15 жовтня 2025 рокуСправа №160/11135/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Врони О. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку , компенсійних втрат частини доходів і моральної шкоди ,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації, в якому просить:
стягнути з Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації суму коштів у розмірі 257581,31 грн, що складається з розміру середнього заробітку не виплаченого ОСОБА_1 після звільнення за період з 01.05.2024 по 31.03.2025; компенсаційних втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 05.06.2023 по 31.03.2025; завдану моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу середній заробіток і компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати належних сум.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року відкрито провадження у справі №160/11135/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 КАС України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
За ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації у відзиві на позовну заяву просить відмовити в її задоволенні посилаючись на наступне.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» визначено центральним та місцевим органам виконавчої влади разом з іншими державними органами та Міністерством фінансів забезпечити визначення джерел покриття видатків для реалізації цієї Постанови.
В свою чергу, відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ, серед іншого здійснюють фактичні видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Міністерством фінансів України видано наказ № 57 від 28.01.2002 року і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 лютого 2002 року за № 86/6374, яким затверджено документи, що застосовуються в процесі виконання бюджетів. Відповідно до вимог зазначеного нормативно-правового акту затверджено у січні 2023 рік кошторис за КЕКВ 2111 «Заробітна плата». Відповідно даний кошторис не передбачав встановлені постановою КМУ № 391 від 28.04.2023 коефіцієнти.
Позивач не надала до суду докази про розмір її заробітної плати, доказів про фактично відпрацьований час і сам розрахунок заборгованості по заробітній платі, а отже дана вимога не підлягає задоволенню.
Розрахунок з позивачем при звільненні проведений остаточно та в повному обсязі . Станом на 01.04.2025 заборгованість по заробітній платі в органах Державної казначейської служби України відсутня. Довідка про виплачені суми видана позивачу.
Позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що її захворювання пов'язане з неотриманням належних сум. Тому вимоги щодо компенсації моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 підтверджує позовні вимоги і вказує, зокрема, таке.
Розмір заборгованості за період з 05.06.2023 по 30.04.2024 (останній день на посаді) складає:65769,75 грн., в тому числі заробітна плата - 48340,86 грн., перерахунок вихідної допомоги - 8789,25 грн. , перерахунок компенсації за невикористану основну і додаткову відпустки - 8639,64 грн.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Позивач наголошує на тому, що стягнення належних їй сум здійснюється саме через невиконання відповідачем рішення суду (затримка виконання рішення суду) в частині виплати їй заробітної плати. Норми законодавства не обмежують особу в строках звернення до суду, внаслідок невиконання роботодавцем рішення суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 після відкриття провадження у справі позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку - залишено без руху. Встановлено позивачу термін для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Ухвалою суду від 01.07.2025 продовжено розгляд адміністративної справи №160/11135/25 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 перейдено до розгляду справи №160/11135/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку, за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Підготовче засідання призначено на 31.07.2025 року о 13:00.
Ухвалою суду від 15.07.2025 зобов'язано сторони надати додаткові докази за наведеним в ухвалі переліком.
21.07.2025 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
На виконання ухвали суду від 15.07.2025 Управлінням соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації 29.07.2025 надано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи, витребуваних судом документів.
Відповідачем додатково повідомлено, що станом на 01.07.2025 заборгованість по заробітній платі працівників Управління соціального захисту населення Синельниківської райдержадміністрації в органах Державної казначейської служби України відсутня, що підтверджується Звітом про заборгованість за бюджетними коштами (форма 7).
Відповідачем було також подано клопотання про проведення підготовчого засідання 31.07.2025 за відсутності його представника, у зв'язку із виконанням ним функцій по примусовій евакуації населення.
31.07.2025 у зв'язку з повітряною тривогою збільшено підготовче провадження на 30 днів до 09.09.2025 об 10:00 год.
04.09.2025 від Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
09.09.2025 у підготовчому засіданні судом на місці ухвалено перерву до 23.09.2025 об 13:00 год.
