16 жовтня 2025 року Справа № 280/3070/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - МЕЛАМЕД ВАДИМА (вул. Грушевського, 39/3, корпус 5, кв.89, м. Одеса, 65047), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - МЕЛАМЕД ВАДИМА, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати рішення відповідача №923020802035 від 22.10.2024 - протиправними;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці з 01.01.2017 року із застосуванням показника середньої заробітної плати позивачки - 12314,42000, з осучасненням пенсії відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 №251 та від 20 лютого 2019 р. №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», в чинній редакції на момент нарахування до фактичної виплати пенсії позивачці, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на визначений позивачкою банківський рахунок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з листа ГУ ПФУ в Запорізькій області позивачка дізналась, що відповідач, на виконання рішення суду по справі №280/4007/24, протиправно здійснив перерахунок її пенсії безпідставно зменшивши розмір її середньомісячного заробітку з «12314,42000» (протокол №923020802035 від 14.08.2023 року) до «1992,10000» (рішення №923020802035 від 22.10.2024), що призвело до протиправного зменшення розміру нарахованої пенсії позивачці. Така незаконна поведінка відповідача і спричинила звернення позивачки до суду за захистом свого права на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 23.04.2025 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.
06.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивачки до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.
Ухвалою від 08.05.2025 відкрите спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3070/25, розгляд справи призначено без виклику (повідомлення) сторін.
16.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представниці відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві пенсійний орган посилається на те, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 у справі №280/1645/23 пенсію позивачці перераховано з 01.01.2017 з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень, індексації та наявного понаднормового стажу, відповідно до вимог законодавства. При цьому пенсія позивачки не є меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та мінімального розміру пенсії непрацюючих осіб. Вважає, що оскільки дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивачки повністю відсутні.
26.05.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивачки надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що аргументація відзиву відповідача обмежена виключно твердженнями нібито перерахунок пенсії позивачки здійснено на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 у справі №280/1645/23, однак не наводить жодних аргументів, якими б відповідач довів, що пенсію позивачці перераховано відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Крім того, відзив відповідача не містить обґрунтувань та доказів правомірності обрахунку пенсії з врахуванням зменшення показника заробітної плати, без встановлення надбавок та підвищень, та чому саме пенсія позивачки починаючи з 01.01.2017 року не повинна бути обрахована та виплачена в розмірі на момент її виплати. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але й принципи та цінності, а суд має, насамперед, захищати конституційні права та свободи особи; у разі виникнення ситуації, за якої потрібно обрати пріоритет (вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод та узгоджується повною мірою з положеннями Конституції та законів України) - варто робити вибір на користь останнього з дотриманням балансу суспільних та приватних інтересів.
Європейська соціальна хартія (European Social Charter) (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Крім того, статті 12 цієї Хартії передбачає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються:
1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Окрім того, відповідно до статті 25 Хартії Європейського Союзу (2000 року) (Charter of Fundamental Rights of the European Union) про основні права «Права людей похилого віку» Союз визнає та поважає право людей похилого віку вести гідне та незалежне життя та брати участь в соціальному та культурному житті.
Відповідно до пункту 11 Принципів ООН стосовно літніх людей (United Nations Principles for Older Persons) літні люди повинні мати доступ до належного медичного обслуговування, соціальних та правових послуг, що дозволяють підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного добробуту, а також запобігати захворюванням.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17) та від 04 березня 2024 року у справі №320/1232/21.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Позиція Верховного Суду стосовно застосування цієї норми Основного Закону України сформована, зокрема у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №520/9153/17, від 20 грудня 2018 року у справі №577/3713/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №569/4396/17, від 21 лютого 2019 року у справі №204/2001/17(2-а/204/121/17), від 25 квітня 2019 року у справі №219/3516/17, від 22 серпня 2019 року у справі №243/6955/17, від 21 жовтня 2019 року у справі №462/2557/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №212/4165/17 (2-а/212/162/17), від 16 липня 2020 року у справі №235/603/17 та інших.
Як зазначено у пункті 2.8 Рішення Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року у справі №5-р(ІІ)/2023 відповідно до принципу верховенства права (правовладдя) законодавець може обмежувати конституційні права людини і громадянина за дотримання умов, визначених Конституцією України; установлення обмеження прав людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що воно є домірним (пропорційним) та суспільно потрібним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 жовтня 2009 року №26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, їх має встановлювати виключно Конституція і закони України, вони мають відповідати легітимній меті, бути обумовленими суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке юридичне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним утручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно пункту 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у справі від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом №1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
У подальшому, Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі №475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20 та від 29 листопада 2024 року справа №160/20613/21.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію відповідно до Закону №1058-IV.
