06 жовтня 2025 року м. Київ № 320/19933/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - М'яготіна О.Д.,
від відповідача - Статкевич Д.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АССТРА УКРАЇНА"
до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АССТРА УКРАЇНА" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2025 №00302610702 та від 03.04.2025 №0299832303, прийняті Головним управлінням ДПС у місті Києві.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що не погоджується із висновками податкового органу щодо нереальності господарських операцій з контрагентами та прийнятими на підставі цих висновків рішення, вважає їх протиправними, такими, що порушують його права, свободи та інтереси, та таким, що підлягають скасуванню. Зауважив, що позивачем було укладено ряд договорів поставки сільськогосподарської продукції, які є реальними операціями, що підтверджується первинно - бухгалтерською документацією, яка складена на виконання вимог чинного законодавства. Вважає, що надані документи підтверджують виконання умов укладених договорів. Також наголошено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платників податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами та іншими особами по ланцюгу постачання, в тому числі в частині подання ними податкової звітності, реєстрації податкових накладних тощо. Також вважає, що податковим органом при проведенні перевірки зроблено необґрунтований висновок та не доведено порушень Податкового кодексу України при виплаті доходу із джерелом його походження з України у вигляді фрахту компанії «Дискурс Транс». Просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/19933/25, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав. Вказував, що не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, відсутність реального джерела походження товару, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності. Також звертав увагу, що у порушення вимог пункту 103.5 статті 103 та підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141 Кодексу, ТОВ «АССТРА Україна», при виплаті доходу із джерелом його походження з України у вигляді фрахту компанії «Дискурс Транс» не сплачено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 6%, що призвело до його заниження. У задоволенні позову просить відмовити.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив, в якій додатково наголошено на обґрунтованості позовних вимог, та зазначено, що сама по собі неможливість проведення податкової перевірки контрагента та/або постачальника по ланцюгу не є достатнім доказом нереальності господарських операцій добросовісного платника податків, яким є позивач.
Протокольною від 04.08.2025 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
На підставі направлень від 27.12.2024 № 33771/26-15-07-02-03, № 33778/26-15-07-02-03, № 33841/26-15-07-07-01, № 33840/26-15-07-07-01, від 26.12.2024 № 33754/26-15-07-08-04, № 33753/26-15-07-08-03, від 03.01.2025 № 303/26-15-23-03-19, від 16.01.2025 № 1334/26-15-23-02-19, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві, проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Асстра Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.10.2019 по 30.09.2024.
За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 13.02.2025 № 12294/Ж5/26-15-07-02-03-01/32493177.
Перевіркою ТОВ «АССТРА УКРАЇНА» встановлено порушення:
- пункту 44.1 пункту 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV із внесеними змінами та доповненнями, п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 8 667 465 грн., в тому числі по періодах: за 2019 рік у сумі 157 835 грн., за 2020 у сумі 628 927 грн., за 2021 у сумі 1 486 310 грн., за 2022 у сумі 1 365 005 грн., за 2023 у сумі 1 616 516 грн., за І квартали 2024 у сумі 3 412 872 гривень;
- п.201.1, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено не своєчасну реєстрацію податкових накладних на загальну суму 1066,11 гривень;
- п. 51.1 ст. 51, п. 70.16 ст. 70, пл. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) та розділ 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4, щодо подання з помилками податкового розрахунку за IV квартал 2020 року та несвоєчасного подання податкового розрахунку за ІІ квартал 2022 року;
- п.103.5 ст. 103 та п.п.141.4.4, п.141.4 ст. 141 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) Товариством занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 2 682 грн. за 2021 рік, під час виплати доходу із джерелом походження з України у вигляді фрахту компанії «Дискурс Транс» за договором про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів в міжнародному атомобільному сполученні від 30.07.2021 № AUP 179-01.21;
- п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями) Товариством не подано додаток ПН до Податкової декларації з податку на прибуток за 2021 рік.
На підставі акта перевірки від 13.02.2025 винесено податкові повідомлення-рішення:
- №00302610702 від 04.04.2025, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 6 477 220 гривень, з яких 5 673 232 гривні за податковим зобов'язанням та 803 980 гривень за штрафними санкціями;
- № 0299832303 від 03.04.2025, яким збільшено суму податкового зобов'язання на загальну суму 2 682 гривні.
Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до контролюючого ДПС України (в порядку ст. 56 ПК України).
Рішенням ДПС України, скарга позивача залишена без розгляду, оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.
Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення від 04.04.2025 № 00302610702 та від 03.04.2025 № 0299832303, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Положеннями статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Види документальних перевірок, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів, що проводяться контролюючим органом, визначеним підпунктом 41.1.2 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, встановлюються Митним кодексом України.
Згідно з п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.
Відповідно до п.77.2 ст.77 Податкового кодексу України до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік. Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов'язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок. Документальна перевірка платника податків, який був включений до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік внаслідок внесення змін у такому році (інших ніж зміни найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок), може бути розпочата не раніше 1 липня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у першому кварталі такого року і не раніше 1 жовтня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у другому кварталі такого року. Оновлений план-графік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 числа останнього місяця кварталу (у випадках змін найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок - до 30 числа місяця, що передує місяцю, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки). Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» цього Кодексу, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п'яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.
Згідно з п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Відповідно до п.п.77.6-77.9 ст.77 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.
Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.
Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена (п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290).
Платник податку формує об'єкт оподаткування податком на прибуток за реальними (фактично вчиненими) господарськими операціями, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Пунктом 135.1 ст. 135 ПК України встановлено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Визначення первинного документу і господарської операції наведені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Згідно із статтею 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;
господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.
Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).
Згідно з пунктами 2.15 та 2.16 вказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім.
Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції (поставка, продаж, фінансова допомога, інвестиція тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проводив господарські операції з контрагентами ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ); ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ); ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ); ФОП ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ).
Як вбачається з акта перевірки, у період з 2019 по 2024 ТОВ «Асстра Україна» (замовник) укладало з контрагентами (виконавці) договори про надання транспортно-експидеційних послуг у міжнародному автомобільному перевезенні.
На виконання умов договорів виконавці надали послуги з транспортування, а замовник здійснив оплату послуг.
Під час контрольно-перевірочного заходу встановлено, що контрагенти позивача не мають достатніх трудових ресурсів для виконання договірних зобов'язань, на момент виконання договорів у контрагентів позивача були відсутні основні засоби, що необхідні для виконання робіт.
Таким чином, контролюючий орган дійшов висновків щодо нереальності господарських операцій між ТОВ «Асстра Україна» та фізичними особами підприємцями контрагентами, як наслідок встановлено заниження ТОВ «Асстра Україна» податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 5 673 232 гривні.
Однак, суд не може погодитись з твердженнями відповідача, зважаючи на таке.
Усі договори, що укладені між Товариством та ФОПами це договори про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному автомобільному сполученні, досліджені судом в судовому засіданні.
Вказані договори мають типову форму, згідно з якими ФОП або у цьому випадку Виконавець зобов?язується від свого імені та за рахунок Замовника укласти один або декілька договорів перевезень в міжнародному автомобільному сполученні, тим самим організувавши та забезпечивши транспортування вантажів Замовника (або його контрагентів) відповідно до його письмових вказівок-доручень, які оформляються у вигляді транспортних замовлень та стають невід?ємною частиною Договору, а Замовник, в свою чергу, зобов?язується сплатити Виконавцю винагороду за виконання згаданого доручення.
Замовник інформує Виконавця про терміни та обсяги майбутніх перевезень. кількість та бажаний тип рухомого складу. Інформація передається факсимільним зв?язком у вигляді транспортного замовлення, що містить у собі наступну інформацію: адресу місць завантаження та розвантаження вантажу; дату та час подачі автомобіля для завантаження; « вагу та вид вантажу: адресу відправника та одержувача вантажу разом з контактними телефонами;
- адресу проведення митного оформлення в місцях завантаження та розвантаження; в термін доставки вантажу одержувачу:
- вартість перевезення (або фрахту), що включає в себе вартість перевезення та винагороду Виконавця;
інші особливості перевезення конкретного вантажу.
Розрахунки з Виконавцем здійснюються в національній валюті України шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, якщо інше не обумовлене Сторонами в додаткових угодах.
Підставою для оплати транспортних послуг Виконавця є оригінали наступних документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт (наданих послуг), подагкова накладна (у випадку, якщо Виконавець є платником податку на додану вартість) та СМР-накладна з відмітками відправника вантажу, перевізника, одержувача вантажу та митних органів, якщо вказівка про надання інших документів відсутня в транспортному замовленні. Вказані документи повинні бути надані (вручені) Замовнику протягом 3-х днів після завершення перевезення. Ненадання Виконавцем вищезгаданих документів дає право Замовнику відмовити у здійсненні оплати до моменту їх отримання.
Термін оплати перевезення складає 30 днів з моменту отримання Замовником документів. якщо інше не обумовлене в транспортному замовленні. За взаємною згодою Сторін вартість послуг може узгоджуватися та виражатися в грошовому еквіваленті іноземної валюти.
Розрахунок суми вартості послуг, що підлягає сплаті у гривні, буде проводитися згідно офіційного курсу гривні до іноземної валюти на дату складання фактичним перевізником/Експедитором довідки про транспортні витрати, яка подавалася в митні органи, або на дату розвантаження транспортного засобу, в тому випадку, якщо довідка про транспортні витрати перевізником/Експедитором не складалася та в митні органи не подавалася Виконавець несе відповідальність за своєчасну доставку вантажу у цілісному та збереженому стані та у відповідності до умов цього Договору та повну матеріальну відповідальність за вантаж 3 моменту його отримання до моменту передачі вантажу одержувачу, а також несе відповідальність за втрату вантажу, нестачу вантажних місць (коробів) та їх змісту, втрату товарного вигляду прийнятого до перевез. я разгажу
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і має необмежений строк дії, при цьому кожна зі Сторін в буль-який час і за будь-якої причини може достроково припинити дію такого Договору, заздалегідь, але не пізніше ніж за тридцять календарних днів. письмово повідомивши про це іншу Сторону».
Проаналізувавши всі акти виконання робіт, суд приходить до висновку, що останні містять всі обов'язкові реквізити первинних документів, передбачені п. 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.
Також, в актах наданих послуг визначено конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат, що в свою чергу відповідає аналогічній позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 року у справі № 813/2781/17.
Суд враховує, що акт перевірки не містить жодних фактів невідповідності між показниками податкового обліку Товариства та первинними документами, дослідженими під час перевірки.
Не було встановлено жодної арифметичної чи методологічної помилки, допущеної позивачем при веденні податкового обліку та складенні податкової звітності за податковий період, який перевірявся. Також акт не містить відомостей про встановлені факти підроблення первинних чи звітних податкових документів.
Дослідивши надані акти наданих послуг, суд зазначає, що позивачем дотримано всі необхідні умови задля формування даних податкового обліку.
Стосовно висновків акта перевірки в частині відсутності у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів, суд зазначає, що факт відсутності основних засобів, сам по собі не може бути беззаперечним доказом нереальності операцій.
Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання мають свободу у виборі умов договору. Це означає, що господарська діяльність не обов'язково передбачає наявність у підприємства власних матеріальних ресурсів. Використання договорів відповідального зберігання, субпідряду чи аутсорсингу є загальнопоширеною практикою, що зумовлює можливість укладення договорів з третіми особами.
Податковий орган не надав доказів, які б свідчили про відсутність договорів, що підтверджують факт не залучення іншого суб'єкта господарювання до виконання вказаних договорів. Тому, висновки акта перевірки у цій частині не ґрунтуються на реальних доказах порушень, а лише на припущеннях.
У ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за наведеними вище договорами іншого результату, ніж отримання коштів за виконану роботу.
Податковий орган не надав доказів, які б вказували на фіктивність операцій з вказаними ФОП.
Щодо посилань відповідача щодо неможливості підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, суд зазначає, що такі твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, базуються на узагальненій податкової інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів позивача та дослідження первинних документів.
Законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємницької діяльності стосовно кількості штатних працівників, наявності відповідних основних фондів та матеріально-технічної бази, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів тощо для здійснення господарської діяльності. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила б в кожному конкретному випадку реальну можливість виконання правочину, що в даному випадку не зроблено. Зворотного суду не доведено.
Верховний Суд неодноразово вказував, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про відсутність укладених трудових договорів між контрагентом та фактичним виконавцем робіт/ послуг, так само як і інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку (постанови Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 805/2030/16-а, від 21.12.2018 у справі № 826/5774/17, від 20.12.2018 у справі № 826/9632/16, від 20.12.2018 у справі № 826/20081/16, від 20.12.2018 у справі №815/4992/16).
Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (постанова Верховного Суду від 09.03.2019 у справі №810/302/15).
Матеріалами справи підтверджуються факти перерахування позивачем грошових коштів своїм контрагентам, при цьому ні посадові особи податкового органу, а ні інші контролюючі чи правоохоронні органи не встановили економічну доцільність укладення позивачем із його контрагентами "безтоварних правочинів", не проведено також визначення подальшого руху перерахованих позивачем коштів, оскільки без фактичного повернення таких коштів особі, яка їх перерахувала, втрачається будь-яке економічне підґрунтя укладення "безтоварних правочинів". Оскільки, у разі якщо кошти для покупця товару не повертаються, то в будь-якому разі покупець несе відповідні витрати, та не має жодного зиску від укладення правочину, а ніж той який пов'язаний із безпосереднім придбанням необхідного йому товару за договором.
Крім того, доказів обізнаності позивача або його посадових осіб з порядком діяльності його контрагентів та наявністю у них будь-яких порушень податкового або бухгалтерського обліку відповідачем суду не надано і судом не було здобуто.
Відтак, суд відхиляє доводи податкового органу щодо наявності ознак нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, адже доводи податкового органу щодо наявності податкової інформації щодо цього є неприйнятними оскільки склад податкового правопорушення не може доводитися податковою інформацією, яка має виключно інформаційне навантаження вільного розсуду податкового органу (припущень), та не заснована на аналізі первинних та інших документів (постанова Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №0870/4806/12).
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4 ПК України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Суд зауважує, що фактично відповідачем здійснено перевірку та аналіз господарської діяльності на підставі відомостей податкових баз контрагентів позивача, в той час, як діяльність позивача не досліджувалась контролюючим органом під час перевірки, матеріали справи не свідчать про наявність умислу в ухиленні від оподаткування або вчиненні іншого порушення податкового законодавства, згадані доводи відповідача є лише відомостями про обставини, які без причинно-наслідкового зв'язку не мають значення для вирішення даного спору.
Відповідачем також не наведено обставин та доказів, які свідчили б про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та меті, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Разом з тим, судом встановлено рух активів (товару), встановлено зв'язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача, а також подальшої реалізації товару.
Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії контрагентів, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.
Правочини між платником податків та його контрагентами на момент укладення та виконання відповідають волі сторін та мають мету, що не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує права та охоронювані інтереси третіх осіб, - отримання підприємницького прибутку (економічної вигоди).
На момент укладення та виконання спірних операцій контрагенти позивача були зареєстровані в установленому законом порядку.
Суд бере до уваги, що відповідно до суті господарських операцій позивача у його контрагентів відсутня потреба у наявності великого обсягу матеріальних ресурсів, основних коштів, виробничих активів, транспортних засобів тощо. При цьому відповідно до умов укладених договорів, вказані ФОП мали право на свій розсуд залучати до виконання замовлення третіх осіб та нести відповідальність за результати їх роботи.
Що стосується документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання послуг з консультування, обґрунтування їх вартості, та підтвердження використання отриманих послуг у безпосередній господарській діяльності, то суд зауважує таке.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.
Податкове законодавство не використовує поняття економічної доцільності та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності; обґрунтованість витрат, що зменшують для цілей оподаткування отримані доходи, не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або отриманого результату. В силу принципу свободи економічної діяльності платник здійснює її на власний ризик та вправі самостійно оцінювати ефективність та доцільність понесених витрат.
В свою чергу пункт 14.1.231 статті 14 ПК України містить нормативне визначення економічного ефекту, а саме те, що економічний ефект повинен передбачати приріст (збереження) активів платника податків та/або їхньої вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
Враховуючи, що судом встановлено, а доказами по справі не спростовано відсутність належних первинних документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності, суд приходить до висновку про реальність здійснення господарських операцій.
Водночас, представник відповідача ставить під сумнів наявність у позивача первинних документів (товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі послуг (виконаних робіт), підставою такого сумніву вказує відсутність копій цих документів у додатках до позовної заяви.
