Справа № 357/10332/25
Провадження № 2/357/4698/25
іменем України
15 жовтня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Кича М. В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей,
В липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, посилаючись на наступні обставини.
31 липня 2018 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що було зроблено актовий запис № 918 в книзі реєстрації актів про одруження, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від цього шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданий Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1631; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданий Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), актовий запис № 126.
Діти проживають разом з нею і перебувають на її утриманні, що підтверджується витягом з реєстру Білоцерківської територіальної громади.
Відповідач самоусунувся від обов'язку утримувати дітей. Її заробітку недостатньо для забезпечення в повному обсязі їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідач є молода і фізично здорова людина, працює оператором-шліфувальником в ТОВ Контракт-61» м. Біла Церква. У відповідача немає яких-небуть обставин, що мають істотне значення і можуть бути підставою для звільнення від обов'язку утримувати дітей матеріально.
Просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 аліменти на її користь на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки від заробітку ( доходу ) відповідача, щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з моменту подачі позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття ( а. с. 1-2 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2025 (а.с. 10-11) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання такої фізичної особи.
07.07.2025 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області (а.с. 15).
На адресу суду 30.07.2025 надійшла відповідь з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 16), яка отримана головуючим суддею в даній справі 25.08.2025.
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 02.06.1993 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, згідно витягів з реєстру територіальної громади від 04.07.2025 ( а. с. 7, 8, 9 ), позивач ОСОБА_1 , її малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи те, що позивач зареєстрована в м. Біла Церква та предметом спору є стягнення аліментів на дітей, а також і відповідач зареєстрований в м. Біла Церква, дана справа підсудна Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача (ч. 1 ст. 187 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Ухвалою судді від 27 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 16 вересня 2025 року (а.с. 17-18).
У зв'язку з неявкою відповідача та відсутністю на час розгляду справи відомостей про його належне сповіщення, розгляд справи було відкладено на 15.10.2205 ( а. с. 20 ).
19 вересня 2025 року за вх. № 53736 судом отримано відзив на позовну заяву ( а. с. 25-28 ) з додатками ( а. с. 29-37).
В зазначеному відзиві на позовну заяву вказував на те, що він дійсно працює в ТОВ «Контракт-61» в м. Біла Церква та отримує заробітну плату. Але, при цьому в Білоцерківському відділі ДВС у Білоцерківському районі Київської області 11.07.2025 відкрито виконавче провадження № 78587811 про стягнення з нього штрафу в сумі 34 000 гривень в дохід держави та постановою від 03.09.2025 накладено арешт на кошти боржника. Окрім цього, його батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , переніс складну операцію на серці. Це значного погіршало його стан здоров'я і вимагає постійного нагляду та догляду. В зв'язку з цим, він є особою, яка надає підтримку та допомогу його батькам, зокрема фінансово, які окрім того є пенсіонерами та отримують мінімальну пенсію. Оскільки вони зараз не можуть самостійно утримувати себе, їхній добробут залежить від його допомоги. Просив при винесенні рішення, врахувати його матеріальне становище та позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання двох неповнолітніх дітей в меншому розмірі ніж 1/3 частки.
В судове засідання 15.10.2025 сторони по справі не з'явились.
Так, звертаючись до суду з позовною заявою, в її прохальній частині, позивач ОСОБА_1 просила суд розглядати її позов про стягнення аліментів без її присутності в судових засіданнях. Проти ухвалення заочного рішення не заперечувала ( а. с. 2 ).
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, але на адресу суду повернувся поштовий конверт, причина повернення вказана працівниками пошти, адресат відсутній за вказаною адресою ( а. с. 38 ).
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Крім того, судом враховано, що на попереднє судове засідання ( 16.09.2025 ) відповідач ОСОБА_2 отримав кореспонденцію з суду, про що свідчить наявне поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 23 ).
Крім того, відповідач ОСОБА_2 звернувся з відзивом на позовну заяву, в якому виклав свою позицію стосовно позовних вимог ОСОБА_1 до нього ( а. с. 25-28 ).
Тобто, відповідач ОСОБА_2 обізнаний, що на розгляді в суді перебуває цивільна справи за позовом ОСОБА_1 до нього про стягнення аліментів.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України та враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18 та в постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, позивач скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інших заяв та клопотань на час розгляду справи від учасників судового розгляду на адресу суду не надходило.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи не з'явилися в судове засіданні, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають в зареєстрованому шлюбі, який зареєстровано Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, про що було зроблено актовий запис № 918 в книзі реєстрації актів про одруження, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ( а. с. 3 ).
Згідно з наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданий Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1631 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданий Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), актовий запис № 126 ( а. с. 4, 5 ), батьками малолітніх є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
З наявних у матеріалах справи копійВитягів з реєстру територіальної громади від 04.07.2025 ( а. с. 7, 8, 9 ), позивач ОСОБА_1 , її малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду з вищевказаною позовною заявою позивач наголошувала, що малолітні діти проживають разом з нею та знаходяться на її повному утриманні, відповідач самоусунувся від обов'язку утримувати дітей, її заробітку недостатньо для забезпечення в повному обсязі їх фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, а тому звернулася до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положення ст.3 «Конвенції про права дитини» від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аліменти - це кошти для утримання, які закон зобов'язує платити одного з батьків неповнолітньої дитини. Їх можуть перераховувати в добровільному порядку, а можуть - за рішенням суду.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов'язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов'язок батьків утримувати дитину.
Отже, звертатися до суду та стягувати аліменти за рішенням суду є правом позивача.
Згідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ст. ст. 150, 157 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та утриманні.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі № 490/4522/16-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.
Згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
На підставі ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджується за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Згідно ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом вищенаведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.
При цьому закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 р. по справі № 490/4522/16-ц.
Такий правовий висновок міститься і в постанові КЦС ВС від 11.03.2020 № 759/10277/1 (61-22317св19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Так, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву позивача, відповідач позовні вимоги визнав частково, не заперечував свого обов'язку про утримання дітей та стягнення з нього аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Лише, у відзиві на позов, відповідач просив суд стягнути аліменти в меншому розмірі ніж 1/3 частка, обґрунтовуючи тим, що в Білоцерківському відділі ДВС у Білоцерківському районі Київської області 11.07.2025 відкрито виконавче провадження № 78587811 про стягнення з нього штрафу в сумі 34 000 гривень в дохід держави та постановою від 03.09.2025 накладено арешт на кошти боржника, а також він надає своїм батькам підтримку та допомогу, зокрема фінансово, які окрім того є пенсіонерами та отримують мінімальну пенсію. До того ж, його батько ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , переніс складну операцію на серці.
Водночас, до відзиву з боку відповідача не було надано жодного належного та допустимого доказу зазначеному, а саме тому, що останній фінансово допомагає батькам, в тому числі, допомогу ( фінансову ) батьку після операції на серці.
Не заслуговують на увагу і доводи відповідача, викладені у відзиві, як підстава для стягнення аліментів в іншому розмірі ніж 1/3 частина, наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення штрафу в дохід держави, оскільки такапідстава, як наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення штрафу в дохід держависама по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів. Зменшення аліментів можливе лише за певних обставин, які мають бути доведені в суді, наприклад, погіршення матеріального стану платника, втрата роботи або значні витрати на лікування та догляд, як і наявність постанови про накладення арешту на кошти боржника ( ОСОБА_2 ),самапостанова державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника не є підставою для зменшення розміру аліментів. Арешт на кошти - це засіб примусового виконання судового рішення, а не зміна обставин, що впливає на розмір аліментів. Зменшити розмір аліментів можна через суд за наявності окремих підстав, таких як зміна сімейного стану або значне погіршення фінансового становища платника.
В свою чергу, відповідач не спростував, а навпаки підтвердив у відзиві на позов, що він працює в ТОВ «Контракт-61» в м. Біла Церква та отримує заробітну плату.
Крім того, не заслуговують на увагу і доводи відповідача, які викладені у відзиві на позов, що на даний час діти фактично проживають не з позивачем, перебувають під опікою матері позивача, оскільки таких доказів не додано до відзиву з боку останнього.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, чинне законодавство визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Розмір аліментів встановлюється судом в залежності від заявлених позовних вимог та з урахуванням норм Сімейного кодексу України.
Той із батьків, з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України.
Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері/батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Отже, відповідно до норм Сімейного кодексу України, аліменти на двох дітей становлять - однієї третини.
Законом не передбачено звільнення платника аліментів від зобов'язання щомісячної сплати аліментів на утримання дитини в разі втрати роботи чи перебуванні в статусі безробітного.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду роз'яснив, що батько не може бути звільнений від сплати аліментів на тій підставі, що він не працює і на його утриманні знаходиться непрацездатна мати. Вказані факти також не є достатньою підставою для зменшення присудженого нижчими судами розміру аліментів.
Відповідна постанова у справі № 234/6207/17 (№ 61-7802св18) була ухвалена 15 травня 2018 року.
Отже, нормами чинного законодавства визначено, що відсутність доходів не знімає з боржника обов'язки по сплаті аліментів.
До того ж, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц, провадження № 61-46794св18.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Отже, батьки рівні не тільки в правах на дитину, але і в обов'язках щодо її забезпечення.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, при визначенні розміру аліментів, суд оцінює надані докази в їх сукупності, виходячи з принципу розумності, при цьому виходить також із захисту інтересів дитини, забезпеченням необхідних для її життєдіяльності, збереження рівня життя, який дитина має тоді, коли утримується для забезпечення гармонійного розвитку, прожитковий мінімум на дитину відповідного віку, визначений законодавством, обов'язок обох батьків утримувати дітей, матеріальний стан позивача, фізичний та майновий стан відповідача, яка є особою працездатного віку.
На переконання суду 1/3 частина заробітку відповідача на даний час є об'єктивною з огляду на вимоги закону, розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідає встановленим судом обставинам справи та наданим доказам.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення аліментів на утримання дитини підлягають задоволенню та з ОСОБА_6 підлягають стягненню аліменти на користь позивача ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04 липня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Враховуючи зміст ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Згідно ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, матірдитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.
Значне погіршення матеріального становища батька, може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 462/4973/15-ц.
В даному випадку, мати дитиниможе подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів, а батько дитини відповідно у разі погіршення матеріального становища вимогу про зменшення розміру аліментів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З 1 січня 2025 року відповідно до Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» ставки судового збору змінюються.
Як визначено у Законі, судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення заборгованості, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує, що оскільки позивача ОСОБА_1 звільнено від сплати судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягають стягненню судові витрати у сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок ), які підлягали сплаті в 2025 році при зверненні до суду.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 179, ст. ст. 180-184, ч.1 ст. 191 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 19, 82, 133, 141, 211, 247, 265, 273, 274, 353-355, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 51 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Конвенцією ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітніх дітей, - задовольнити.
Стягувати із відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , аліменти на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , на утримання двох малолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи 04 липня 2025 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ,судовий збір на користь держави в сумі 1 211,20гривень(одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йомурішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ,РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Повне судове рішення складено 15 жовтня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов