про залишення позовної заяви без руху
16 жовтня 2025 року м. Житомир справа № 240/21955/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Токаревої М.С., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі-постанова №704) в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні період з 20.04.2024 року по 05.11.2024 року включно, розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити:
за період з 20.04.2024 року по 05.11.2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розміром посадового окладу 8960,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 2300,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX, на відповідні тарифні коефіцієнти;
за період з 20.04.2024 року по 05.11.2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення, обчисленого із розмірів посадового окладу з 20.04.2024 року по 05.11.2024 року 8960,00 грн. та розміру окладу за військове звання з 20.04.2024 року по 05.11.2024 року 2300,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року № 3460-IX на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою суду від 18.09.2025 відкрито провадження у справі.
Від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду. В обгрунтування заяви представник відповідача вказує, що вважаючи, що його права на виплату грошового забезпечення порушені, позивач мав об'єктивну можливість звернутися до Суду за захистом своїх начебто порушених прав починаючи з грудня 2024 року, коли військовою частиною НОМЕР_1 з ним був проведений повний розрахунок у зв'язку зі звільненням його з військової служби. Пропуск цього строку зі сторони позивача відбувся без будь-яких поважних причини.
Вирішуючи питання про дотримання позивачем строків звернення із позовом до суду, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі Закон України №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України.
Приписами частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Закон України №2352-ІХ набув чинності 19.07.2022.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно позову є спірним перерахунок грошового забезпечення позивача 20.04.2024 року по 05.11.2024 року, у той час як його виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 05.11.2024 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.11.2024 №310.
Таким чином, позивач був обізнаний про проведення з ним остаточного розрахунку виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 саме 05.11.2024, проте до суду з даним позовом звернувся лише 12.09.2025, тобто позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Заяву про поновлення строку звернення із позовом до суду позивач не подавав.
При визначенні початку перебігу строку для звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 805/3881/18-а.
Під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
З дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 420/3001/19, від 25 лютого 2020 року у справі № 360/1870/19.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
В постанові від 21 вересня 2023 року у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, суд наголошує, що отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з листа відповідача, на переконання суду, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17 та від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Позивачем не надано належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого тримісячного строку.
Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини 13 статті 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду, наявні підстави для залишення позову без руху та надання позивачу строку для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску процесуального строку.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя М.С. Токарева