Суд вважає за необхідне вказати, що в акті перевірки жодним чином не згадується про відсутність у позивача первинних документів, які стосуються спірних господарських операцій, чи недостатність цих документів, чи відмову позивача надавати їх.
Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень впродовж необмеженого часу складати доповнення до раніше складеного акта перевірки.
Такі дії контролюючого органу суперечать визначеним Податковим кодексом України процедурним механізмам щодо порядку проведення документальних перевірок та прийняття податкових повідомлень-рішень.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 804/3368/16.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.04.2025 № 0299832303, суд зазначає таке.
Під час проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Асстра Україна» здійснило виплату доходу у вигляді фрахту нерезиденту «Дискурс Транс» (республіка білорусь) на підставі договору про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів в міжнародному автомобільному сполученні від 30.07.2021 № AUP 179-01.21 на загальну суму 1 440,0 євро (еквівалент 44 688 гривень).
На думку відповідача, у порушення вимог пункту 103.5 статті 103 та підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141 Кодексу, ТОВ «АССТРА Україна», при виплаті доходу із джерелом його походження з України у вигляді фрахту компанії «Дискурс Транс» не сплачено податок на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 6%, що призвело до його заниження на суму 2 682 грн.
Згідно з підпункту 14.1.12. пункту 14.1 статті 14 ПК України (надалі в даному епізоді буде застосовуватися ПК України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), базова ставка фрахту - сума фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшена на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.
Відповідно до підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141 ПК України, сума фрахту, що сплачується нерезиденту резидентом, у тому числі фізичною особою - підприємцем, фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб'єктом господарювання (юридичною особою чи фізичною особою підприємцем), який обрав спрощену систему оподаткування, або іншим нерезидентом, який провадить господарську діяльність через постійне представництво за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів.
Статтею 103 ПК України регламентовано порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.
За правилами пункту 103.1 статті 103 ПК України, застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.
Відповідно до пункту 103.2 статті 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. У разі отримання синдикованого фінансового кредиту особа (податковий агент) застосовує ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України, на дату виплати процентів або інших доходів, отриманих із джерел в Україні, учасникам синдикату кредиторів з урахуванням того, резидентом якої юрисдикції є кожен учасник синдикованого кредиту, та пропорційно до його частки у межах кредитного договору, за умови що він є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, незалежно від того, виплата здійснюється через агента чи напряму.
Відповідно до пункту 103.4 статті 103 ПК України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Приписами 103.5 статті 103 ПК України встановлено, що довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
При цьому, відповідно до пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Для підтвердження статусу «Дискурс Транс» як резидента республіки білорусь позивач надав копію довідки № 2021/433/1.11/01896 від 11.08.2021 та її нотаріально посвідчений переклад на українську мову.
На думку відповідача, нотаріально посвідчений переклад довідки від 11.08.2021 повністю не відображає зміст довідки, а також відповідач вказує, що довідка не містить апостилю, що виключає можливість її використання як документу на підставі якого застосовується знижена ставка оподаткування/дохід не оподатковується
Суд не приймає вказані доводи відповідача, з огляду на таке.
За приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом №240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" №2783-IX (далі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифіковану Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР.
Тому до документів, виданих на території республіки білорусь, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з республікою білорусь.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 "Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав", якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що триває і дотепер.
Станом на 24.02.2022 перелічені вище документи, видані на території республіки білорусь, приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, а тому надані позивачем документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача не виникло обов'язку по нарахуванню грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за ставкою 6%.
Також суд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Однак, таких доказів відповідач суду не надав.
Відтак, з урахуванням досліджених судом первинних документів, а також наявних в матеріалах справи документів, суд доходить висновку, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства.
Водночас, платником податків належними та допустимими доказами спростовано доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення, відтак, з огляду на зазначене, у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 24 224,00 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2025 № 00302610702 та від 03.04.2025 № 0299832303 прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АССТРА УКРАЇНА" (ідентифікаційний код 32493177; місцезнаходження: 03127, м. Київ, пр-т Голосіївський, 132) судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 24224 (двадцять чотири тисячі двісті двадцять чотири) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 16 жовтня 2025 р.