16 жовтня 2025 року Справа № 280/2503/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування вимоги (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач), відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-56344-50У від 12.11.2020, винесену відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 38703,42 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 38703,42 грн. з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування.
Вказані вимоги позивач обґрунтовано тим, що з 12.01.2017 по 30.09.2020 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ «ІВІК-СІЧ», яке регулярно, до жовтня 2020 року здійснювало оплату єдиного соціального внеску за працівника ОСОБА_1 , у зв'язку із чим позивач не мав обов'язку здійснювати подвійну оплату ЄСВ також від ФОП ОСОБА_1 . Одночасно з поданням позовної заяви позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд забезпечити позов шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні №77370196, відкритого державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі вимоги №Ф-56344-50У від 12.11.2020 про сплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 38703,42 грн., до ухвалення судом рішення по справі за позовом про скасування податкової вимоги №Ф-56344-50У від 12.11.2020.
Ухвалою судді від 03.04.2025 зупининено стягнення у виконавчому провадженні ВП №77370196, відкритому державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за виконавчим документом вимогою про сплату боргу №Ф-56344-50У виданої 12.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/2503/25.
Ухвалою судді від 08.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом уточнення предмету позову.
11.04.2025 від позивача надійшла уточнена позовну заява.
Ухвалою судді від 08.04.2025 відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
05.05.2025 від представника відповідача на адресу суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування зазначено, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від № Ф- 56344-50 від 12.11.2020 вручена позивачеві 25.11.2020, що підтверджується достатніми та допустимими доказами, зокрема, рекомендованим повідомленням про вручення з відповідною відміткою враховуєчи Пунктом 99 Правил надання послуг поштового зв'язку затвердженого постановою КМУ від 05.03.2009 № 270 За таких обставин наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу є достовірним доказом отримання ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-56344-50 від 12.11.2020. В межах відкритих виконавчих проваджень, відкритих на підставі винесених ГУДПС у Запорізькій області вимог про сплату боргу (недоїмки), з Позивача стягнуто єдиний внесок у сумі 1742,96 гри. відповідно до платіжного доручення №3488 від 02.02.2022 . Описане вище, свідчить про те що в межах виконавчих проваджень протягом 2022 року з рахунків Позивача проводилось списання коштів, у зв'язку з чим він міг дізнатись про відкриті виконавчі провадження, а відповідно і про існування недоїмки з ЄСВ та оскаржуваної вимоги. Крім того, протягом 2020 року Позивачем було самостійно сплачено єдиний внесок у загальному розмірі 1570,09 грн. в т.ч.: 107,82 гри. згідно платіжного доручення №7644 від 15.09.2020, 570,82 гри. згідно платіжного доручення №8227 від 25.09.2020; 891,45грн. згідно платіжного доручення №9232 від 29.10.2020, з чого вбачається, що Позивач був обізнаний про наявність у нього недоїмки з ЄСВ.
Представник позивача надав заперечення проти вказаної заяви занидивши, що Податкова вимога №Ф-56344-50У від 12.11.2020 не вручалась особисто ОСОБА_1 . В той же час, податкова служба наголошує на тому, що лист було отримано повнолітнім членом родини, а саме - матір'ю позивача, ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю ІІ (другої) групи. Внаслідок поганого стану самопочуття і хворобливості - ОСОБА_2 не пам'ятає чи дійсно вона отримувала направлення, але ОСОБА_1 про вказані події вона не повідомляла. Через хронічну хворобу і прийом ліків ОСОБА_2 має проблеми з пам'яттю, увагою та концентрацією, у зв'язку із чим навіть при умові отримання вказаного направлення - вона є ненадійною особою, яка через стан здоров'я та лікування може загубити документ, переплутати адресата або забути передати його зовсім. ОСОБА_1 дізнався про вимогу податкової дійсно виключно після відкриття виконавчого провадження №77370196 та блокування банківських рахунків, після чого звернувся до суду з метою оскарження вказаної податкової вимоги.
Крім того, 12.05.2025 представником позивача подано клопотання про витребування оригіналу письмового доказу. В обґрунтування заначено мати позивача не пам'ятає та не повідомляла позивача про отримання листів від ГУ ДПС в Запорізькій області, а тому позивач просить витребувати оригіналу доказу рекомендованого повідомлення про вручення поштового направлення за трек номером 6909300442536, для огляду щоб з'ясувати достовірність вказаного рекомендованого повідомлення.