Позивачка у 2016 році виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв'язку з чим нарахування та виплату пенсії їй було припинено.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2021 у справі №280/6861/21 було зобов'язано ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.01.2017.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2022 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2021 в адміністративній справі №280/6861/21 залишено без змін.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.10.2021 у справі №280/6861/21, яке набрало законної сили згідно з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2022, позивачці було поновлено виплату раніше призначеної пенсії з 01.01.2017.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 у справі №280/1645/23, яке набрало законної сили, зобов'язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2017, з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням наявного понаднормового стажу та з проведенням компенсації втрати частини доходу, за винятком вже виплачених сум.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 у справі №280/1645/23, яке набрало законної сили згідно з ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023, здійснено перерахунок пенсії позивачці за період з 01.01.2017 з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень та індексації відповідно до статей 28, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням наявного понаднормового стажу.
Зазначене підтверджується тим, що ухвалою від 06.08.2025 прийнято звіт ГУ ПФУ в Запорізькій області про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 року по справі №280/1645/23. Так, при прийнятті звіту судом було встановлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 ГУ ПФУ в Запорізькій області була нарахована сума компенсації від грошового доходу ОСОБА_1 в розмірі 271 579,59 грн. склала 105 725,91 грн, про що свідчить розрахунок суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати. Виплата суми компенсації в розмірі 105 725,91 грн. буде здійснена Головним управлінням у серпні 2025 року на банківський рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «А-БАНК», про що свідчить витяг з відомості Список №1 на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки в ПАТ «А-БАНК» за період з 04.08.2025 по 25.08.2025.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі №280/4007/24, яке набрало законної сили 01.10.2024, зобов'язано ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 , в тому числі суму недоотриманої пенсії, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ «Акцент-банк» з 01.01.2017 та виплатити всі неотримані пенсійні кошти позивачки з урахуванням масових перерахунків та з компенсацією втрати частини доходів.
Як свідчать матеріали справи, зазначене рішення суду було виконане відповідачем.
Також з матеріалів справи судом встановлено, що для розрахунку пенсії ОСОБА_1 заробітну плату враховано, згідно з вимогами діючого на той час законодавства, за найвигіднішій період 60 календарних місяців підряд з 01.09.1991 по 31.08.1996 та з 01.07.2000 по 30.09.2000, з виключенням оптимізацією 3 місяців (в межах 10%). Застосовано показник середнього заробітку за три попередні роки (2014-2016) - 3764,40 грн. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати складає - 1,66298.
Пенсію перераховано з урахуванням доплат та підвищень: починаючи з 01.01.2017, встановлена (виплачується) пенсія з урахуванням доплат та підвищень у розмірі - 1439,20 грн., де: розмір пенсії за віком - 838,18 грн; доплата до прожиткового мінімуму - 408,82 грн; доплата за понаднормовий стаж (11 років) - 92,20 грн; доплата з 01.05.2012 (пост.№327 від 23.04.2012) - 100,00 грн.
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії - 1992,10000 грн.
Починаючи з 01.10.2017 розмір пенсії позивачки з урахуванням вимог Закону №1058-ІV було переглянуто: доплата за понаднормовий стаж (11 років) склала 159,72 грн., яка станом на 01.03.2024 вже становить 230,23 грн.; поміж з іншого встановлено доплату для осіб які досягли 65-річного віку та з 2022 року встановлено компенсацію виплати 70-ти річним особам (300 грн).
Для обчислення пенсії з 01.10.2017 взято середньомісячний заробіток у розмірі 6260,12000 грн, який при подальшому перегляді пенсії збільшувався та вже станом на 01.03.2023 для обчислення пенсії було взято у розмірі 12314,42 грн. та станом на 01.03.2024 становить 13294,64 грн.
Як вбачається з протоколів перерахунку пенсії розмір пенсії позивачки переглядався. При поновленні пенсії 01.01.2017 її розмір складав 1439,20 грн., з урахуванням доплат та підвищень на 01.10.2024 становив 4373,77 грн.
Також ГУ ПФУ в Запорізькій області проведено індексацію пенсії з урахуванням базової зарплати, яка застосовувалася при перерахунку - 3764,40 грн. (3764,40*1,17*1,11*1,11*1,14*1,197*1,0796 = 7994,47).
Статтею 28 Закону №1058-ІV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Відповідно до статті 40 Закону №1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до пункту 4-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV для осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», крім тих, яким після набрання чинності зазначеним Законом здійснювався перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії: мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу; збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам.
Відповідно до пункту 4-3 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 %.
