про закриття провадження у справі
16 жовтня 2025 року 320/31161/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради, в якій позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №892-51 від 28.09.2023 «Про надання дозволу ОСОБА_1 ».
Ухвалою від 08.08.2024 відкрито провадження по справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням процедури прийняття оскаржуваного рішення, наслідком чого стало порушення приватних (речових) прав позивача та її доньки.
Не погоджуючись з такими доводами позивача, відповідачем надано суду відзив на позовну заяву.
Дослідивши наявні у справі матеріали, судом встановлено таке.
Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Зазначені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Суд зауважує, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду його акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому, визначальні ознаки приватноправових відносин юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, 28 вересня 2023 року виконавчий комітет Кагарлицької міської ради прийняв рішення №892-51 «Про надання дозволу ОСОБА_1 », яким надано дозвіл ОСОБА_1 на укладання договору купівлі - продажу (відчуження) майна, яке належить малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- 1/2 земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер: 3222286001:01:323:0017, для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частка житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (тридцять дев'ять).
Пунктом 2 рішення передбачено, що договір купівлі - продажу (відчуження) укладати при одночасному (першочерговому) оформленні договору дарування на ім'я малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 наступного майна:
- 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222286001:01:326:0006, що належать ОСОБА_1 на праві власності за адресою: АДРЕСА_3 .
Пунктом 4 рішення відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на укладання договору купівлі-продажу наступного майна:
- 1/2 земельної ділянки площею 0,1260 га, кадастровий номер 3222286001:01:323:0016, для ведення особистого селянського господарства,
місце розташування: АДРЕСА_1 (тридцять дев'ять);
- 1/2 частини автомобіля марка VOLKSWAGEN, модель Т 5, рік випуску 2005;
- 1/2 частини автомобіля марка, модель VOLKSWAGEN LT 35, рік випуску 2000;
- 1/2 частини причепа марка, модель ПФ 01 Фермер.
Відповідно до частини 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, відмовлятися від належних дитині майнових прав, зобов'язуватися від імені дитини порукою чи видавати письмові зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
У відповідності до пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.
У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, придбання житла здійснюється з урахуванням інтересів дитини.
Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною 5 статті 177 Сімейного кодексу України.
У разі усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження нерухомого майна дитини, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади звертається в установленому законодавством порядку до нотаріуса для зняття заборони відчуження такого майна.
Рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.
Відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.
Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.
Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 СК України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:
1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;
2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;
3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними устатті 165 цього Кодексу;
4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Підстава для відмови в наданні органом опіки і піклування дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, передбачена п. 7 ч. 5 ст. 177 СК України, а саме доведеності, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини носить оціночний характер, який має враховувати можливий вплив такого рішення на порушення, зокрема, майнових прав дитини.
Даний спір виник щодо правомірності рішення виконавчого комітету Кагарлицької міської ради №892-51 від 28.09.2023, як органу опіки та піклування, яким надано дозвіл на вчинення правочинів щодо частини нерухомого майна, право власності на яке має малолітня дитина, та яким відмовлено у вчиненні відповідних правочинів на іншу частину майна.
Обраний у цій справі спосіб захисту спрямований, зокрема, на скасування рішення органу місцевого самоврядування індивідуальної дії, яке, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства, а саме приписам Сімейного кодексу України та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за № 866.
Суд зазначає, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб'єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи, або, як в даному випадку - особи, в інтересах якої подано позов, чи пов'язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
Спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту особою, в інтересах якої подано даний позов, її особистих майнових прав та інтересів, гарантованих Сімейним та Цивільними кодексами України.
У даному випадку, хоча оскаржуване рішення і прийняте суб'єктом владних повноважень, однак спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті майнові права як особи, в інтересах якої подано позов, так і позивача як матері дитини та співвласника майна.
Спірні правовідносини з урахуванням вищевикладених обставин пов'язані з правом користування та розпорядження майном. Тобто, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказані об'єкти нерухомості, а відтак спір має приватноправовий характер.
Тобто в даному випадку виник спір про право цивільне, а спірні правовідносини цілком урегульовані нормами цивільного, сімейного та житлового законодавства.
З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судом та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, суд вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність визначених пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України підстав для закриття провадження у даній справі.
Керуючись статтями 238, 248, 256, 294 КАС України, суд, -
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
.
Суддя Я.В. Горобцова