16 жовтня 2025 року м.Київ № 320/35908/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління стратегічного розслідування в Київській області Депаратаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління стратегічного розслідування в Київській області Депаратаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та просить суд:
визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 76 від 28.03.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Аббасову ОСОБА_2 , рішення про відкликання посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ;
зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 та здійснити обмін посвідки на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 , виданої на ім'я громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не вчиняв жодних протиправних дій на території України, громадський порядок не порушував. Зазначив, що законних підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну у відповідача не було. За наведених обставин вважає, що відповідачем прийнято протиправно рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну без законних на те підстав, за відсутності будь-якої додаткової інформації, яка б свідчила про наявність підстав, передбачених п. 2 та 3 ч. 1 ст. 1 Закону України від 07.06.2001 № 2491-III "Про імміграцію" (далі - Закон № 2491).
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача вказує на те, що Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області отримало інформацію від Управління стратегічного розслідування в Київській області Депаратаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про те, що станом на 24.02.2025 ОСОБА_3 перебуває в статусі підсудного за вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 125 КК України і на сьогоднішній день затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022116130000995 по обвинуваченню позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України перебуває на розгляді в Броварському міськрайонну суді Київської області (справа № 361/3190/22).
Представник відповідача зазначає, що оскільки позивачем порушено вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Управління у межах наданих йому повноважень, у спосіб і в порядку визначеному Законом прийняло оскаржуване рішення, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Також до суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Азербайджанської Республіки, проживає на території України, про що свідчить видана йому посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 04.09.2018.
Підстава видачі посвідки на постійне проживання 03/01 - діти громадян України. Батько позивача - ОСОБА_4 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 22.10.2009.
Позивач разом з батьком зареєстровані та проживають в м.Бровари, Київська область, разом ведуть громадську та підприємницьку діяльність.
Листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 28.03.2025, який отримано позивачем 04.07.2025 направлено копію рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 76 від 28.03.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 76/1 від 28.03.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання.
У рішенні Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 76 від 28.03.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну вказано, що наданий позивачу дозвіл на імміграцію № 17/7834 від 24.12.2009 відкликаний на підставі п. 2 та 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491.
Також у Рішенні Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 76/1 від 28.03.2025 про відкликання посвідки на постійне проживання зазначено, що на підставі ч. 2 ст. 12 Закону № 2491 відкликається посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
Так, позивачу стало відомо, що відповідачем відкликано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання.
Вважаючи такі рішення відповідача протиправними позивач звернулась з даним позов до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 1 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні
За визначенням № 2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Частиною першою та п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону № 2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Статтею 12 Закону № 2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Частинами 1 - 4 ст. 13 Закону № 2491 передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці 2 п. 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
З аналізу наведених норм вбачається, що подання органу, що ініціює питання скасування дозволу, має містити підстави для скасування дозволу, визначених ст. 12 Закону № 2491.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що головним спеціалістом та т.в.о. заступника начальника відділу імміграції та заяв про оформлення довідки на постійне проживання УПТППІ та ОБГ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено висновок за результатами розгляду подання про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Зі змісту складеного висновку вбачається, що Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області надійшло подання УСР в Київській області ДСР МІ України від 25.02.2025 (227160) № 23848-2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно відомостей, зазначених у поданні УСР в Київській області ДСР НП України, що у відповідності до п. 1 ст. 1, п. 1 - 3 ст. 2, п.п. 1, 2 п. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», Управлінням стратегічних розслідувань в Київській області Депаргаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України та відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 № 1126-р, в у мовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави, за результатами реалізації отриманої оперативної інформації, встановленого громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документованою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 04.09.2018, виданої органом - 3201, перебувавши на території України, порушував вимоги законодавства та виявляв небажання дотримуватися норм, закріплених у ньому, вчиняючи тяжкі злочини, що підтверджуються вироком Комінтернівського районного суду м. Харків від 10.06.2013, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді 9 років позбавлення волі.
Крім того, з метою попередження порушення іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства та дестабілізації криміногенної обстановки в Україні, у ході проведення оперативно-розшукової діяльності встановлено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтримує дружні зв?язки з особами кримінального середовища та має тісні відносини з так званими «злодіями в законі», які знаходяться на території російської федерації та Республіки Білорусь.
Також у висновку вказано про те, що станом на 24.02.2025 громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває в статусі підсудного за вчинення кримінального правопорушеня, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (справа № 361/3190/22).