09.09.2025 від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи її паспорту і ідентифікаційного коду.
23.09.2025 від відповідача надійшла заява про проведення підготовчого засідання 23.09.2025 за відсутності його представника, у зв'язку із виконанням ним функцій по примусовій евакуації населення.
23.09.2025 сторін судом ухвалено закрити підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2025 об 11:00 год.
02.10.2025 Управлінням соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації подано до суду заяву про розгляд справи за відсутності його представника.
09.10.2025 судом на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Позивачем 09.10.2025 подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи копію диплому на підтвердження отримання спеціальності бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності і копію трудової книжки на підтвердження своєї трудової діяльності в якості бухгалтера установи.
Дослідивши письмові докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, заслухавши позивача, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Наказом Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації №32-к від 30.04.2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади головного спеціаліста відділу підтримки сім"ї та координації надання соціальних послуг.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 у справі №160/27707/23 визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації щодо невизначення розташування робочого місця ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану».
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації визначити розташування робочого місця ОСОБА_1 з 05.06.2023 по 30.04.2024 шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану».
Зобов'язано Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації виплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 05.06.2023 по 30.04.2024.
У справі №160/4702/25 за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, Дніпропетровським окружним адміністративним судом встановлено, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Сапаровою А.С. 29.08.2024 року було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 75914229.
03.02.2025 року, державним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв'язку з невиконанням рішення суду Управлінням соціального захисту населення Синельниківської районної ради державної адміністрації, на виконання якого 06.08.2024 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист (справа № 160/27707/23), що стало підставою для направлення державним виконавцем до ГУНП в Дніпропетровській області повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі №160/4702/25 визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про закінчення виконавчого провадження від 03.02.2025 ВП № 75914229.
Станом на день звернення до суду з позовом рішення суду не виконано. Позивачу не виплачено всіх сум, що належали виплаті в день її звільнення.
За час затримки повного розрахунку позивач звернулася до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача середнього заробітку і компенсаційних втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Положеннями ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунку у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
При застосуванні ст.ст.116,117 КЗпП України, суд виходить з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за результатами розгляду справи стосовно офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей117,237-1цього кодексу установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 за наслідком розгляду справи № 821/1083/17 і Верховним Судом в постанові від 29 липня 2020 у справі № 1.380.2019.003696 (адміністративне провадження № К/9901/12670/20) були зроблені наступні висновки:
«Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя».
Обчислення середнього заробітку проводиться відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (Постанова №100).
За абз. 3 п. 2 Постанови №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, наказом №32-к від 30.04.2024 позивача звільнено з цієї дати .
Першим днем затримки виплати грошового забезпечення позивача (враховуючи останній день на посаді позивача 30.04.2024 ) є 01.05.2024. Станом на 31.03.2025 повного розрахунку з позивачем не проведено.
Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні складає 335 днів.
При розрахунку середнього заробітку, суд виходить зі складових зазначених у довідці про заробітну плату №6 від 02.05.2024, надану відповідачам на вимогу суду.
Грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи відповідно до довідки склало:
- лютий 2024 року 12111,94 грн. ;
- березень 2024 року 11535,18 грн.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (12111,94грн. + 11535,18 грн.)23647,12 / 59 (кількість відпрацьованих днів в лютому і березні 2024 року) = 400,79 грн.
Суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постановах від 07.03.2025 у справі № 480/1321/23, від 20.03.025 у справі №560/1015/24 від 27.02.1025 у справі №560/5923/24.
З врахуванням наведеного період затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 (шість місяців) складає 184 дні.
Середній заробіток за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 складає : 400,79 грн. х 184 дні=73745,36 грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрухунку у сумі 73745,36грн.
Суд не приймає розрахунок середнього заробітку, здійснений позивачем, із врахуванням коєфіцієнта 1,5 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», оскільки місце роботи позивача, а саме м.Синельниково, станом на 25.01.2024 не входило до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 22 грудня 2022 року № 309 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції Українм 23.12.2022 за №1668/39004.
