Справа № 420/17930/25
16 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 05 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 05 лютого 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 15 травня 2025 року - не більш як за шість, місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 15 травня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 15 травня 2025 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України. При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020 року, розраховував грошове забезпечення Позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги, премії. 15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/35759/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення. Позивач вважає протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.
Ухвалою від 09.06.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/17930/25, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України та витребував від НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України довідку про заробітну плату ОСОБА_1 , відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, в межах предмету спору (із зазначенням складових помісячно за два місяці, що передують звільненню та кількістю відпрацьованих днів із зазначенням середньоденного заробітку) та довідку про суми виплачені ОСОБА_1 на момент звільнення.
26.06.2025 до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлені позовні вимоги відповідач не визнає в повному обсязі, просить відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24, яке набуло законної сили 06.05.2025 року, в/ч НОМЕР_2 зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу перерахунок грошового забезпечення загалом за 2020-2021 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. Ці гроші були нараховані та виплачені позивачу протягом 9 днів з часу виникнення обов'язку здійснити нарахування та виплати (з часу набрання законної сили судового рішення), без порушення строків виплати). Також, зазначений перерахунок грошового забезпечення не входить до переліку грошових доходів громадян, визначених частиною 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, має характер одноразової виплати на підставі рішення суду. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за Законом № 2050-ІІІ проводиться лише у випадку затримки виплати грошових доходів громадян на один і більше календарних місяців, і які не мають разового характеру. Таким чином, сума перерахунку складових грошового забезпечення позивача виплачена йому за рішенням суду в порядку його виконання, не є об'єктом для компенсації в розумінні вищенаведених норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, та не може нараховуватися компенсація згідно з Законом № 2050-ІІІ у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки норми цього Закону на вказану виплату не поширюються, а виплату здійснено протягом 9 днів з часу виникнення обов'язку здійснити нарахування та виплати (з часу набрання законної сили судового рішення), без порушення строків її виплати.
Також відповідач вказує, що оскільки військовим законодавством в сфері грошового забезпечення не передбачено виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, як і не має вказівки застосовувати норми статей 116-117 КЗпП, то в/ч НОМЕР_2 не повинна його виплачувати взагалі, так як зобов'язана діяти лише в межах того, що викладено в законодавстві. Отже, протиправна складова в діях в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу середнього грошового забезпечення відсутня.
Разом з відзивом відповідачем надано витребувані судом докази.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 05.02.2021 р. № 59-ОС прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника прикордонного загону від 06.01.2021 р. № 5-ос за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 07 лютого 2021 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач вважаючи, що у період проходження військової служби грошове забезпечення виплачувалось йому не у повному обсязі, звернувся до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнив частково.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 р. по 07.02.2021 р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період сум премії, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 р., на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 07.02.2021 р., а також виплачених за вказаний період премії, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, одноразової допомоги при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021 р., на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у загальній сумі 40190,22 грн, що підтверджується банківською випискою.
В той же час позивачу не виплачено середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 р. (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України з 07.02.2021 року.
Разом з тим, у день припинення трудових відносин відповідач не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі, а здійснив вказану виплату лише 15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24.
Отже, при звільненні позивача з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України з ним не проведено повного розрахунку, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом, позивача було виключено з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України з 07.02.2021 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 15.05.2025 року (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 08.02.2021 року по 14.05.2025 року є протиправною.
Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, позивача виключено зі списків особового військової частини та всіх видів забезпечення з 07.02.2021 року.
Строк затримки по виплаті перерахованого грошового забезпечення слід рахувати з 08.02.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з 08.02.2021 року по 14.05.2025року.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р., яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 р. передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 р. у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 р. (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 р. регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду у справі № 440/6856/22 від 06.12.2024 р., від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 08.02.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 14.05.2025 року - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 14.05.2025 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 08.02.2021 року по 18.07.2022 року, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 22.06.2025 року № 379, за останні два місяці перед звільненням (грудень 2020 року, січень 2021 року), загальний розмір виплаченого грошового забезпечення позивача склав 25006,12 грн. (12467,50 грн. + 12538,62 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період - 62 календарних дні.
Тому середній заробіток позивача становить 403,32 грн. (25006,12 грн. : 62 день).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 08.02.2021 року по 18.07.2022 року складає 526 календарних днів.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 40190,22 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 212146,32 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (526 днів х 403,32 грн.)) = 0,19.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 08.02.2021 року по 18.07.2022 року з врахуванням істотності частки становить 40307,80 грн. (403,32 грн. х 526 календарних днів х 0,19).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 14.05.2025 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 74210,88 грн. (403,32 грн. х 184 календарних днів).
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 114518,68 грн., в тому числі за період з 08.02.2021 року по 18.07.2022 року в розмірі 40307,80 грн., та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року у розмірі 74210,88 грн.
Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Стосовно позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, індексація).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії, індексації); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата, індексація). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-ІV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.
Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 року у справі № 465/322/17.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ та окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 13.11.2018 року у справі № 814/1527/17, від 18.12.2018 року у справі № 816/301/16, від 04.01.2019 року у справі № 159/1615/17, від 30.09.2020 року у справі № 2-а-1/11, від 15.10.2020 року у справі № 240/11439/19, від 31.08.2021 року у справі № 264/6796/16-а.
Крім того, у постанові від 05.03.2020 року у справі №140/1547/19 Верховний Суд зазначив: Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу..
Суд зазначає, що підприємство, установа, організація (в даному випадку військова частина), з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку перераховане грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року), повинна здійснити виплату такого доходу з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.
Як встановив суд, фактична виплата перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24 відбулась лише 15.05.2025 року.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року.
Виходячи з наведеного, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 15.05.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року виплаченого 15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 15.15.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року виплаченого 15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не здійснює.
Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Отже, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.02.2021 року по 14.05.2025 року.
Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 114518 (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот вісімнадцять) грн 68 коп, з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 15.05.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року виплаченого 15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 29.01.2020 року по 15.05.2025 року у зв'язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.02.2021 року виплаченого 15.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 року у справі № 420/35759/24.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.10.2025 року.
Суддя Г. В. Лебедєва