На думку відповідача, вказані дії можуть вказувати на вчинення подальших чисельних кримінальних або адміністративних правопорушень і призвести до дестабілізації в середині держави. Це в свою чергу може спричинити порушення конституційних прав громадян України та інших осіб, які тимчасово чи постійно проживають в Україні.
Так, на підставі зазначеного висновку було прийнято спірні рішення № 76 від 28.03.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну та про відкликання посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Між тим судом встановлено, що передумовою виникнення даних спірних правовідносини були предметом розгляду є вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова № 641/1888/13-к від 10.06.2013, яким на твердження відповідача ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 1 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у вигляді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Суд ознайомившись з вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10.06.2013 у справі № 640/1888/13-к (витяг з ЄДРСР міститься в матеріалах справи), встановлено, що до позбавлення волі було засуджено не позивача у даній справі, а ОСОБА_6 .
Крім того, у справі № 361/3190/22 обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України, звільнено від кримінальної відповідальності, у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та провадження закрито (ухвала від 03.09.2025 Броварського міськрайонного суду Київської області).
З огляду на викладене, підстави які могли б слугували для прийняття рішень про відкликання дозволу на міграцію в Україну спростовуються вказаними рішеннями судів.
Таким чином, відповідачем в порушення визначених норм Закону № 2491 не перевірено обставини, що свідчать про наявність у поданні підстав для відкликання дозволу на міграцію.
Встановлені обставини свідчать про формальний підхід відповідача під час розгляду подання.
Враховуючи встановлені дійсні обставини та зазначені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що викладене вище є підставою для скасування оскаржуваних рішень відповідача.
Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанови від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17, від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а), яка є невід'ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб'єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб'єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.
В постанові від 04.09.2020 у справі №120/1859/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 23 Порядку № 1983, територіальні органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізують свої повноваження шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання. Отже, функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.
У вищезазначених рішеннях вказано, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.
Крім того, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку в Україні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відкликання дозволу на імміграцію в Україну здійснено за відсутності підстав, визначених ст. 12 Закону № 2491, що є правовою підставою для визнання протиправним та скасування рішення від 28.03.2025 № 76.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі оскаржуваного рішення відповідачем також була відкликана посвідка на постійне проживання від 04.09.2018 серії НОМЕР_1 .
Згідно з п. 64 Порядку № 321 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до ст. 12 Закону № 2491.
Відповідно до п. 67 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п'яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.
При цьому, п. 68, 72 Порядку № 321 передбачено, що іноземець або особа без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про скасування посвідки, у випадку, зазначеному в п.п. 1 п. 64 цього Порядку, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та виїхати за межі України в місячний строк з дня отримання рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується, зокрема, у разі скасування посвідки.
Згідно з п. 74, 75 Порядку № 321 недійсна посвідка, виявлена у пункті пропуску через державний кордон, вилучається посадовою особою Держприкордонслужби та протягом 10 робочих днів повертається для знищення до територіального органу/територіального підрозділу ДМС за місцем її видачі.
Посвідки знищуються територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який їх видав.
Посвідки, визнані недійсними відповідно до наказу ДМС, знищуються територіальним органом, визначеним у наказі.
Пунктами 78, 79 Порядку № 321 передбачено, що рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку.
ДМС, територіальний орган ДМС мають право переглянути рішення, прийняте відповідно територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, за наявності підстав зобов'язати їх відмінити попереднє рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування і прийняти нове рішення на підставі раніше поданих документів.
Таким чином, оскільки відкликання посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 є наслідком прийняття рішення про відкликання дозволу на імміграцію, яке визнано судом протиправним та скасовано, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та видати посвідку на постійне проживання в Україні.
При цьому, задоволення позову у такий спосіб направлено на ефективний та остаточний захист порушеного права позивача та не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Так, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Як було зазначено вище, рішення про скасування позивачу посвідки на постійне проживання було прийнято у зв'язку з тим, що дозвіл на імміграцію був наданий на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, однак наявність таких обставин була спростована судом.
Таким чином, оскільки будь-які інші підстави для відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання відповідачем зазначені не були, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 13 Конвенції ,, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до положень ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 1 211,20 грн
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 211,20 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати противоправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 76 від 28.03.2025 про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Аббасову ОСОБА_2 , рішення про відкликання посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити дозвіл на імміграцію в Україну та видати посвідку на постійне проживання в Україні громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211 грн (одна тисяча двісті одинадцять) 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.