16 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/12786/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (надалі також - відповідач), відповідно до якої просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №163750033930 від 04 липня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 26 червня 2025 року.
В якості підстави для звернення до суду заявниця вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, що полягає у неналежній оцінці фактичних обставин трудової діяльності позивача, що призвело до протиправної відмови у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази у відповідача та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У наданому до суду клопотанні про долучення доказів, що судом розцінено як відзив на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 81-82/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що питання призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку урегульовано статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у силу якої пенсія позивачу може бути призначена після досягнення нею віку 50 років. Звертав увагу на те, що згадані положення закону є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню у спірних відносинах.
Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також - КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 7-9/.
26.06.2025 позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком /зв.а.с.52-53/.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №163750033930 від 04 липня 2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії /а.с. 48/. У вказаному рішенні підставою його прийняття вказано, що за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до п. 1 ч.2 ст.114 Закону "1058 відсутнє, оскільки заявниця не досягла необхідного пенсійного віку.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років (стаття 12 згаданого Закону).
З 01.01.2004 законами, які впорядковують основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну окремих положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII).
Оскільки закони №1058-IV та №1788-XII регулюють одні й ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні, за загальним правилом, мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788-XII підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неврегульованості певного питання приписами Закону №1058-IV.
03.10.2017 Верховна Рада України прийняла Закон №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
Натомість згідно з пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Отже, Конституційний Суд України у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Аналізуючи вищевказане можливо зробити висновок, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом України №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (від 09.07.2003) - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік для жінок у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Варто наголосити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже суд висновує, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.
Як встановлено судом на час звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (03.01.2025) позивачу виповнилося 45 років.
Суд наголошує, що відповідно до оскаржуваного рішення, відповідачем підтверджено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 роки 3 місяці 2 дні, з них на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 становить 16 років 0 місяців 23 днів.
Відтак, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з посиланням на обставини недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Суд наголошує, що відмовляючи з цієї підстави оскаржуваним рішенням у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до пункту "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", відповідач не врахував правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової юридичної сили з одного й того ж предмету правового регулювання, у зв'язку з чим безпідставно не віддав перевагу у застосуванні найбільш сприятливого для особи закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 дійшла висновку, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення ЄСПЛ від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17.
За таких обставин суд доходить висновку щодо протиправності висновку відповідача про відсутність підстав для призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у зв'язку з недосягненням позивачем на час звернення віку 50 років, а тому рішення від 04.07.2025 №163750033930 суд визнає протиправним та скасовує.
Разом з тим, варто наголосити, що відповідно до спірного рішення також зазначено, що відповідно до наданих документів до страхового стажу не враховано період отримання допомоги по безробіттю згідно трудової книжки від 03.07.1997 року НОМЕР_1 з 17.09.1999 року по 31.08.2000 року, оскільки відсутній номер та дата наказу при припиненні виплати допомоги. До пільгового стажу не враховано період роботи згідно довідки від 05.05.2025 року №793 з 15.03.2011 року по 20.03.2011 року, оскільки наявна перерва в атестаціях, згідно довідки від 20.06.2025 року №1384 з 01.07.2024 року по 20.06.2025 року, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні документи про атестацію робочого місця.
Суд зауважує, що рішення ГУ ПФ України в Сумській області №163750033930 від 04 липня 2025 року в частині не зарахування до страхового стажу позивача означених вище періодів ОСОБА_1 не оскаржується.
У силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).
Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
Як встановлено судом, відповідач не заперечує факту того, що у ОСОБА_1 є достатній страховий та пільговий стаж.
Отже у спірному випадку повною мірою виконуються умови, необхідні для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
У силу пункту "а" частини першої статті 83 Закону №1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком (...) призначаються з дня досягнення пенсійного віку (...), якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Згідно з пунктом 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом пункту 1.9 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на веб-порталі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У силу пункту "а" частини першої статті 83 Закону №1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком (...) призначаються з дня досягнення пенсійного віку (...), якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
За змістом пункту 1.8 названого Порядку, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Відтак, позивачем обираний належний спосіб відновлення порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн /а.с. 35/.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд.43, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №163750033930 від 04 липня 2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 26 червня 2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд.43, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.
Суддя І.Г.Ясиновський