Щодо позовних вимог стягнути з відповідача компенсаційні втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 05.06.2023 по 31.03.2025.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (Закон №2050) і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (Порядок№159).
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
За приписами ст. 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами в розумінні ст. 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
З наведеного вбачається, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
Відповідно до ст.ст.3,4 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Вказане кореспондується з нормами Порядку №159.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до правової позиції у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17і від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17 зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Доказів нарахування позивачу індексації грошового забезпечення матеріали справи не містять, а тому суд відмовляє в цій частині позовних вимог.
Разом з тим, за приписами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень..
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 Верховний Суд зазначає, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Оскільки позивачу не виплачена сума заборгованості у сумі 73745,36 грн., суд для ефективного захисту права позивача вважає можливим вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми заборгованості після звільнення за період з 01.05.2024 по 31.03.2025;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми заборгованості після звільнення за період з 01.05.2024 по 31.03.2025.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 50000,00 грн.
Розглядаючи вказані вимоги, суд виходить з наступного.
Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція з питання відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
У випадку заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди саме позивач має зазначити та довести, в чому саме полягає моральна шкода, характер завданої шкоди, її прояви. Саме позивач має у своєму розпорядження необхідні докази завдання такої шкоди та обґрунтування розміру шкоди.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 листопада 2019 року в справі № 818/1430/17, в постанові від 14 травня 2020 року в справі №822/231/16.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
Поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв'язку із чим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені ними обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовує необхідність стягнення моральної шкоди погіршенням стану здоров'я, що супроводилося оперативним втручанням 19.12.2024 в Центрі нейрохірургії Київської обласної клінічної лікарні, проведенням операції, необхідністю подальшої реабілітації та санітарно-курортного лікування.
На підтвердження розміру заявленої моральної шкоди позивачем надано розрахунок, в якому вона вказала, що сума шкоди у 50000,00 грн. складається із вартості оперативного втручання та медикаментів 5355 грн., вартості МРТ 2000 грн., необхідності проходження курсу кінезіотерапії протягом 2,5 місяців: 7300*2,5=18250грн., санаторно курортного лікування в санаторії «Синяк» протягом 14 днів - 25410 грн. Останні дві рекомендації не виконані, що призвело до погіршення стану і 08.06.2025 проведено повторне оперативне втручання, вартістю 6104 грн. Покращення не настало. Рекомендовано повторно МРТ.
В цьому випадку позивачем не надано доказів погіршення стану здоров'я саме в результаті дій відповідача, а медичні документи підтверджують стан здоров'я позивача, проте не підтверджують причинний зв'язок між захворюванням позивача та діями відповідача.
Позивач, визначаючи розмір моральної шкоди, не надала суду докази на підтвердження цього.
Відтак, вимога позивача щодо відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 3075,81 грн., що підтверджується копією квитанції до платіжної інструкції на перказ готівки №3 від 16.06.2025.
Суд, керуючись положеннями ст. 139 КАС України, враховуючи часткове задоволення позову, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації на користь позивача судовий збір у сумі 1537,90 грн.
Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (вул. Покровська, буд. 3а, м. Синельникове, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 53600, код ЄДРПОУ 25001414) про стягнення середнього заробітку і моральної шкоди -задовольнити частково.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (вул. Покровська, буд. 3а, м. Синельникове, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 53600, код ЄДРПОУ 25001414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на час затримки повного розрахунку при звільненні середній заробіток за період з 01.05.2024 по 31.10.2024 у сумі 73745,36 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми заборгованості після звільнення за період з 01.05.2024 по 31.03.2025.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (вул. Покровська, буд. 3а, м. Синельникове, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 53600, код ЄДРПОУ 25001414) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої суми заборгованості після звільнення за період з 01.05.2024 по 31.03.2025.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації (вул. Покровська, буд. 3а, м. Синельникове, Синельниківський район, Дніпропетровська область, 53600, код ЄДРПОУ 25001414) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1537 (одна тисяча п'ятсот тридцять сім ) грн. 90 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона