Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 жовтня 2025 року справа №520/1682/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ніколаєва Ольга Вікторівна, розглянувши у порядку письмового провадження заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Харківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №520/1682/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі №520/1682/25 адміністративний позов - задоволено повністю. Зокрема, зобов'язано Головне управління Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 10.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №520/1682/25 - заяву адвоката Коломойцева Миколи Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про виправлення описки у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025у справі №520/1682/25 - задоволено. Виправлено описку у вступній та резолютивній частинах рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі №520/1682/25, виклавши у наступній редакції:
"Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи «Качанівська виправна колонія №54» (провулок Вишневий, 16, місто Харків, Харківська область, 61124, код ЄДРПОУ: 08564564) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.01.2020 по 26.12.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 10.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-IX на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов'язати Державну установу «Качанівська виправна колонія № 54» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів з 01.01.2020 по 26.12.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 10.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії".
За допомогою системи "Електронний суд" 02.10.2025 Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції надіслало заяву про зміну способу та порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі №520/1682/25 шляхом стягнення з Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів з 01.01.2020 по 26.12.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 10.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії". Загальна сума до сплати складає 21769,01 грн. (двадцять одна тисяча сімсот шістдесят дев'ять гривень, 01 коп.).
Обґрунтовуючи вказану заяву заявник вказав, що на виконання рішення суду здійснено нарахування коштів, а виплата перерахованих коштів у сумі 21 769,01 грн буде виплачено у межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Вказану заяву призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника.
У судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Представник заявника просив суд розглядати заяву без його участі.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду (частина друга статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вирішуючи заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд звертає увагу, що Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі №826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі №813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі №191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі №640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі №540/606/20.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі “Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі “Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі “Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки Суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.
Даючи оцінку доводам заяви про встановлення чи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
З правового аналізу положень статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі №800/203/17.
В заяві про зміну способу виконання рішення суду зазначено, що 21.08.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №78917588 з примусового виконання виконавчого листа №520/1682/25 про зобов'язання Державну установу «Качанівська виправна колонія № 54» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів з 01.01.2020 по 26.12.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 10.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії". Постановою зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
До Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов лист Державної установи "Качанівська виправна колонія №54" від 16.09.2025 №6/9/2711/ШМ.25 яким повідомлено, що після проведення нарахування компенсації втрати частини доходів ОСОБА_1 у відповідності до рішення суду сума по нарахуванню складає 21 769,01 грн. Відповідно до підпункту 9 пункту 2.6. "Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №333 від 12.03.2012 видатки на виконання судових рішень та відшкодування судових витрат проводиться за кодом економічної класифікації видатків 2800 "Інші поточні видатки". Відповідно до поточного річного кошторису загального фонду Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" на 2025 рік видатки за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" відсутні. Оскільки державна установа "Качанівська виправна колонія (№54)" є бюджетною неприбутковою організацією, що фінансується за рахунок державного бюджету України, адміністрація державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" звернулась до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, що є розпорядником вищого рівня, щодо сприяння у виділенні кошторисних призначень для виконання рішення суду. Отже, рішення суду є невиконаним.
Суд звертає увагу, що у заяві про встановлення чи зміну способу і порядку виконання судового рішення не наведено конкретних обставини, що унеможливлюють виконання судового рішення, не вказано, які обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник не відмовляється виконувати рішення.
Зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі сплати компенсації втрати частини доходів і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень на користь стягувача компенсацію втрати частини доходів, є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення суду має зобов'язальний характер. Однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми компенсації втрати частини доходів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування такої компенсації.
Оскільки розрахунок належної позивачу компенсації втрати частини доходів судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення суду із зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2020 по 26.12.2024 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" на стягнення з відповідача (боржника) такої компенсації втрати частини доходів, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог вирішивши питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.
Суд звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті". Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум компенсації втрати частини доходів не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, то суд доходить висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник, адже запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у даній справі.
При цьому суд зазначає, що грошові кошти у вигляді заборгованості по сплаті компенсації втрати частини доходів, які належать стягувачу, не є власністю відповідача, не знаходяться на його рахунках. Фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень коштів, які знаходяться на його рахунках але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у даній справі залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті компенсації втрати частини доходів.
З огляду на викладене, суд вважає безпідставними аргументи заявника, наведені в його заяві про наявність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у цій справі.
При цьому суд враховує те, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду, у такому випадку, не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
Також суд звертає увагу, що КАС України передбачені додаткові процесуальні механізми, які спрямовані на гарантування реалізації положень статті 129-1 Конституції України, згідно з якими судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у порядку статей 382, 383 КАС України.
Зважаючи на викладене, заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення в порядку статті 378 КАС України не підлягає задоволенню.
Керуючись викладеним, статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України,
Заяву Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вулиця Герасима Кондратьєва, 28, місто Суми, Сумська область, 40003, код ЄДРПОУ: 43316700) про зміну способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі №520/1682/25 - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строк, визначені частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА