Справа № 275/661/25
16 жовтня 2025 року селище Брусилів
Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - Миколайчука П.В.,
із секретарем судового засідання - Довгаленко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утриманні дітей, -
Короткий зміст позовних вимог
11.07.2025 позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей. В обґрунтування позовних вимог вказала, що 14.02.2015 між сторонами було зареєстровано шлюб. В шлюбі у них народилися діти - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають з позивачкою та перебувають на її утриманні. Між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру аліментів.
Враховуючи вказане, просила стягнути з відповідача на її користь аліменти за минулий час (з моменту розлучення 04.06.2024) та стягувати в подальшому до досягнення повноліття дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 4 000 гривень на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дітьми повноліття.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії
Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 17.07.2025 відкрито провадження у даній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивачка не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом надсилання ухвали про відкриття провадження та судових повісток на зареєстровану адресу проживання. Про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення розгляду справи не подавава. Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннями ст. 280 ЦПК України.
На підставі ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
14.10.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, повідомив про складання повного рішення 16.10.2025.
Фактичні обставини встановлені судом
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 18.08.2015, видане Виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с.6).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 12.07.2019, видане Житомирським міськрайонним відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (а.с.5).
ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом із синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №562 від 11.09.2024, виданою відділом реєстрації місця проживання управління ЦНАП Коростишівської міської ради (а.с.9).
Інших доказів суду не надано, з клопотанням про їх витребування сторони не зверталися.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини
Відповідно до ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року, батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 XII 78912 та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. У ч. 1 ст. 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно частин 8, 9 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно із ст.141 СК України, мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 2, 3 ст. 181 СК України).
Згідно вимог ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів, суд приймає до уваги обставини, що мають значення, а саме: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частин 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Відповідно до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оскільки діти проживають з позивачкою, остання має право на стягнення аліментів. Добровільно сторони не вирішили питання сплати аліментів, тому позивачка бажає отримувати аліменти за рішенням суду та просить їх стягувати у фіксованій сумі по 4 000 грн на кожну дитину.
ОСОБА_1 зазначає, що відповідач є працездатною особою, інших дітей чи непрацездатних членів сім'ї на утриманні немає.
Однак, всупереч вимогам ч. 1 ст. 182 Сімейного Кодексу України, позивачкою не надано жодних доказів щодо стану здоров'я та матеріального становища дітей; стану здоров'я та матеріального становище платника аліментів; наявності у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інших обставини, що мають істотне значення.
Підсумовуючи викладене вище, призначаючи розмір аліментів, відповідно до ст. 182 СК України, суд враховуючи доводи позивача про потребу у матеріальній допомозі на утримання двох дітей, а також беручи до уваги рівний обов'язок обох батьків брати участь в утриманні неповнолітніх дітей, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню аліменти на утриманні двох неповнолітніх дітей в розмірі 6 000 гривень щомісячно (по 3 000 грн на кожну дитину). За встановлених обставин справи, суд вважає вказаний розмір аліментів, стягуваних з одного з батьків, необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, підстав для інших висновків суду не надано.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів за минулий період (з 04.06.2024) в розмірі по 4 000 грн на кожну дитину суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:
- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;
- неможливість одержання аліментів у зв'язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.
Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов'язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів, необхідних для утримання дітей.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18.
Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.
Обов'язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, а факт умисного ухилення від виконання обов'язку по утриманню дитини після вжиття позивачем таких заходів. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов'язок по утриманню дитини, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов'язку.
Позивач має надати суду докази того, що, вчиняючи дії тим чи іншим способом, відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обов'язку по утриманню.
Разом з тим, ОСОБА_1 не надала суду жодних належних та допустимих доказів вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом спірного періоду, за який позивач просить стягнути аліменти, а саме з 04.06.2024 по 11.07.2025, та ухилення відповідача від сплати аліментів в такий період.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено про те, що заходів досудового врегулювання спору між сторонами не вживалося.
За загальним правилом, визначеним СК України та зазначеною вище судовою практикою вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.
Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час не підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей за період з 04.06.2025 по 11.07.2025 (дату подання позову до суду) задоволенню не підлягають.
Отже, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів необхідно задовольнити частково.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, рішення суду підлягає до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Згідно ч.1 ст.191 СК України - аліменти на дітей присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову - з 11.07.2025.
Розподіл судових витрат
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з вказаним позовом, а відповідач від сплати судового збору під час розгляду даної справи не звільнений, то на підставі ч.6 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у виді судового збору в розмірі 1 211,20 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.180, 181, 182, 183 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-274, 279, 280-282, 288, 289, 354, 430 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі по 3 000 (три тисячі) гривень щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.07.2025 і до досягнення старшою дитиною повноліття, а саме - до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Допустити негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у виді судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте Брусилівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не будуть подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Заочне рішення складено 16.10.2025.
Реквізити сторін у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя П.В. Миколайчук