Крім того, представник позивача позивач просив перейти до розгляду справи з викликом сторін, оскільки вказані докази випробовуються з метою огляду в судовому засіданні - в поряду ст. 262 КАС України
Ухвалою суду від 15.05.20205 у задоволенні клопотання представника Головного управління ДПС у Запорізькій області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовленю. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про витребування оригіналу письмового доказу та розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - відмовлено.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
З 09.01.2013 по 27.09.2021 позивач був зареєстрований як фізична особа - підприємець (реєстраційний номер 21030000000073588) та взятий на облік платника податків.
З 12.01.2017 по 30.09.2020 позивач перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ «ІВІК-СІЧ», яким здійснювалась оплата єдиного соціального внеску за працівника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що підтверджується записами з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.2008.
27.09.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців внесено запис щодо рішення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності.
12.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-56344-50У, з якої вбачається, що у позивача станом на 31.10.2019 наявна недоїмка з єдиного внеску на суму 38 703,42 грн.
20.03.2025 позивач отримав на поштовому відділенні постанову про відкриття виконавчого провадження № 77370196, винесену державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управленні Міністерства юстиції (м. Одеса), з примусового виконання вимоги № Ф-56344-50У від 12.11.2020, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області про з позивача на користь держави 36 960,46 грн.
За інформацією, зазначеною у постанові про відкриття виконавчого провадження №77370196 позивачу стало відомо про наявність податкової вимоги № Ф-56344-50У від 12.11.2020.
Не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з позовом про її скасування в частині щодо нарахування суми в розмірі 38 703,42 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12.2010 (далі -ПК України).
Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Згідно п. п. 3.1. ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулює Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до приписів ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею, як фізичною особою-підприємцем.
У силу приписів норм ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування -Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту -Інструкція № 449).
Згідно вимог Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1статті 7 Закону № 2464-VI).
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1ст. 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахункова, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску у період, за який позивачу нараховано ЄСВ за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 (в редакції від 01.01.2018, що діє і зараз) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. При цьому, фактичне не здійснення підприємницької діяльності та відповідно відсутність доходів згідно вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19.
Так Верховний Суд (далі Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:
"Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в фіскальних органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску".
З 12.01.2017 по 30.09.2020 позивач перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ «ІВІК-СІЧ», яким здійснювалась оплата єдиного соціального внеску за працівника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що підтверджується записами з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.08.2008.
Так, в цей період позивач сплачував ЄСВ як найманий працівник, що підтверджується Довідкою з Пенсійного фонду України за формами ОК-5 та ОК-7 де вказано, що за період з 12.01.2017 по 30.09.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ «ІВІК-СІЧ» як страхувальник за кодом 30850741 оплатив ЄСВ за позивача.
Тобто, у період, за який ОСОБА_1 нараховано до сплати недоїмку з ЄСВ, позивач працював як найманий працівник. Єдиний соціальний внесок був сплачений за позивача його роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, відповідачем не доведено, що позивач отримав дохід у якості ФОП у спірний період з 12.01.2017 по 30.09.2020, водночас, матеріалами справи підтверджується той факт, що платником єдиного внеску на користь позивача, є його роботодавець.
Посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізичної особи-підприємця, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.
У зв'язку з цим до спірних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19.
Згідно наявного в матеріалах справи листа відповідача вбачається, що в інтегрованій картці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування з єдиного внеску проведені на центральному рівні відповідно до вимог чинного законодавства, а саме:
- 21.07.2014 нараховано за 2 квартал 2014 року 1267,95 грн. (мінімальна заробітна плата за 2014 рік 1218,00 х34,7 відсотки = 422,65 грн. в місяць за 3 місяці відповідно 422,65 х3 = 1267,95 грн.) (зазначене нарахування частково сплачене за рахунок переплат)
- 20.10.2024 нараховано за 3 квартал 2014 року 1267,95 грн. (мінімальна заробітна плата за 2014 рік 1218,00 х34,7 відсотки = 422,65 грн. в місяць за 3 місяці відповідно 422,65 х3 = 1267,95 грн.)
