про продовження строку залишення позовної заяви без руху
15 жовтня 2025 року м. Житомир справа №240/23015/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е., перевіривши дотримання вимог законодавства при подачі позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 30.06.2025 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 22.11.2024 із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та здійснити виплату такої індексації з урахуванням виплаченої раніше суми;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №240/23015/25 за позовом ОСОБА_1 було визначено суддю Черняхович І.Е.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 на відповідність вищезазначеним вимогам, суддею було встановлено, що в пункті 1 прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність щодо невиплати йому індексації із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 за період з 01.03.2018 по 30.06.2025, однак в пункті 2 прохальної частини позовної заяви він просить зобов'язати відповідача виплатити йому таку індексацію за період з 01.03.2018 по 22.11.2024. Таким чином, зі змісту прохальної частини позовної заяви було неможливо встановити період, за який ОСОБА_1 заявляє позовні вимоги щодо виплати індексації із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078: з 01.03.2018 по 30.06.2025 чи з 01.03.2018 по 22.11.2024.
У зв'язку з цим, суддя винесла ухвалу від 03.10.2025, якою залишила позовну заяву без руху та встановила позивачу строк для усунення недоліків шляхом надання до суду позовної заяви в новій редакції із уточненням в ній заявлених позовних вимог в частині періоду, за який заявляються вимоги щодо виплати індексації із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078: з 01.03.2018 по 30.06.2025 чи з 01.03.2018 по 22.11.2024.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали ОСОБА_1 надав до суду уточнену позовну заяву, в якій вказав, що позовні вимоги в частині врахування абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 заявляються ним за період з 01.03.2018 по 22.11.2024.
Подання вказаної уточненої позовної заяви надало суду можливість виконати вимоги пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України та перевірити дотримання позивачем процесуального строку на звернення до суду.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала невиплата йому "поточної" індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням при цьому базового місяця січня 2008 року, а також "індексації різниці" (фіксованої індексації) за період з 01.03.2018 по 22.11.2024.
При цьому, із доданих до позовної заяви документів вбачається, що з військової служби у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області ОСОБА_1 був звільнений 22.11.2024.
Відтак, предметом спірних правовідносин є трудовий спір щодо оплати праці та спір щодо виплати позивачу всіх сум, що належали йому при звільненні з військової служби.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що у даній справі до вимог про виплату позивачу "поточної" індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та "індексації різниці" за період з 01.03.2018 по 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Натомість, до позовних вимог щодо виплати позивачу "індексації різниці" за період з 19.07.2022 по 22.11.2024 застосуванню підлягає чинна редакція статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду. При цьому, моментом початку відліку вказаного тримісячного строку на звернення до суду є дата одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього Верховний Суд констатував, що саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Із матеріалів справи вбачається, що з військової служби у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області ОСОБА_1 був звільнений 22.11.2024, а до суду з даним позовом він звернувся 30.09.2025. Вказане свідчить про пропуск позивачем тримісячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України, в частині позовних вимог, які стосуються виплати їй "індексації різниці" за період з 19.07.2022 по 22.11.2024.
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
На виконання вказаних вимог ч. 6 ст. 161 КАС України позивач одночасно з позовом подав до суду заяву, в якій просив поновити йому пропущений процесуальний строк на звернення до суду. На обгрунтування поданої заяви зазначив, що не був обізнаний в змінах у законодавстві стосовно строків звернення до суду. а тому з метою забезпечення права на доступ до правосуддя він просить поновити йому пропущений строк.
Розглянувши вказане клопотання суд зазначає, що пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Ключовою є фраза «з поважних причин», а отже це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача, тобто якщо строк був пропущений з поважних причин, це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення наявності поважних причин пропуску процесуального строку на звернення до суду з наданням відповідних доказів покладається саме на позивача.
Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.
Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду не зазначено, що саме перешкоджало позивачу одразу після звільнення зі служби звернутися до відповідача за інформацію про виплату йому індексації в спірний період та в подальшому звернутися в межах процесуального строку до суду.
Суд зазначає, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об'єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Однак, позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили звернення позивача до суду у встановлений законом строк. В заяві не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення позивачем усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку. Таким чином, позивачем не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем не наведено.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежала виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
До того ж, суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Обставини, на які посилається позивач, на переконання суду, не є поважними, оскільки такі причини не носять ознак об'єктивності та непереборності безпосередньо для позивача, а реалізація останнім права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого права.
Таким чином, судом не було встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку.
З огляду на зазначене, суд визнає вказані в заяві підстави пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог, які заявлені за період з 19.07.2022 по 22.11.2024, є неповажними.
Частинами 1 та 2 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частинами першою та другою статті 169 КАС України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне продовжити ОСОБА_1 строк залишення його позовної заяви без руху, встановлений ухвалою від 03.10.2025.
Недоліки позовної заяви можуть бути усуненні позивачем шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, які заявлені за період з 19.07.2022 по 22.11.2024, із зазначення в такому клопотанні інших підстав для поновлення пропущеного строку, відмінних від тих, що були вказані в заяві, поданій до суду разом із позовом.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Продовжити строк залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 , встановлений ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.10.2025.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі недоліки протягом семи днів з дня вручення ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Е.Черняхович