км/год.
Щодо оцінки висновку експерта №0381 від 19.11.2019, який складений судовим експертом ОСОБА_11 та наданий стороною захисту, то цей висновок грунтувався на вихідних даних, які були надані експерту стороною захисту без урахування всіх матеріалів кримінального провадження, які були надані суду та досліджені в судовому засіданні, а тому суд не приймає до уваги даний висновок, зокрема в частині, що в даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля Volkswagen Midtivan НОМЕР_1 невідповідностей вимогам п. 10.1 ПДР, з технічної точки зору не вбачається.
Таким чином, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведеною, та його дії кваліфікуються за частиною першою статті 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_10 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який згідно досудової доповіді за місцем проживання характеризується позитивно.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого не встановлено.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого не встановлено.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; особу обвинуваченого; відсутність обставин, що пом'якшують покарання, суд дійшов висновку що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідним та достатнім покаранням для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді обмеження волі на строк один рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
Зважаючи на те, що ОСОБА_4 вчинив злочин невеликої тяжкості, за який не перебачено покарання у виді позбавлення волі, з моменту вчинення злочину пройшло більше трьох років, обвинувачений не визнав себе винним у вчиненні злочину та просив виправдати, суд керуючись ст. 49 , ч. 5 ст. 74 КК України, дійшов висновку про визнання ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, призначення йому покарання за цією статтею та звільнення від призначеного за даним вироком покарання, у зв'язку із закінченням строків давності.
Посилання захисника у судових дебатах на те, що у разі визнання винуватим ОСОБА_12 у вчиненні злочину, потрібно звільнити останнього від кримінальної відповідальності та закрити провадження у справі не ґрунтуються на вимогах закону.
З даного приводу слід зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Статтею 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: пункт 2) частини першої, три роки - у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Відповідно до частини четвертої статті 12 КК України, злочин, передбачений частиною першою статті 286 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Судом було встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, який вчинено 21 березня 2019 року, тобто на момент ухвалення вироку з дня вчинення злочину пройшло більш як три роки, обвинувачений, раніше не судимий, від слідства та суду не ухилявся, до кримінальної відповідальності не притягувався, тобто перебіг давності не зупинявся та не вчинив нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Також, згідно пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 року, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за статтею 49 Кримінального кодексу України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину невеликої, середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
З аналізу проведеного Верховним Судом України судової практики застосування норм закону про звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) у зв'язку із закінченням строків давності, у випадку заперечення обвинуваченого проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною, а також вимоги закриття справи за відсутністю в діях особи складу злочину, або виправдання, суд повинен провести судовий розгляд справи в повному обсязі, за наявності відповідних підстав, визнати обвинуваченого винним у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, постановивши обвинувальний вирок та призначивши винній особі покарання, і тільки після цього на підставі статті 49, частини п'ятої статті 74 КК України, звільнити її від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та просив виправдати його, а тому за таких обставин порушувати захисником у судових дебатах питання про звільнення від кримінальної відповідальності є необгрунтованою позицією з урахуванням вказаних вище положень нормативних актів.
Також суд звертає увагу на те, що закриття кримінального провадження судом на стадії судового його розгляду допускається у випадку, коли про це надійшло клопотання сторони кримінального провадження. Такого клопотання ніким заявлено не було. За умови, коли обвинувачений не визнав себе винним і наполягав на своєму виправданні, суд не має права самостійно ініціювати питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Щодо цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 про стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 118949,40 гривень та моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 129 КПК України , ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (частини перша та четверта статті 23 ЦК України).
У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР)).
Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України «Про страхування»).
Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV).
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, здійснює потерпілій фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров'я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у розмірі 10 відсотків страхової (регламентної) виплати у зв'язку з її лікуванням та/або втратою нею працездатності, розрахованої відповідно до статей 21-23 цього Закону.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що:
«Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».
Отже, суд акцентує увагу, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці.
У цій справі було встановлено, що ОСОБА_4 27 лютого 2019 року застрахував цивільну відповідальність на користь третіх осіб, яка настає внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у ПРАТ «АСК «ІНГО Україна». Дана обставина підтверджена полісом № АО/0461775. Термін дії страхового полісу із 05 березня 2019 року по 04 березня 2020 року. Згідно страхового полісу одноразова сума на одного потерпілого за заподіяння шкоди життю/здоров'ю потерпілого - двісті тисяч гривень, майну потерпілого - сто тисяч гривень. Таким чином дорожньо-транспортна пригода сталась в період дії страхового полісу, а тому за клопотанням представника потерпілої - адвоката ОСОБА_6 ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 20 листопада 2019 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «АСК «ІНГО Україна», юридична адреса м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову потерпілої ОСОБА_10 до відповідача ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 118949,40 гривень та моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, як поданого до неналежного відповідача.
Відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
У цій справі на залучення експертів понесені витрати: висновок автотехнічної експертизи №12-1/870 - вартість 1884 грн. 12 коп.; висновок автотехнічної експертизи №12-1/86 - вартість 1884 грн. 12 коп.; висновок автотехнічної експертизи №12-1/809 - вартість1570 грн. 10 коп.; висновок автотехнічної експертизи № 12-1/1236 - вартість 1570 грн. 10 коп.; висновок експертів за результатами проведення комісійної судової автотехнічної експертизи №10444/10445/23-52 від 17.03.2025 - вартість 65907 грн. 08 коп.
Таким чином необхідно стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судові витрати понесені на залучення експертів у кримінальному провадженні в сумі 72815 (сімдесят дві тисячі вісімсот п'ятнадцять) гривень 52 копійки.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд -
Визнати винуватим ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 286 КК України і призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк один рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі статті 49 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, у зв'язку із закінченням строків давності.
Відмовити у задоволенні позову потерпілої ОСОБА_10 до відповідача ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 118949,40 гривень та моральної шкоди у розмірі 20000 гривень, як поданого до неналежного відповідача.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави судові витрати понесені на залучення експертів у кримінальному провадженні в сумі 72815 (сімдесят дві тисячі вісімсот п'ятнадцять) гривень 52 копійки.
На вирок суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з моменту проголошення вироку, через Богуславський районний суд.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.
Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий суддя ОСОБА_1