- 20.04.2015 нараховано за 1 квартал 2015 року 1267,95 грн. (мінімальна заробітна плата за 2014 рік 1218,00 х34,7 відсотки = 422,65 грн. в місяць за 3 місяці відповідно 422,65 х3 = 1267,95 грн.)
- 09.02.2018 нараховано за 2017 рік 8448,00 грн. (мінімальна заробітна плата 2017 року 3200 грн. х 22 відсотки = 704,0 грн. в місяць)
- 19.04.2018 нараховано за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.)
- 19.07.2018 нараховано за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.)
- 19.10.2018 нараховано за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.)
- 21.01.2019 нараховано за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 грн. х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 = 2457,18 грн.)
- 19.04.2019 нараховано за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн.)
- 19.07.2019 нараховано за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн.)
- 21.10.2019 нараховано за 3 квартал 2019 року 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн.)
- 20.01.2020 нараховано за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173 грн. х 22 відсотки = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн. х 3 = 2754,18 грн.)
- 21.04.2020 нараховано за 1 квартал 2020 року 2078,12 грн. (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн. х 22 відсотки = 1039,06 грн. в місяць, за квартал, з урахуванням карантину березня 2020 року, відповідно 1039,06 грн. х2 = 2078,12 грн.)
- 20.07.2020 нараховано за 2 квартал 2020 року 1039,06 грн. (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн. х 22 відсотки = 1039,06 грн. в місяць, за квартал, з урахуванням карантину)
- 16.09.2020 зараховано 107,82 грн. сплаченого позивачем єдиного внеску (за рахунок сплати частково погашено заборгованість з ЄСВ нараховану за 2 квартал 2014 року)
- 28.09.2020 зараховано 570,82 грн. сплаченого позивачем єдиного внеску (за рахунок сплати частково погашено заборгованість з ЄСВ нараховану за 2 квартал 2014 року)
- 19.10.2020 нараховано за 3 квартал 2020 року 3178,12 грн. (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн. х 22 відсотки = 1039,06 грн. в місяць, відповідно за 2 місяці (липень-серпень) 1039,6 грн. х2 = 2078,12 грн. та мінімальна заробітна плата 2020 року 5000,00 грн. х 22 відсотки = 1100,00 грн. за вересень, за квартал відповідно 2078,12 грн. + 1100,00 грн. = 3178,12 грн.)
- 30.10.2020 зараховано 891,45 грн. сплаченого позивачем єдиного внеску (за рахунок сплати частково погашено заборгованість з ЄСВ нараховану за 2 квартал 2014, а також частково за 3 квартал 2014 року)
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога, винесена Головним управлінням ДПС у Запорізькій області № Ф-56344-50У від 12.11.2020 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На підставі ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 968,96 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суми витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимогст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно дост.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
До матеріалів по справі надано копію договору про надання правової допомоги від 24.03.2025, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого».
Відповідно до п. 1 Додаткового договору від 24.03.2025 р. до договору про надання правової допомоги від 29.08.2024, було доручено вчинити представництво та захист інтересів клієнта щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Пунктом 2 додаткового договору визначено орієнтовану вартість послуг: Підготовка та подання позовної заяви про скасування податкової вимоги - 6000,00 грн.; участь адвоката в судовому засіданні - 2000,00 грн.
Надану у цій справі правничу допомогу оцінено у розмірі 6000,00 грн., що на думку суду, є співмірним з обсягом роботи з написання та підготовки позову, характером спірних правовідносин, складністю справи та значенням справи для сторін.
Крім того пунктом 4.2. додаткового договору визначено, що сума гонорару сплачується на користь Адвоката протягом 10 днів з моменту набуття рішенням суду по справі законної сили.
Так, вказана форма оплати відповідає нормам законодавства що регулюють договірні правовідносини та узгоджується з позицією викладеною в додатковій постанові Верховного суду від 22.12.2022 у справі № 904/4134/20.
Таким чином суд вважає, що судові витрати заявлені до відшкодування обґрунтовано, вартість послуг правничої допомоги доведена документально, є співмірною з фактично наданими послугами, що підтверджуються належними доказами, та виходячи із принципу співмірності, а також критерію розумності їхнього розміру, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу приходить до висновку, що виитрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню в повному обсязі у сумі 6000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізької області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) Ф-56344-50У від 12.11.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 968,96 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова