15 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2564/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення:
-№0533313-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 28816,70 грн.
-№0533314-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 1594,60 грн., які складені ГУ ДПС у Кіровоградській області.
Ухвалою суду від 06.05.2025 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін .
Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені в письмовому відзиві та письмових поясненнях, які долучені до матеріалів справи (а.с.46-48).
Від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.68-70).
Ухвалою суду від 24.09.2025 від представника відповідача витребувано додаткові докази в справі, які надійшли до суду 03.10.2025 року.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
За даними Державного реєстру речових прав ОСОБА_1 є власником об'єктів нерухомого майна за адресою:
- АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення загальною площею 430,1 кв.м.; комплекс будівель магазин «АА1», ганок «кр, кр1», склад «Б,В», вигрібна яма «Г», навіс «Д», огорожа «NN1».
- АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення загальною площею 23,8 кв.м.; будівля, нежитлова будівля: магазин.
Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, на підставі вказаних вище даних, сформовано наступні податкові повідомлення-рішення:
-№0533313-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 28816,70 грн.
-№0533314-2408-1108-UA35040050000013889 від 26.06.2024 на суму 1594,60 грн.
Позивач вважає вищезазначене рішення протиправним, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірним у цій справі є питання правомірності визначення податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлових приміщень, та можливість застосування положень пп. 266.2.2 ж п.266.2 ст.266 ПК України за обставин, що склалися.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року (далі ПК України).
Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України, платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановленим цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 67 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.157 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до вимог пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У відповідності з вимогами пункту 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписами пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Також повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплені і у статті 143 Конституції України та п.24 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні.
Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано приписами статті 266 ПК України.
Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно із статтею 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Водночас у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України наведені об'єкти, які не є об'єктом оподаткування за вказаної нормою закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Також слід зазначити, що встановлена підпунктом "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Аналізуючи наведені приписи норми підпункту "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, суд приходить до висновку про те, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Залежно від періоду (до і після 01.01.2019) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000р., клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. Цей клас не включає: споруди зоологічних та ботанічних садів.
Відтак перелік будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, визначений наведеною нормою, не є вичерпним та містить лише одне виключення.
Згідно документів, долучених до матеріалів справи встановлено, що позивач з 15.03.2007 є власником комплексу будівель (нежитлова нерухомість), загальною площею 430,1 кв. м., яке складається з: Магазин "АА1", ганок "кр,кр1", склад "Б,В", вигрібна яма "Г", навіс "Д", огорожа "NN1" та знаходиться за адресою Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Велика Северинка, вулиця Миру, 3а (а.с.16).
Відповідно до довідки, виданої Великосеверинівською сільською радою 13.03.2024 за №189101-22 вбачається, що до складу комплексу будівель, що належать позивачу та розташованих за адресою вул. Миру, 3а в с. Велика Северинка входить будівля «Б,В», загальною площею 215 м2, які використовуються як будівлі с/г призначення /для зберігання зерна/ (а.с.17).
З 27.10.2021 року позивач є власникам нежитлової будівлі (магазин) загальною площею 23,8 кв.м, який знаходиться за адресою - Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Велика Северинка вул. Миру 7А (а.с.53).
Позивач, заперечуючи нарахування податкового зобов'язання, вказує про те, що він є сільськогосподарським виробником, а нежитлові будівлі безпосередньо використовуються у такій діяльності, що є підставою для його звільнення від сплати податку.
Визначення сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років від 18 січня 2001 року №2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції.
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року № 5751 виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 24 лютого 2020 року у справі №500/2407/18.
Сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1 - 24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання (пп. 14.1.234 п.14.1 ст.14 ПК України).
Враховуючи вище зазначене, сільськогосподарський товаровиробник це особа (юридична чи фізична), яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснює операції з її постачання.
Суб'єкти господарської діяльності підлягають обов'язковій реєстрації із зазначенням основного виду економічної діяльності.
Згідно з Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010, затвердженою наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №45, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Основний вид економічної діяльності - це вид діяльності суб'єкта, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість (або інший визначений критерій).
Таким чином, за умови, що результат господарської діяльності відповідає критеріям сільськогосподарського товаровиробника, визначеного чинним законодавством і відповідатиме основному виду економічної діяльності, то саме тоді позивач матиме підстави для застосування норм п. "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України до приналежних йому об'єктів нерухомості, які класифікуються у класі 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства Класифікатора.
Вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену підпунктом "ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, підлягає встановленню чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права у 2024 році.
Згідно інформаційних баз ДПС України позивач не є суб'єктом підприємницької діяльності, зокрема, у 2024 році (податковий період, за який нараховане податкове зобов'язання), у позивача не був зареєстрований необхідний вид діяльності (КВЕД) сільськогосподарського товаровиробника.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною-особою підприємцем 19.04.2001, платник на загальній системі оподаткування за основним видом діяльності: 47.11 - Роздрiбна торгiвля в неспецiалiзованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Має зареєстровані додаткові види діяльності:
- Органiзування iнших видiв вiдпочинку та розваг;
- Вирощування зернових культур (крiм рису), бобових культур i насiння олiйних культур ( зареєстровано 25.10.2024)
- Дiяльнiсть ресторанiв, надання послуг мобiльного харчування;
- Роздрiбна торгiвля деталями та приладдям для автотранспортних засобiв;
- Технiчне обслуговування та ремонт автотранспортних засобiв;
- Надання iнших iнформацiйних послуг, н.в.i.у. (а.с.60-62).
Дані обставини позивачем не спростовано.
Отже, зміст долучених документів свідчить, що в спірному періоді позивач не мав статусу сільськогосподарського товаровиробника у розумінні ПК України.
Зазначаючи про необхідність застосовування до спірних правовідносин пільги встановленої абз. "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, позивач посилається на довідку В.Северинської сільської ради від 13.03.2024 (а.с.14), а також на наявність у його власності та власності дружини земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.
Разом з тим, суд зазначає, що довідка В.Северинської сільської ради від 13.03.2024 та наявність у власності земельних ділянок, жодним чином не підтверджує факт зайняття позивачем сільськогосподарською діяльністю, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована пільга встановлена абз."ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши досліджені в ході розгляду справи докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
Підсумовуючи свої висновки суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають критеріям, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, серед іншого прийняті обґрунтовано та в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначений ПК України. Водночас позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
З огляду на висновок суду по суті позовних вимог понесені позивачем судові витрати відповідно до статті 139 КАС України покладаються на нього; відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, які могли б бути стягнені з позивача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО