про залишення позовної заяви без розгляду
15 жовтня 2025 року м. Житомир справа №240/22510/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання дискримінаційними дії, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) , в якому просить:
- визнати дискреційними дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) щодо вибіркового винесення вимог по виконанню рішень судів здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік не всім пенсіонерам-чорнобильцям, а окремій групі громадян, в т.ч, вимоги по ВП №69043672;
- зобов'язати відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) скасувати вимогу б/н по ВП №69043672 державного виконавця Корнєєва М.М, як дискримінаційну.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) перебуває виконавче провадження №69043672 з примусового виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі №240/14090/21, яким зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 07.05.2021 нарахування та виплату їй підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Вказує, що у межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем була винесена вимога від 04.01.2024, після отримання якої Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, посилаючись на правові норми статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" зменшило їй присуджену судовим рішенням у справі №240/14090/21 доплату до пенсії з 13400,00 гривень на місяць до 3200,00 гривень. Позивач вказує, що згідно інформації, озвученої 16.02.2024 державним виконавцем Катериною Пономарьовою на засіданні робочої групи у м. Коростень, на виконання у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області знаходиться близько 45000 виконавчих проваджень по виплаті підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, вимог державного виконавця, на підстав яких пенсійний орган зменшив стягувачам розмір підвищення до пенсії з 13400,00 гривень до 3200,00 гривень, було надіслано лише 2700 шт. Такі дії щодо вибіркового надіслання вимог не у всіх виконавчих провадження, які перебувають на виконання у відповідача, ОСОБА_1 вважає дискримінаційними, а винесену в її виконавчому провадженні №69043672 вимогу державного виконавця - протиправною. У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду.
Ухвалою від 26.11.2024 відкрито провадження у справі №240/22510/24 за позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження.
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому, серед іншого вказав, що ОСОБА_1 зверталась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою (справа №240/3224/24), в якій оскаржувала вимогу, винесену державним виконавцем Корнєєвим М.М. у виконавчому провадженні №69043672.
Враховуючи обставини, вказані у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про необхідність перевірити питання дотримання ОСОБА_1 процесуальних строків на звернення з даним позовом до суду.
Перевіривши дотримання вимог процесуального законодавства при подачі даного позову до суду, суддею було встановлено, що позивачем пропущено встановлений ст. 287 КАС України строк на звернення до суду. Такий висновок суд зробив з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Статтею 287 КАС України визначені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, встановлений статтею 287 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження в даному позові є дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) щодо вибіркового винесення вимог по виконанню рішень судів здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), не всім пенсіонерам-чорнобильцям, а окремій групі громадян. При цьому, позивач вважає, що такі дії є дискримінаційними, а по відношенню до неї вони вчинені шляхом прийняття вимоги у виконавчому провадженні №69043672, де вона є стягувачем, та мали своїм наслідком зменшення присудженого їй судовим рішенням у справі №240/14090/21 підвищення до пенсії з 13400,00 гривень на місяць до 3200,00 гривень.
Враховуючи вказані обставини, суд зазначає, що фактично отримавши копію вимоги державного виконавця, прийнятої у виконавчому провадженні №69043672, або ж отримавши інформацію про наявність такої вимоги, ОСОБА_1 дізналась/мала реальну можливість дізнатись про порушення відповідачем її прав, яка на переконання позивача полягає у вчиненні по відношенню до неї дискримінаційних дій.
Із інформації, яка міститься в КП "ДСС" судом встановлено, що в провадженні судді Житомирського окружного адміністративного суду Романченка Є.Ю. перебувала адміністративна справа №240/3222/24 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) та до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), в якому вона просила:
- визнати протиправною і як такою, що не відповідає вимогам ДСТУ 4163:2020 та скасувати вимогу б/н по ВП №69043672 державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Корнєєва М.М. щодо здійснення нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- визнати протиправними дії начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Ковальського М.Р. щодо відмови скасувати незаконну вимогу державного виконавця ОСОБА_2 та вказати начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Ковальському М.Р. та начальнику відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Корнєєву М. М. на недопустимість порушення норм ст. 24 Конституції України та заборонити дискримінаційність у питанні винесення вимог державними виконавцями.
З наведеного вбачається, що предметом судового оскарження в адміністративній справі №240/3222/24 була вимога державного виконавця, прийнята у ВП №69043672 з примусового виконання рішення суду у справі №240/14090/21.
Вказане свідчить, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом у справі №240/3222/24, тобто станом на 15.02.2024, їй було достеменно відомо про наявність вимоги державного виконавця у ВП №69043672, оскільки ця вимога була предметом судового оскарження в даній справі.
Відтак, суд вважає, що найпізніше із 15.02.2024 для ОСОБА_1 розпочався перебіг процесуального строку на звернення до суду із позовом у даній справі (справі №240/22510/24), оскільки станом на цю дату позивач була обізнана про існування вимоги державного виконавця у ВП №69043672, та відповідно й дізналась про порушення своїх прав цією вимогою, а тому вважаю дії щодо прийняття цієї вимоги - дискримінаційними мала змогу звернутися до суду.
Водночас, із даним адміністративним позовом до суду ОСОБА_1 звернулась 03.10.2024.
З наведеного слідує, що позивачем пропущено визначений у статті 287 КАС України десятиденний строк на звернення з даним позовом до суду щодо оскарження, дискримінаційних на її переконання, дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), які відносно неї полягають у прийнятті вимоги державного виконавця у ВП №69043672.
У зв'язку з цим, суд виніс ухвалу, якою залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 подав до суду заяву, в якій просила поновити їй пропущений процесуальний строк на звернення до суду. На обгрунтування поданого клопотання зазначила, що зверненню до суду у межах встановленого законом строку перешкоджав запроваджений в України з 24.02.2022 воєнний стан.
Розглянувши вказану заяву суд зазначає, що пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Ключовою є фраза «з поважних причин», а отже це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача, тобто якщо строк був пропущений з поважних причин, це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При цьому, у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04 зазначено таке: "Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим".
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення наявності поважних причин пропуску процесуального строку на звернення до суду з наданням відповідних доказів покладається саме на позивача.
Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.
Верховний Суд зазначив, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Надаючи оцінку доводам позивача про те, об'єктивна неможливість звернення з даним позовом до суду пов'язана із запровадженням на території України воєнного стану, суд зазначає наступне.
У зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", з 05.30 год. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому був продовжений відповідними Указами Президента України.
Суд зазначає, що запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, однак у випадку, якщо пропуск процесуального строку на звернення до суду знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
Таким чином, питання поновлення строку на звернення до суду у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на звернення до суду в всіх абсолютно випадках.
В поданій до суду заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду позивач не обґрунтував, яким саме чином запровадження воєнного стану вплинуло на його неспроможність своєчасно, в межах строку, передбаченого КАС України, звернутися з даним позовом до суду.
Суд наголошує, що саме по собі введення воєнного стану не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду і не може бути підставою для поновлення пропущеного строку. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Інших доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивач самостійно позбавив себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Позивачем не надано належних доказів наявності обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Таким чином, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Обставини, на які посилається позивач, на переконання суду, не є поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
Таким чином, судом не було встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не могла звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку.
З огляду на зазначене, суд визнає причини пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом неповажними.
Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що у випадку коли факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання дискримінаційними дії, зобов'язання вчинити дії без розгляду у зв'язку з пропуском нею процесуального строку на звернення до адміністративного суду.
Керуючись статтями 123, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Визнати причини пропуску ОСОБА_1 процесуального строку на звернення до суду неповажними.
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) про визнання дискримінаційними дії, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя І.Е.Черняхович