За нормами статті 7 Закону №1058-ІV пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статті 4 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Виходячи з вимог Конституції України і вищенаведених положень законів пенсія позивача не може бути меншою встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
За змістом статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено наступні прожиткові мінімуми для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2017 по 30.04.2017 - 1247 грн, з 01.05.2017 по 30.11.2017 - 1312 грн, з 01.12.2017 по 31.12.2017 - 1373 грн, з 01.01.2018 по 30.06.2018 - 1373 грн, з 01.07.2018 по 30.11.2018 - 1435 грн, з 01.12.2018 по 31.12.2018 - 1497 грн., з 01.01.2019 - 1497 гривень, з 01.07.2019 - 1564 гривні, з 01.12.2019 - 1638 гривень, з 01.01.2020 - 1638 гривень, з 01.07.2020 - 1712 гривень, з 01.12.2020 - 1769 гривень, з 01.01.2021 - 1769 гривень, з 01.07.2021 - 1854 гривні, з 01.12.2021 - 1934 гривні, з 01.01.2022 - 1934 гривні, з 01.07.2022 - 2027 гривень, з 01.12.2022 - 2093 гривні, з 01.01.2023 - 2093 гривні, з 01.01.2024 - 2361 гривня.
При цьому, пунктом 3 статті 42 Закону №1058-ІV встановлено, що у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у 2017 році становила 3200 грн., розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2017 - 1247 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у 2018 році становила 3723 грн., розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2018 - 1373 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата у 2019 році становила 4173 грн., розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2019 - 1497 грн. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата на 2020 рік становила 4723 грн., розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2020 - 1638 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 25 років, для жінок 20 років з 01.01.2020 встановлено в розмірі 1889,20 грн. (4723 грн. х 40 %) (з 01.09.2020 мінімальний розмір пенсії складав 2000 грн). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2021 становить 6000 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 25 років, для жінок 20 років з 01.01.2021 встановлено в розмірі 2400 грн. (6000 грн. х 40 %). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата з 01.12.2021 становить 6500 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 35 років, для жінок 30 років з 01.12.2021 встановлено в розмірі 2600 грн. (6500 грн. х 40 %). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2022 становить 6500 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 35 років, для жінок 30 років з 01.01.2022 встановлено в розмірі 2600 грн. (6500 грн. х 40 %). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» мінімальна заробітна плата з 01.10.2022 становить 6700 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 35 років, для жінок 30 років з 01.10.2022 встановлено в розмірі 2680 грн. (6700 грн. х 40 %). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2023 становить 6700 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 35 років, для жінок 30 років з 01.01.2023 встановлено в розмірі 2680 грн. (6700 грн. х 40 %). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2024 становить 7100 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 35 років, для жінок 30 років з 01.01.2024 встановлено в розмірі 2840 грн. (7100 грн. х 40 %). Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальна заробітна плата з 01.04.2024 становить 8000 грн. Отже, мінімальний розмір пенсії непрацюючим особам, які досягли 65-річного віку, при страховому стажі для чоловіків 35 років, для жінок 30 років з 01.04.2024 встановлено в розмірі 3200 грн. (8000 грн. х 40 %).
Враховуючи викладене, пенсію позивачці перераховано з 01.01.2017 з урахуванням встановленого законодавством мінімального розміру пенсії, підвищень, індексації та наявного понаднормового стажу, відповідно до вимог законодавства.
Правомірність дій відповідача щодо обчислення суми пенсії підтверджено ухвалою суду від 06.08.2025, якою прийнято звіт ГУ ПФУ в Запорізькій області про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.05.2023 по справі №280/1645/23.
Таким чином, позовні вимоги, в цій частині, не підтверджуються матеріалами справи заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.
Щодо нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).
За статтею 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону №2050-III).
Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У той же час статтею 4 Закону №2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №520/1001/19, від 23.03.2023 у справі №520/2020/19 та від 19 червня 2024 року у справі №440/700/20.
З матеріалів справи не вбачається протиправність дій відповідача щодо проведення нарахування та виплати пенсії позивачці, в зв'язку з чим відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів.
Інші твердження представника позивачки спростовуються вищевикладеними обставинами.
При цьому суд звертає увагу на положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (Consultative Council of European Judges) щодо якості судових рішень (пункти 32-41), про те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (European Court of Human Rights; далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89)), «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58)): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29)).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Обставини в адміністративній справі встановлені повно та всебічно, інші доводи позивачки (представника позивачки) висновків суду не спростовують, а отже не потребують детальних відповідей.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивачки (представника позивачки) є не обґрунтованими, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - МЕЛАМЕД ВАДИМА (вул. Грушевського, 39/3, корпус 5, кв.89, м. Одеса, 65047), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «16» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль